'Ки(і.і».Ч|»а<.>піі «»цицимЛ »в**» «а>,« інм\ аей>'гя*«и Кя^німііра п ііі* «ЙЛйСїй

Ш ІКІЙНіШЛЬНМН М>МНИ і

Явре&МНуШШ вулиці

Маг

сїажаачк «а клопотання «иконкому Щроїсьно? р&йонн«? н*рудннх депутатіг та громадськая ергенізацій району* »кокком міеькз? Рйдк нарадив депутат*к

ВИРІШИВ!

1. Присвоїти вулиці Транспортній іч"л партазанки-під-

ПІЛЬІІИЦІ КОМСОМОЛКИ ал«Ш Бур"ЯН08ч.‘ї, СТ$Я*ЧвНО¥ НІШЦЬКО-ф*» | щгсьтш .■ купшітими # Ш4 роді» і надалі іменувати її иудиця- ЯЧРшанкй Оледн Бур"ян«вуї,

2. Виконкому Кіроесько? районної Ради нарадннх депутаті» за погодаеика« з управлінням головного архітектора міста »ста- »іиіти на одному з будішкі» пам’ятну дошку та протягом двох аісяці» заиіннта надомні аш&н і укажчики.

Текст напису на пам^в»тній дииці затвердити /додасться/,

шова виконкому Секретар »иконкшу

М.і.Москаленка

гортання підпілля і створення парти­занських загонів та диверсійних груп.

На базі винищувальних заго­нів, у першу чергу в лісовій місцевос­ті на території тодішніх Кам'янського, Знам'янського і Елисаветградсько- го районів та на залізничних станціях, створювалися партизанські загони та підпільні структури. Для керівництва підпільною роботою в області зали­шалися секретар обкому КП(б)У з ка­дрової роботи М. Скирда і завідуючий сільськогосподарським відділом об­кому КП(б)У П. Василина. Але у зв'язку зі швидким наступом ворога частина підпільних організацій не встигла під­готуватись до переходу на нелегаль­не становище. У паніці відступу в дея­ких районах до рук ворога потрапили списки бійців винищувальних загонів, які опинилися під контролем гітлерів­ських спецслужб і були знищені.

Створене нашвидкоруч комуніс­тичне підпілля стало легкою здобиччю фахівців із гітлерівських спецслужб, які перед нападом на СРСР розробили ці­лий комплекс контрпартизанських захо­дів. Уже восени 1941 року багато керів­ників підпілля внаслідок зради були схо­плені гітлерівцями і загинули. Тільки у березні 1942 року Кіровоградський під­пільний обком партії встановив зв'язок

із Центральним Комітетом КП(б)У, а вліт­ку того ж року - зі щойно створеними Центральним та Українським штабами партизанського руху (ЦШПР та УШПР). Але коли у листопаді-грудні 1942 року на Кіровоградщину прибули 4 кур'єри

Копія рішення "Кіровоградської міської ради про присвоєння імені підпільниці V. 'Бур’янової одній і вулиць обласного центру (фонди Державного архіву Кіровоградської обл.)

для встановлення зв'язку з нібито дію­чими там підпільними групами, вияви­лося, що зв'язок не було з ким встанов­лювати. У січні 1943 року в Чорному лісі висадилася організаційна група на чолі

з І. Д. Дібровою для об'єднання діючих партизанських загонів і створення нових та керівництва ними. А влітку 1943 року, коли радянські війська після Сталінград- ської та Курської битв вели успішний наступ, літаками на територію області було закинуто 10 груп по 8-15 чоловік

РОЗДІЛ 5 КІРОВОГРАДЩИНА ПІД ОКУПАЦІЄЮ

боротьбу з німецькими окупантами. Так, у доповідній записці НКВС УРСР про становище у Кіровоградській об­ласті взимку 1941-1942 року вказа­но, що «окупанти розпочали розпра­ву з бандерівцями і дали ясно зрозу­міти українським націоналістам, що про «самостійність України» і мови не може йти». У цій же довідці уточнено, що «українські націоналісти в Кірово­граді друкують і поширюють антигіт­лерівські листівки, прокламації, про­водять нелегальні зібрання і мають нелегальний зв'язок з українськими націоналістами Західної України, звід­ки отримують націоналістичну літера­туру». Керівництво оунівського підпіл­ля об'єктивно оцінювало обстановку на окупованій Кіровоградщині, відзна­чаючи в аналітичному звіті, що «біль­шовицька пропаганда має успіхи, тому що за нею стоїть реальна сила - Чер­вона Армія. Нашу пропаганду народ сприймає, але турбується, що буде, як повернуть більшовики». Один з деле­гованих у 1942 році на Кіровоградщи- ну оунівських кур'єрів прийшов до ви­сновку, що «на сході України населен­ня найбільш озлоблене проти німців і може солідаризуватись лише з тими силами, які вестимуть боротьбу про­ти німців».

Таким чином, жорстокий гітле­рівський окупаційний режим, встанов­лений на підкорених територіях, був головною причиною активізації руху Опору й на Кіровоградщині.

Творчі завдання:

1. Підготуй повідомлення про

долю вивезених до Німеччини жителів нашого краю.

2. Підготуй повідомлення про бо­ротьбу місцевого підпілля, партизан­ських загонів, диверсійних груп про­ти окупаційного режиму (група Олени Бур'янової (м. Кіровоград), група «Спар- так» (с. Красногірка Голованівського

району)).

Р Щ Для допитливих: шт і Даценко В. Кіровоградщина в роки лихоліття: Друга світова війна / Кіровоградщина: історія, традиції, сучас­ність. - Кіровоград, 2008. - С. 430-477.

2. Книга Йосипа Поліщука (1940- 1943). Серія «Єлисаветградське коло». 2-е видання. - Кіровоград, 2011. - 278 с.

3. Постолатій В. В. Окупація. - Кі­ровоград, 2009. - 83 с.

4. Шурапов В., Фєдосєєва Р. Низь­кий уклін тобі, солдате. - Кіровоград, 2004. - 340 с.

Додатки:

Із спогадів остарбайтерів.

НІ или к Віра Іванівна, 1926 р. н., жителька м. Бобринець:

«Шістнадцятирічною дівчи- ною, майже дитиною, мене насиль- но вивезли на каторгу до Німеч- чини. Потрапила я у Вестфалію, в м. Зіген, на металургійний завод, який був огорожений колючим дро- том і охоронявся німецькими солда- тами. Працювали за станком. На гру- дях була позначка з номером 63856. У мене не було ні імені, ні прізвища. Робочий день тривав 12 годин. Ми так втомлювались, що падали з ніг Нам постійно хотілося спати і їсти».

Тарабан Микола Іванович, 1923 р. н., житель с. Кальниболота:

«У 1942 році німецькі загарб- ники та їх прислужники-поліцаї вла- штовували облаву в нашому селі Ям- поль і всю молодь зібрали біля управи. Оповістили, що будуть вивозити до Німеччини. Погрузили нас, як скоти- ну, в товарні вагони і під охороною ні- мецьких солдатів відправили у Фран- цію, в м. Ноіркіркен, у табір «Обер сме- ту». Жили в бараках. Працював на ли- варному заводі на локомотиві. Году- вали надголодь, постійно мерзли. Від такого нестерпного життя два рази намагався втекти, але знову ловили, били нещадно, садовили в карцер. Не знаю, як і вижив після таких знущань».

Книга скорботи України.

Кіровоградська область. - Кіровоград, 2004. -Т.2.-С. 51,251.

РОЗДІЛ 5 КІРОВОГРАДЩИНА ПІД ОКУПАЦІЄЮ

221

'Визволення Ніровоградщини. Підновлення господарства

З

1

І

а:

З

сх

22

сх

е

0

0. З-

І

о

00

о

сх

£

І Визвольні бої на території Кірово-

градщини.

Визволення Кіровоградщини від-

булося у результаті проведення радянської стратегічної наступальної операції по визво- ленню Правобережної України від німецьких загарбників. Якщо гітлерівцям вдалося окупу- вати область у липні-серпні 1941 року усього за неповних десять днів, то визволяти її до- велося протягом довгих п'яти місяців. Визво- ляли область війська 2-го Українського фрон- ту під командуванням генерала армії І. С. Ко- нсва (з лютого 1944 року - маршал СРСР) та 3-го Українського фронту під командуванням генерала армії Р. Я. Малиновського.

З 28 вересня по 3 жовтня 1943 року частини 37-ї армії, 4-ї і 5-ї гвардійських

армій 2-го Українського фронту форсу- вали Дніпро і захопили плацдарми Деріївка- Куцеволівка Онуфріївського району, Табури- ще-Новогеоргіївськ, Змитниця - Старе Липове Новогеоргіївського району. Це були пер- ші визволені місцевості Кіровоградщини. За героїчні подвиги під час форсування Дні- пра, розширення плацдармів на кіровоград- ському березі 218 воїнів стали Героями Ра- дянського Союзу. 21 жовтня 1943 року було визволено перший районний центр облас- ті - селище Петрове - та понад 50 інших населених пунктів. Ціною великих зусиль та значних втрат радянські війська б грудня ви- зволили Олександрію, 7 грудня - Нову Прагу, а 9 грудня - Знам'янку, які планувалося взя- ти до дня Конституції СРСР 5 грудня.

Обласний центр було звіль­нено 8 січня 1944 року внаслідок проведеної Кіровоградської насту­пальної операції, яка розпочалася 5 січня 1944 року.

Після звільнення області через

мережі районних військових комісаріа- тів, польові військкомати, органи вій- ськової контррозвідки СМЕРШ (Голо- вне управління контррозвідки наркома- ту оборони «Смерть шпигунам»), штаби дивізій розпочалася тотальна мобіліза- ція до Червоної армії усього чоловічого населення до 60 років. На думку вищого керівництва СРСР, жителі щойно визво- лених українських міст і сіл повинні були «змити ганьбу перебування на окупова- ній території». Таких мобілізованих на- зивали «чорносвитниками», або «чорни- ми піджаками», вони гинули у першому ж бою, бо не мали ні зброї, ні обмунди-

рування, ні належної підготовки. Ті ж, хто побував у оточенні або в полоні, потра- пляли до штрафних батальйонів та рот,

де шансів вижити майже не було. Всьо-

го з 18 жовтня 1943 року до кінця війни з області було мобілізовано 129 955 чоло-

у тому числі польовими військкома-

тами 10 451 особу.

ВИзої

Увечері 8 січня 1944 року в Москві на честь визволення Кіровограда війська­ми 2-го Українського фронту було дано салют двадцятьма артилерійськими зал­пами з двохсот двадцяти чотирьох гармат.

У взаємодії з військами 3-го Укра­їнського фронту, розпочавши наступ на початку другої декади березня, війська

2. го Українського фронту завершили ви­зволення Кіровоградщини. 21 березня

1942. року були визволені останні насе­лені пункти області - села Перчунове та Глиняне Добровеличківського району.

У жорстоких боях 1941 та 1943-1944 років на території області загинули і по­ховані 152 155 чоловік, з яких відомі іме­на лише понад 50 тис. воїнів. У брат­ських могилах у Кіровограді поховано по­над 36 тис. радянських воїнів. 58 части­нам і з'єднанням Червоної армії, що ви­зволяли Кіровоградщину, присвоєні по­чесні найменування «Кіровоградських», «Знам'янських», «Олександрійських», «Но- воукраїнських». Визволяли Кіровоград­щину разом із прототипами героїв май­бутніх своїх художніх творів і відомі пись­менники - Олесь Гончар та Василь Биков.