Зі звіту Зінов'євського одпу до Харкова про виселення куркулів 2-ї ка­тегорії за межі округу:

Райони:

*2 >,

.! І § Ьс О о-

Вислано за межі УРСР куркулів 2-ї категорії (станом на 10.03.1930 р.):

Кількість Кількість Чоловіки Жінки Діти сімей людей від б до

ХШ ІХ! о а о. Сі Ю років

Діти до 6 років

Зінов’евський Єлизаветградківський | Компоніївський Хмелівський Новгородківський Бобринецький Новоукроїнський В. Висківський М, Висківський Новопразький Знам'янський Новомиргородський Рівнянський Устинівський Братський

Всього:

З фондів Державного архіву Кіровоградської області.

РОЗДІЛ 4 «ВЕЛИКИЙ ПЕРЕЛОМ»

КІРОВОГРАДЩИНА. ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ

3. Повідомлення про випадок людоїд­ства в с. Леонтовичеве Новоукраїнського ра­йону. Лютий 1933 р.

«Цілком таємно. До голови обл. КК РСІ тов. Коніку. В ніч 28 лютого 1933 року в с. Ле­онтовичеве Новоукраїнського району, в ро­дині середняка [...] виключеного з колгоспу за крадіжку хліба в час молотьби й засуджено­го на 10 років до БУПРУ, трапився випадок, що хлопець 15 років задушив дитину 4-х ро­ків. Задушивши, збудив останніх дітей віком

10. років, 8 років, 6 років і запропонував їм по­різати її для споживання. ...На другий день діти стали розмовляти, що вмерла у них дитина. ...Зараз у цій справі до с. Леонтови­чеве виїхав т. Мельниченко, пом. прокурора для проведення відповідної роботи. Т.В.О. го­лови КК РСІ Приходько».

З фондів Державного архіву Кірово­градської області.

Для допитливих:

1. Національна книга

пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Кіро- воградська область. - Кірово- град, 2008. - 920 с.

2. Буран К. Жахливі сто­рінки історії. - Ульяновка,

2008. -120 с.

3. Земнорій Н. Забуттю не підлягає. - Гайворон, 2008. -164 с.

4. Петренко І. Відібране життя (розкуркулення на Кі- ровоградщині). - Кіровоград,

2008. -312 с.

5. Реабілітовані історією. Кіровоградська область. - Т.

1. 5. - Кіровоград, 2007-2009.

200

1. Розвиток народних культурних традицій. Поши-

рення писемності.

Культурне життя в роки НЕПу відзна-

чалося великою різноманітністю та активністю населен- ня. У краї започаткувався процес українізації. Для при- кладу, округова газета «Красньїй путь» змінила назву на «Червоний шлях», від чиновників вимагалося доскона- ле володіння українською мовою. Вони, а також вчите- лі, міліціонери, працівники ДПУ, суду, прокуратури навіть відвідували курси з вивчення мови корінного народу та здавали екзамени на її знання. Звичайно, багато в цьому процесі було формалізму та прихованого спротиву. Та й сама українізація була короткою в часі. Уже наприкінці

19. х рр. XX ст. розпочалися репресії проти національно свідомих громадян, діячів культури.

У роки національ-1 ного піднесення поша­ною користувалися тра­диційна народна обря­довість - вінчання, хрес­тини - та різноманітні свята - різдвяні, вели- кодневі. Великого поши­рення в селах та містах набули драматичні, му­зичні та хорові гуртки.

Проте із часом увесь репертуар само­діяльних митців опи­нився під контролем більшовицької вла­ди. З 1929 року вкоре­нилася чітка система обов'язкового звертан­ня за дозволом з при-

ЮрамгцрткіВці с.Шепшювого Талованівського р-ну, 1926р,

(фонди Державного архіву Кіровоградської обл.)

РОЗДІЛ 4 КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ20-30-х років XX ст.

201

УРОК

воду кожної культурної акції до служ­бовців районної інспектури народної освіти (РІНО), а пізніше - безпосеред­ньо до районного інспектора політос­віти (РІПО).

Усе ж найпоширенішою формою колективного культурного дозвілля, зокрема сільських жителів, стали пе­регляди вистав. Практично кожне село нинішньої Кіровоградщини мало в ті часи драматичні гуртки, які ці вистави готували. У деяких селах театральних гуртів створили кілька.

Репертуар тогочасних ви­став різноманітний: драми, коме­дії, дитячі спектакпі-казки, етю­ди. Серед авторів - визначні класи­ки української культури: Т. Шевчен­ко, В. Васильченко, М. Кропивниць- кий, І. Карпенко-Карий, М. Старицький, Л. Старицька-Черняхівська, Б. Грінченко.

Значного розмаху із середи­ни 20-х років набув рух за оволодін­ня грамотністю, ініційований владою. Численні гуртки «Геть неписьменність», або, як їх називали, лікнепи, виникли на заводах, фабриках та практично в кожному селі. Завдяки їм десятки тисяч жителів краю швидко оволоділи гра­мотою. Зокрема, впродовж 1925-1926 років на території Зінов'євського окру­гу діяли 591 гурток «Геть неписьмен­ність», де навчалися 20 249 дорослих, а також 13 шкіл для малописемних із 397 дорослими учнями. Одночасно на­вчання дітей здійснювалося в 587 шко­лах, з яких 536 були українськими, ре­

шта - російські, молдавські, сврейські, німецькі або змішані - українсько-ро­сійські тощо. Безкоштовна початкова освіта була доступною практично кож­ній дитині.

Із часом зросла мережа бібліо­тек. На 1927 рік в усіх бібліотеках окру­гу, а їх було 47, нараховувалося май­же 127 тис. книг. А в переддень ство­рення області тільки в Кіровоград­ській центральній міській бібліотеці книжковий фонд налічував уже понад 50 тис. видань. Оскільки увесь бібліо­течний фонд, як і вся тогочасна друко­вана продукція, перебував під невсипу­щим наглядом цензури, тож грамотна людина потрапила під тотальний вплив більшовицької пропаганди, завдання якої - формувати «новий тип» люди­ни, безмежно відданий владі та кому­ністичним ідеям.

2. Запровадження «пролетарської

культури».

Поряд з традиційними на-

родними святами та гуляннями вла- да все наполегливіше запроваджува- ла масові пролетарські та револю- ційні свята. Звичайними на той час стали антирелігійні кампанії, особливо антипасхальні. До їх проведення залу- чалися, як правило, комсомольці та позаспілкова молодь. До пасхальних днів готувалися антипасхальні вечо- ри з обов'язковими антирелігійними п'єсами та концертами. Великого по- ширення в 20—30-х роках XX ст. на- були різноманітні антирелігійні спек- таклі, політсуди над церквою, різдвя- ні антирелігійні карнавали, різноманіт-

ні «наукові» антирелігійні диспути, викривальні лек­ції, «комсомольські нові роки» тощо. Це були проя­ви т. зв. пролетарської культури, яку щосили запрова­джувала більшовицька влада.

З березня 1928 року запрацювала Зінов'євська радіостанція. У1934 році вже 744 абоненти мали мож­ливість слухати передачі дротового радіо, також цьо­го року зареєстрували 128 «етерних» установок (лам­пових радіоприймачів). За кілька років дротове радіо запрацювало практично майже в кожній оселі жите­лів Кіровоградщини.

У 1933 році в Зінов'євську розпочала робо­ту перша державна музична художня студія, де го­тували майбутніх фахівців «пролетарського мисте­цтва» - скрипалів та піаністів, керівників симфо­нічних оркестрів, балерин та балетмейстерів. Діяв у краї й Зінов'євський державний стаціонарний те­атр, який назвали іменем Тараса Шевченка. Однак на його сцені гастролювали артисти з інших міст країни.

З 1935 року в будів- лі Успенського кафе- дрального собору¹ діяв літній театр. Свої робо- ти дарував глядачам та- кож міський єврейський театр робітничої моло- ді, український театр робітничої молоді при заводі «Червона зірка». Радував слухачів сво- їм репертуаром джаз- оркестр Зінов'євського будинку Червоної армії,

14. учасників якого май- стерно виконували тво- ри Чайковського, Шу- берта... В 1939 році до Кіровограда прибула трупа московських ар- тистів, які склали кістяк

новоствореного об- ласного державно- го російського дра- матичного театру ім. Кірова. Обласний український дра- матичний театр ім. Кропивницького пе- ред війною творив у м. Олександрія.

1 Успенський кафе­дральний собор м. Кіро­вограда влада зруйнува­ла, а на його місці збу­дували в 50-х рр. XX ст. будівлю обласного комі­тету партії. Нині тут зна­ходиться Кіровоградська міська рада.

РОЗДІЛ 4 КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ 20-30-х років XX ст.

До 1924 року в Єлисаветгра- ді діяло два музеї - природничо- історичний та історико-археологічний. Згодом їх об'єднали в один - крає­знавчий. Окремо діяв Музей Револю­ції. Перед війною виник ще один му­зей - санітарно-гігієнічний.

Єдиним, найбільшим за кіль­кістю глядачів, звуковим кінотеатром в Кіровограді ще й у 1935 році зали­шався «Сивашець»; запрошував гля-

. С

дачів дещо менший, «німий», кіно­театр - ім. Дзержинського. Уся т. зв. пролетарська культура функціонувала в заздалегідь визначеному більшовиць­кими ідеологами руслі, тож суворо ка­ралися письменники, поети, режисери, композитори, художники, драматурги, які виходили за ці межі, та всіляко зао­хочувалися їхні колеги, які у своїх тво­рах обов'язково славили керівників пар­тії та уряду, оспівували здобутки й до­сягнення, часом вигадані, країни.

Театральний гурток Шшшт СтатеяаВсьтгю (в центрі), м. %1роёс. 1988р.

204

За роки радянської вла- ди церква на Кіровоградщи- ні пережила складний період. Маючи у своєму розпоряджен- ні колосальні

сили

су,

-■затаю

приму- більшо-

вицька вла- да з перших днів свого іс- нування роз- почала фі- зично знищу- вати культові споруди, свя- щеннослужи-

телів та віру- ^ ючих. Нищення поширилося і на культові речі - ікони, кни^ ги, іконостаси, дзвони, хрес-\

ти... Це розтяглося в часі май- же на 70 років. Надзвичайно руйнівними в історії церкви на Кіровоградщині були роки 1920-1924 та 1929-1941. Влада впродовж цього часу на те- риторії нинішньої Кіровоград- щини зачинила практично всі культові споруди.

Так, якщо в 1928 році на Вінов’євщині діяли 178 право­славних храмів, 32 синагоги,

1 кірха, то до літа 1941 року дію- Яфмфвмшшо)

(у центрі), РС2 стріляний ц 1937р.

будували на сільські та районні клуби, школи, майстерні, спорт- зали тощо. Населення краю ма- сово виступило на захист сво-

їх духовних святинь, але влада,

застосувавши репресії, роз-

^ж Архієпископ Зішв'євський

чих культових споруд на тери

торії нашого краю не було жод- /ІШоруч бід нього -

НОЇ. Чимало З НИХ влада за під- ^ро^поіерей Григорій тримки безвірників поруйнува-

ла, ІНШІ перетворили на скла- (з архіву Олександра

ДИ ДЛЯ зберігання зерна, пере- Мануйлова)

правилася з невдоволени- ми. Трагічною була доля всіх священно- служителів. Ті з них, які не зреклися віри, опинилися в концтабо- рах, де чима-

ло Їх загинуло, інші, щоб вижи- ти, змушені були відректися від сану й віри, виїжджати за межі області та всіляко приховувати свій зв'язок з релігією.

Руйнування церкви не можна встановити в якихось абсолютних величинах. Бо

^чим виміряти навмисне загу- блене державою життя свя- щеника чи віруючого? В яких одиницях визначити заподія- ну культурну втрату від зни- щених ікон чи іконостасів,

церков та синагог, костелів і кірх?.. Не піддаються жодному виміру безслідні втрати того величезного духовного над- бання, що зветься вірою, та пов'язаних з нею доброприс- тойних вчинків, яких нині так бракує в суспільстві.

РОЗДІЛ 4 КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ20-30-хроків ХХст.

Додатки:

3. акта обслідування стану українізації радянських та громадських ор-

ганізацій... у Зінов'євському окрузі (1926 р.):

ОС

Населення Зінов’євського округу;

українців - 80 %, росіян -10 %, евреїв - Б %, молдован -4%, інших -1 %.

24 лютого 1926 р.

було заслухано питання про звільнення 7 службовців

за незнання ними української мови.

24 лютого 1926 р. комісія затвердила реестри службовців, які склали екзамени

зі знання української мови

СО

О

1.0

X

=;

Б

КІЛЬКІСТЬ УСТАНОВ

600

500

СХ Є

■о си

о о

РОЗДІЛ 4 КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ20-30-х років XX ст,