* 'Орден Трудового 'Червоного Прапора. 1920-ті рр.

РОЗДІЛ 4

2. Із статті «Становище жителів

Н. Олексіївни» в Слисаветградській пові­товій газеті «Красньїй путь»:

«Становище жителів Новоолексі- ївки жахливе. Голодують більшість ді­тей. У кожній хаті знаходяться голо­дні діти в середньому по 5 душ. В од­ному будинку перебуває 10 дітей: бруд­ні, повністю роздягнені, лежать вони в якійсь кучі сміття. Мати сидить в кут­ку і ледь дихас. Виявляється - 7 її ді­тей, а трьох залишив брат. Ті діти, які ще здатні ходити, бродять вулиця­ми і жебракують, інші вмирають голо­дною смертю вдома. В іншому будинку лежать 2 трупи - мати і дівчинка. Ви­яснили, що трупи лежать третій тиж­день. ...Картина тяжка».

Красньїй путь. - 1922. - 7 травня. - С. 2.

нвнян ■вин

р Щ Для допитливих:

Ш я 1. Піддубний Сергій. Війни проти українського селянства. - Кіровоград, 2001. - 42 с.

2. Актуальні аспекти досліджен­ня історії краю (1920-1945 рр.) та ви­користання краєзнавчих матеріалів у навчально-виховному процесі (Матері­али обласної історико-краєзнавчої кон­ференції 22-23 вересня 2005 р.) - Кіро­воград, 2006. - 80 с.

4 Сторінка я календаря.

1Вся Одесса и одеєтая гдІЇерния. Адрес­ная и спраВочная книга на 1925 год. - Щдание одесстгс щбкама ^ҐКТЇ(⁽Б’)% гуошжлкама и гуіїпрофсевета.

(Фонди Національної історичної бібліоте­ки України, м. Київ)

4 4 Нарад червоних кавалеристів, м. Зітв євськ. 1926р.

Фото з колекції

Ольгерда Феликсовича Жемайтіса. м, Москва. Публікується вперше

НАШ КРАЙ У 20-Х РОКАХ XX ст.

2>

1

е

0

З

сх

5

О.

в

и

1

1. Адміністративні реформи 30-х років XX ст. Утворення Кіровоградської області.

На початку 30-х рр. влада продовжи­ла адміністративно-територіальну рефор­му. В 1930 році ліквідували Зінов'євський округ, перетворивши Зінов'євськ на окрему адміністративно-господарчу одиницю. З лю­того 1932 року, із утворенням областей, ра­йони колишнього Зінов'евського округу та місто увійшли до новоствореної Одеської області, а райони колишнього Олександрій­ського округу - до Дніпропетровської. На­прикінці грудня 1934 року, нібито за «кло­потанням громадськості», Зінов'євськ пере­йменували на місто Кірово - на честь уби­того більшовицького функціонера Кірова. На той час інший діяч, Зінов'єв, уже був прого­лошений ворогом народу, тож таке ім'я міс­та віднині «було ганебним». У складі Одесь­кої області м. Кірово та деякі навколишні ра­йони перебували до 22 вересня 1937 року, а з цієї дати увійшли до новоствореної Мико­лаївської області.

10. січня 1939 року, Указом Президії Верховної Ради СРСР, створили Кіровоград­ську область, а місто Кірово перейменували на Кіровоград, оскільки при збереженні по­передньої назви країна мала б дві Кіровські області. До складу області увійшли 31 район -12 передані з Миколаївської, 10 - з Одеської,

5-з Київської, по два - з Дніпропе­тровської та Полтавської областей. Такий склад області зберігся до 1954 року. А потім розпочалася нова хви­ля змін, що закінчилася 1965 року. Під час численних реформувань та перейменувань думка жителів та їх інтереси владою не враховувалися. За час адміністративних та еконо­мічних реформ з карти області зни­кли сотні населених пунктів. У ціло­му ж створення Кіровоградської об­ласті було позитивним явищем для подальшого розвитку нашого краю.

2. Колективізація та її наслідки.

У1929 році на території нашого краю, як і по всій Україні, розпочався пе­ріод інтенсивних докорінних змін у суспільному житті та в способах гос­подарювання, які сталінське керівни­цтво називало «великим переломом».

Складовою цього «перелому» стала колективізація сільського гос­подарства, яка проводилась приму­совими методами. Людей фактично «заганяли» у колгоспи. Одночасно в господарів відбиралася земля, ре­манент, худоба, зерно - віднині воно ставало колективним.

На початку 1930 року Зінов'євський округ було віднесено до числа тих п'яти степових окру­гів, де планувалося про­вести суцільну колективі­зацію до осені 1930 року. А Новоукраїнський ра­йон округу проголосили «зразково-дослідним райо­ном суцільної колективіза­ції»: станом на 17 січня 1930 року в ньому колективізу­вали вже 76 % всіх госпо­дарств, а до 21 січня пла­нувалося прозвітувати вже про суцільну, тобто сто­відсоткову, колективізацію й відзначити це як «свято всього району».

Хоча частина насе­лення вступала до кол­госпів цілком усвідомле­но, все ж більшість селян чинили прихований, або й відкритий, опір, цій політи­ці. Проти них влада засто­сувала фізичне насильство та терор. Селянина із с. Стефанівки Вільшансько- го району Андрія Шевчу­ка з дружиною та двома дітьми за відмову записа­тися до колгоспу викинули на мороз, а хату і госпо­дарські будівлі забрали до колгоспу. Плач дітей, бла­гання дружини пожаліти хоч дітей не допомогли.

Головна мета - створення колгоспів - була ви­конана. Держава отримала можливість безперешкод­но вилучати хліб, сам статус селянина було знищено. Цьому слугувала політика «розкуркулення». Ось як про події зими 1930 року згадує Нестор Удовиченко із с. Федосіївки Компаніївського району: «Стоїмо у дво­рі, а в хаті, чуємо, крик, плач дітей і жінок. Там сіль­ські активісти описували «добро» хатнє... Виносили рядна, подушки, одяг і везли все це у сільраду... Ха­зяїна, його сім'ю, в тому числі трійко діток дошкіль­ного віку, матір їхню і стареньку бабусю повантажили на підводу і відправили до Компаніївки».

Загалом, тільки у січні-лютому 1930 року влада Зінов'євщини проголосила куркульськими щонайменше 18 693 селянські сім’ї", в яких в середньому проживали майже 75 тис. душ. Більшість із цих сімей вислали в не- обжиті північні райони країни, де чимало дорослих і ді­тей загинули. Розкуркулення тривало і у наступних роках.

На дії влади під час розкуркулення та ко­лективізації населення краю відповіло колектив­ним спротивом, що дістав назву «волинка». Так, З березня 1930 року великий гурт жінок с. Сентового (нині - с. Родниківка Олександрівського району) на­пав на хлів колгоспу і розібрав усуспільнених корів.

РОЗДІЛ 4 «ВЕЛИКИЙ ПЕРЕЛОМ»