Аудит. ■■ Зяміортм

»Чалйуюі-

О. У р«л»'Ио*«о*яцмл, Л. Княжич, К- В>>рт-В?р- пііііц В Д«*ШгА. Ли іік’іскмА. Ориазет«.».

Програми« мпткцг»:

Крветт«свого Р*нко- Н«ч*ло в 4 ч. »**

Висгуинт пр**и<т&ииг«т Р*<кіч*го м* и ч-»"и Наркома

Рукв9*)*те і» ют

домий український композитор Ми­хайло Гайворонський. Пісні, створені галичанами на Єлисаветградщині, ста­ли народними та увійшли до реперту­ару жителів краю. Зокрема, це тво­ри Романа Купчинського «Мав я раз дівчиноньку чепурненьку», «Як йшли стрільці з України» та Левка Лепкого «Гей, видно село».

У 1920 р. Златопіль, Бобринець, Єлисаветград із гастролями відвідала капела українського композитора Кири­ла Стеценка.

Для шанувальників художньо­го слова організовувалися літератур­ні вечори російських письменників Юрія Олеші та Олексія Толстого. Про­довжував свою літературну творчість

0. Тарковський. Події революції на те­ренах краю були невичерпним джере­лом творів Юрія Яновського. А сцена бою під Компаніївкою з роману «Верш­ники» є символом трагізму громадян­ської війни та причин поразки Україн­ської революції. Повість «Байгород», написана за мотивами «народного по­встання» 1918 р., - романтичною одою патріотам Єлисаветграда. Не припиняв свою літературну діяльність В. Винни- ченко. Саме у цей період він створив повість «На той бік», п'єсу «Між двох сил», присвячені аналізу свідомості учасників революційних подій в Україні.

У цей буремний час проявила­ся літературна творчість інших уро­дженців краю. 1917 р. почав друкува­тись М. Годованець (родом із с. Вікнина

-.ЖИТТЯ КРАЮ В 1917-1920 рр.

Гайворонського району). У1920 р. ви­йшла перша збірка оповідань олек- сандрійця В. Біль-Білоцерківського «Смех сквозь слезьі». 1921 р. у Єли- саветграді вийшла друком перша книга поезій «Тернистий шлях до волі й освіта» П. Голоти (Мельника).

Неодноразово до м. Єли- саветграда приїздив «артільний батько» Микола Левитський та по­ширював свої поетичні збірочки

• «Тера України» (1917), «Єднання братніх народів, або Князь Володи­мир», «Братські турботи», «Україн­ський марш» (1918) та ін.

У складних умовах того часу, працюючи на відповідаль­них роботах, П. Кодьєв невтомно малює для газети, оформлює міс­то Новогеоргіївськ (нині Світло- водськ), пише пісні й навіть одно­актні п'єси для самодіяльних мо­лодих комсомольських колекти­вів. Він був надзвичайно різнобіч­ною людиною: однаковою мірою захоплювався живописом, музи­кою, літературою.

Події революції та грома­дянської війни знайшли відобра­ження на полотнах єлисаветградця

0. Фойницького.

Не припи-

нялися у ті буремні роки спортив- ні змагання. На стадіоні поблизу місь- кого саду відбулося кілька футболь- них матчів, влаштовувалися велосипедні гонки. У 1917 р. було утворено єврейський спортивний клуб «Маюсабі». Кавалерійське училище було ліквідоване у 1917 р., але продовжував функціонувати його манеж. У1918 р. за Гетьманату на базі училища пла- нувалося заснувати одну з 9 українських військових шкіл, кавалерійську за профілем, але цей план не було реалізовано. Увагу розвитку спорту приділили більшовики. Зо- крема, розпочали діяльність нові спортивні гуртки, проводилися масові спортивні захо- ди. У червні 1920 р. було відкрито перший Єлисаветградський спортивно-гімнастичний клуб у будівлі ремісничого училища. У ньо- му викладалися гімнастика, фехтування, бо- ротьба, бокс.

Отже, очевидним є факт, що револю­ційні потрясіння у нашому краї не тільки не припинили культурних процесів, а на­впаки, їх активізували. Зокрема, місто Єли- саветград стало своєрідною «культурною столицею», і не лише для української куль­тури, а й для російської чи єврейської. Зна­чною є кількість митців - уродженців на­шого краю, чия творчість проявилась саме в цей революційний час. Не стояли осто­ронь місцеві жителі від процесів релігійно­го відродження та спортивного життя.

3. Спортивне життя.

Запитання і завдання:

0. Які факти свідчать про нові процеси в освітньому русі?

1. Хто з уродженців краю брав участь у релігійному відродженні?

2. Поясніть, чому Елисаветград вважався «театральною Меккою».

3. Наведіть приклади оживлення мистецького життя.

Творче завдання:

Підготуйте презентацію на тему «Визначні митці-земляки у 1917-1921 рр.>

;_:Д Додатки:

■ж®

Для допитливих:

0. Вівсяна І.А. Українські Січові стрільці на Елисаветградщині. - Кірово­град, 2001. - 68 с.

1. Кизименко П. Пам'ять степів. Історичний нарис з минулого Кірово- градщини. - Кіровоград, 2003. - 246 с.

РОЗДІЛ 4 КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ КРАЮ В 1917-1920 рр.

О

3

о,

сх

е

0. §

Наш край у 20-х роках XX ст.: утВердження радянського режиму

1. Утвердження влади більшовиків на Єлисавет-

градщині.

Радянська влада в краї була встановлена шля-

хом тривалої збройної боротьби. Остаточно більшовики утвердилися на Слисаветградщині наприкінці 1920 року. Цьому сприяла наявність на цих територіях червоних бо- йових підрозділів 1-ї Кінної армії, які місцем свого пере- бування обрали залізничну станцію Знам'янка. Здійснюю- чи звідси бойові походи до більшості волостей Єлисавет- градського та Олександрійського повітів, більшовикам вдалося придушити національно-визвольний рух у краї, створити повністю підконтрольні їм органи влади - во- лосні та сільські ревкоми.

Економічною основою радянської влади стала прод- розкладка, а політичною - червоний терор, тобто дик- тат більшовицької партії та свавілля ЧК. Суть цього ре-

жиму, який ще нази- вали «воєнним кому- нізмом», добре спіз- нали українські селя- ни, зокрема й ті, які проживали на родю- чих землях, що роз- кинулися від Дніпра до Південного Бугу.

Продзагони, сформо- вані з робітників та іншого люмпенізова- ного елементу пере- важно центральних та північних губерній

радянської Росії, з мар­гінальних представни­ків місцевого населен­ня, примусово відби­рали в селян Єлиса- ветградщини, Олексан- дрійщини не тільки ви­рощений ними хліб, а й худобу, реманент, одяг, інші речі вжитку, часто позбавляючи при цьому життя їхніх власників.

У такий спосіб продзагони «заготовля­ли» для робітників Дон­басу, Петрограда та Мо­скви тисячі пудів хліба, насправді силою зброї вилучаючи його в се­лян. У 1921 році «черво­ний загін із хлібозаго­тівлі» розстріляв як за­ручників б жителів с. Федвар (нині с. Підлісне

Олександрівського району) тільки за те, що їх односельці не здали вказа­ної кількості хліба. Така практика роз­стрілів більшовиками українських селян була дуже поширеною в ті роки, а від­верті грабунки різноманітними продза- гонами - масовими. Розгорнули свою роботу ревтрибунали - більшовицькі суди, караючи штрафами, арештами та розстрілами без слідства та суду бага­тьох хліборобів та містян. Чимало жи­телів повіту опинилися в концентрацій­ному таборі, створеному в Єлисаветгра- ді. З'явилися перші жертви серед свя­щеннослужителів, а кількість зачине­них більшовиками храмів усіх релігійних конфесій велася на десятки.

Більшовики припинили діяль­ність у краї всіх існуючих на той час політичних партій, розпустили тогочас­ні органи місцевого самоврядування, ліквідували повітові суди та прокурату­ру, знищили всю пресу. Єдиним друко­ваним органом Єлисаветградського по­віту стала більшовицька газета «Извес- тия», що перетворилася виключно на рупор 'їхньої пропаганди.

З метою укріплення своєї влади більшовики започаткували терито­ріально-адміністративну реформу. При­чиною цього було те, що на почат­ку 20-х років ще зберігся старий «цар­ський» адміністративний устрій. Зокре­ма, у 1920 році міста Єлисаветград з 49 волостями та Олександрія з 36 волостя­ми були повітовими центрами Херсон­ської губернії. У січні 1921 року Єлисавет- градський повіт увійшов до новостворе-

ної Миколаївської губернії, а Олексан­дрійський - до Кременчуцької.

У 1923 році повіти ліквідували, створивши замість них округи. Міста Єлисаветград та Олександрія стали цен­трами однойменних округів відповідно

з 13 та 14 районами. У 1924 році істо­ричну назву міста Єлисаветград зміни­ли на Зінов'євськ - на честь відомого тоді більшовицького партійного діяча, уродженця м. Єлисаветграда Г. Зінов'єва (справжнє ім'я - Г. Радомисльський).

У 1925 році Олександрійський округ ліквідували, розподіливши його райони між Зінов'євським та Криворізь­ким округами. Таким чином і розпочався тривалий у часі процес територіально- адміністративних змін, що тривав май­же півстоліття.

більшовиків, що спиралася не на під­тримку населення, а на військову силу та каральні органи, була тоталітар­ною. Перші трагічні наслідки її діяль­ності не забарилися. У 1921 році ниніш­ню Кіровоградщину охопив голод. Спро­би будь-що запровадити «комунізм» насильством, репресіями, адміністру­ванням обернулися порушеннями фун­даментальних економічних законів, що призвело до катастрофи - голоду, не­баченого ще за своїм розмахом та на­слідками. До 1 квітня 1922 року, за офі­ційною більшовицькою статистикою, в Єлисаветградському повіті голодували 35,6 % всього населення. Страждало і повітове місто: 27 тис. городян, з яких

РОЗДІЛ 4 НАШ КРАЙ У 20-Х РОКАХ XX ст.

12. 500 дітей - голодували вже майже рік (за переписом 1920 року в м. Елиса- ветграді проживало 77138 жителів). Що­денно помирали голодною смертю со­тні осіб. Загалом по Єлисаветградському повіту в 1922 році жахливий голод охо­пив 177 647 осіб.

Голод спричинив хвороби - холе­ру, тиф, божевілля, дистрофію... Холера поширилися, приміром, по районному центру Федвар улітку 1922 року та не­щадно косила голодних людей. Розмах нещастя був таким великим, що по­вітове керівництво називало Федвар- ський район «другим Поволжям». Щоб прогодуватися, жителі Федваря та ра­йону вибили вороння, сорок, горобців, собак, їли падаль; старші пиляли дере­ва і тирсу вживали як їжу.

Реальну допомогу в порятунку від голодної смерті дітей і дорослих ни­нішньої Кіровоградщини надала не ра­дянська влада, а світова громадськість. У першу чергу - міжнародні організації «АРА» та місія Нансена, які з травня 1922 року розгорнули свою активну роботу в Україні. Завдяки їх старанням в кожно­му районі Елисаветградського повіту за­снували районні комітети «АРА», співро­бітники яких, а також члени місії Нансе­на, із середини літа 1922 року налагодили доставку продуктів харчування на місця голодним та створили для них громад­ські їдальні, в яких годувалися в першу чергу діти, а дорослим видавали пайки. «АРА» взяла на себе обов'язок годувати на Елисаветградщині одночасно 26 тисяч дітей і 20 тисяч дорослих. 30 червня 1922

року до Елисаветграда прибули три ва­гони продовольства. їдальні «АРА» та мі­сії Нансена безперебійно функціонували також в Новоукраїнському, Новомирго- родському, Бобринецькому та інших ра­йонах, а також у Єлисаветграді. Завдяки їхнім зусиллям тисячі жителів Єлисавет- градського повіту врятувалися від голо­дної смерті. До осені 1922 року діяльність цих організацій у краї припинилася - так вирішила більшовицька влада. Хоча при­мара страшного голоду поволі відступа­ла, все ж і 1923 рік теж виявився дуже тяжким. Але в політиці держави щодо власного населення почали відбуватися радикальні зміни - впроваджувався НЕП.

3. Нова економічна політика і наш

]Період з 1923 по 1928 рік був від-

носно спокійним завдяки Новій еконо- мічній політиці (НЕП), що її запровади- ли більшовики в Україні з 1922 р.. Пе- реживши голод 1921-1923 років, отри- мавши від влади землю в користуван- ня пропорційно на кожного «їдця», селя- ни нашого краю приступили до праці пе- реважно на перерозподіленій землі, яку помилково вважали своєю. Так, жителі с. Великі Трояни нинішнього Ульянов- ського району отримали по півтори де- сятини на їдця. Норма наділу на одно- го їдця в с. Піщаний Брід Добровелич- ківського району становила 1,7 десятини, одинака-господаря - 3,4 десятини землі. Віднині ввесь вирощений ними хліб не відбирався примусово владою - госпо- дарі сплачували тільки «тверді» подат- ки, розміри яких знали наперед. Тож від- нині в селян з'явився стимул вирощувати більше сільськогосподарської продукції.

край.