1. Чайна церемонія у Тікако. 2. Думки Кікудзі під час чайної церемонії і після повернення з неї. 3. Опис чайної чашки з малюнком паростка папороті.

Порівння і зіставлення – один з головних прийомів розуміння тексту. У педагогічній практиці доцільно звертатися до таких видів цього прийому: порівняння варіантів, перекладів того самого твору, різних рецензій на прочитаний текст, різних творів мистецтва до одного літературного, історичних осіб чи подій у зображенні різних авторів. Наприклад:

• Чим трагедія "Фауст" Гете відрізняється від німецької народної легенди про Фауста?

• Чим трагедія Шекспіра „Гамлет" відрізняється від старовинної датської хроніки дванадцятого століття Саксона Граматика? (Додаток 7)

При аналізі художнього твору важливу роль відіграє деталь. Педагогу необхідно навчити школярів бачити деталь у творі, визначати її місце в структурі художнього образу. Робота над художньою деталлю допомагає виховувати вдумливого читача, показувати несхожість мистецького почерку кожного письменника. Робота над деталлю значно складніша, ніж інші методичні прийоми роботи з текстом. Вона вимагає активності учнів, творчого пошуку, глибокого роздуму, допомагає зрозуміти характери героїв, ідею твору.

Отже, застосування різних прийомів розуміння і осмислення тексту дає позитивний результат. Така робота веде до усвідомленого засвоєння знань, впливає на розвиток спостережливості і дослідницького вміння, стимулює почуттєве пізнання, поглиблює і концентрує його, сприяє абстрагованому понятійному мисленню.

нагору

Поглиблене засвоєння художнього твору в процесі другого читання

Поглиблене засвоєння художнього твору відбувається у процесі другого читання. Друге читання – це вибірково-систематизоване читання від частини до цілого. Без перечитування не можна збагнути всю глибину художнього твору. Повторне, повільне, аналітичне читання розширює враження про твір, він сприймається як єдине ціле, виразніше відчувається його своєрідність. "Художній твір, - відзначав В.Г.Бєлінський, - рідко сильно вражає душу читача з першого разу: здебільшого він вимагає, щоб  в нього вдивлялись і вдумувалися не раптом, а поступово. Отже, чим більше його перечитуєш тим далі заглиблюєшся в його організацію, відкриваєш нові, непомітні раніше риси, бачиш нові барви і дедалі більше ними насолоджуєшся".

Головне завдання вчителя літератури – допомогти учням зрозуміти художній твір, глибинно осягнути його художню та естетичну сутність, виховати уважного вдумливого читача. Аналіз твору має стати основою літературної освіти учнів. Навчитися аналізувати літературний твір означає:

1. сприймати його не пасивно, а осмислено, активізуючи всі якості   культурного читача;

2. розуміти його не на побутовому рівні, а в контексті розвитку світової культури, філософської думки, з позиції духовних прагнень свого часу;

3. уміти отримувати справжню естетичну насолоду від твору як мистецтва  слова.

Аналіз повинен допомогти глибше зрозуміти твір, побачити все його багатство і складність, оцінити його роль в житті суспільства, сприяти більшому емоційному впливу на читача. У педагогічній науці виділяють лінгвістичний, стилістичний і літературознавчий аналіз. Для повного розуміння елементів мови застосовується лінгвістичний аналіз. При вивченні образних мовних засобів зверстаються до стилістичного.  Літературознавчий  аналіз використають для вивчення загальної оцінки творів словесного мистецтва. У практиці школи застосовують комбінований аналіз текстів художнього твору.

Визначаючи своєрідність шкільного аналізу літературного твору, важливо врахувати три його аспекти:

- емоційний( аналіз має викликати в учнів безпосередній інтерес до твору, емоційне враження, сприяти створенню атмосфери зацікавленості тощо); - пізнавальний ( з допомогою аналізу твору вчитель знайомить учнів з особливостями життя, культури, літератури того чи іншого народу, творчою манерою митця. художньою своєрідністю тексту та інше ); -  виховний ( будь-який аналіз має сприяти формуванню моральних якостей учнів, їх естетичного смаку, розвитку творчих здібностей, забезпечувати особистісне зорієнтоване навчання).

Питання про шляхи аналізу літературного твору в школі досить дискусійне. Одні методисти і практики дотримуються традиційної класифікації, за якою виділяються три звичні шляхи аналізу тексту: за структурою, образами і проблемами. Другі (О.М.Ніколенко, О.С.Чірков  та інші) пропонують нові шляхи шкільного аналізу твору:  текстуальний  (коли розглядається текст сам по собі, у його цілісності й розмаїтті художніх компонентів), контекстуальний ( коли текст аналізується відповідно до певного історико-літературного контексту з урахуванням напряму, жанру, течії, філософської думки, розвитку культури тощо) та інтертекстуальний (коли встановлюються міжтекстові зв’язки на різних рівнях художніх творів).

Крім цього, існують ще так звані авторські підходи до методики аналізу тексту: наприклад, "художній аналіз художнього тексту" ( Є.М.Ільїн ), "цитований аналіз художнього твору" (О.І.Любимов) та інші. Моя власна думка така: хоч би який принцип у викладанні зарубіжної літератури обрав вчитель, головним на уроці є текст і його інтерпретація. Чи варто ставати прибічником якогось одного підходу? Чи не краще обрати "золоту середину"?  Вчитель має навчити аналізувати художній текст так, щоб він пробуджував розум і почуття учнів, викликав інтерес до реального життя, роздуми над естетичними і моральними проблемами, щоб учень при цьому отримував естетичне задоволення. Навчити осягати художній текст - це своєрідне мистецтво. Недаремно Б.Брехт зазначав: "Сприйняття мистецтва – це мистецтво сприйняття".

Великого значення у процесі викладання зарубіжної літератури набувають не тільки загальні шляхи аналізу, а й шляхи конкретні, придатні для кожного окремого тексту ( аналіз поетичної мови тексту, аналіз віршової структури твору, аналіз авторської позиції, аналіз міфологічної чи біблійної основи твору тощо).

Шлях аналізу художнього твору – це той ключ, яким учитель "відкриває" твір для учнів, вводить їх у його неповторний світ. І такі заповітні ключі в кожного вчителя свої. Аналіз твору завжди буде поверховим, якщо не спиратиметься на текст. При будь - якому виді аналізу художній твір має звучати на кожному уроці літератури – в читанні, цитатах, у лекції вчителя, відповідях учнів. Кожний по-справжньому високохудожній твір завжди багатозначний,тому немає й не може бути раз і назавжди "правильного" аналізу художнього твору. Його можна прочитати по-різному, і в цьому – пояснення його живучості в часі. Тому, аналізуючи твір, варто враховувати читацьке сприйняття. Ю.Лотман зазначав: "Кожний прямує до книги своїми шляхами і кожний відкриває її по –своєму. В цьому й полягає цінність художньої літератури".

Твори, прочитані і проаналізовані учнями самостійно, стають органічною частиною їхнього усвідомленого інтелектуального досвіду. Вчитель має знайти найкоротший та найефективніший шлях донесення змісту тексту до учня, збудити його пошукову активність. Адже найкраще запам’ятовується саме той матеріл, що був віднайдений учнем самостійно, був ним особисто відчутий і пережитий.  Вчитель, який допоміг самостійному творчому пошуку вихованця, - двічі вчитель, тому що те, чого той досяг самостійно, має для нього особливу цінність. Світосприйняття вчителя, його світоглядна позиція відіграє важливу роль у процесі викладання літератури, проте не може бути об’єктивним критерієм аналізу та оцінки художнього твору. Тому не варто нав’язувати учням свого сприйняття. Важливо, щоб в процесі аналізу художнього твору були збережені права дитини на власну думку, на свої переконання.

нагору