Звід громадянського права

Кодекс Юстиніана	Зібрання настанов римських і візантійських імператорів II — початку VI ст. у 12 книгах
Дігести (Пандекти)	Зібрання вчень найвідоміших юристів Стародавнього Риму в 50 книгах
Інституції	Підручник із права, що повинен був «зібрати каламутні води стародавніх джерел,— як висловився Юстиніан,— у прозоре озеро»
Новели	Зібрання указів, виданих Юстиніаном за роки його правління

• Перетворення, розпочаті Юстиніаном, вимагали значних коштів.

• Зростання податків, зловживання і хабарництво імператорських чиновників викликали повстання 532 р. у Константинополі.

• Повстання отримало назву “Ніка”. Вісім днів панували повстанці у місті. Юстиніан навіть надумав утекти, але за порадою Феодори залишився, оголосивши, що краще загине, ніж утратить владу. Імператор підкупив вождів повстання, і за допомогою загонів варварів-найманців придушив повстання, перебивши близько 35 тис. людей.

• Придушивши повстання, Юстиніан приступив до реалізації головної мети свого життя — відновлення Римської імперії у колишніх кордонах. Сприяло реалізації його задумів те, що варварські королівства на Заході переживали в той час глибоку кризу.

• І хоча відновити межі Римської імперії часів імператора Константина не зумів, проте збільшив територію своєї держави майже вдвічі.

• За часів Юстиніана І в Константинополі було побудовано храм св. Софії.

• Його зведення, розпочате 532 р., забезпечували 10 тис. людей протягом 5 років.

• Коли 537 р. освячувався храм, імператор Юстиніан І, зачудований його величною красою, вигукнув: “Хвала Господу, який надихнув мене здійснити таку справу! Соломоне, я тебе перевершив!”

• За правління імператора Юстиніана І Візантійська імперія перетворилася в оазу християнської цивілізації серед варварського світу.

ІV. Домашнє завдання

§ 1 (1 Частина), стор 118-126, таблиці і схеми роздаткового матеріалу Додатковий матеріал

• Значення історії Візантійської імперії для світової історії є величезним. “Золотим містком” між стародавньою історією та новим часом називають її історики. Візантійці зберегли у “темні століття” раннього середньовіччя досягнення античної культури та, поєднавши їх з ідеалами християнства, передали їх сусіднім народам.

• На місці давньої грецької колонії Візантія римський імператор Константин І Великий заснував 330 р. Константинополь — нову столицю Римської імперії. За назвою Візантія і дали згодом історики назву Східній Римській імперії. Проте самі візантійці називали себе ромеями (римлянами), а свою державу ромейською — спадкоємицею традицій Римської імперії.

• Часом появи Східної Римської імперії, або Візантії, вважають 395 р., коли імператор Феодосій Великий переділив імперію між своїми синами.

• Під час варварських завоювань хитрі константинопольські імператори зуміли врятувати свої володіння і спрямувати варварів на землі Західної Римської імперії. Тоді, коли Західна Європа лежала в руїнах, Візантійська імперія міцніла і розквітала.

• Візантія була багатонаціональною державою. Її населення становили греки, сирійці, євреї, єгиптяни, вірмени, грузини та інші народи.

• Візантію називали “країною міст”, що їх у період розквіту імперії нараховувалися сотні.

• Найбільшими містами були Константинополь, Александрія, Антіохія, де мешкало по 200-300 тис. осіб.

• Столиця імперії — Константинополь — була розташована на березі протоки Босфор, де перетиналися найважливіші торговельні шляхи: морський — з Чорного моря до Середземного та суходільний — з Європи до Азії.

• Візантія вела торгівлю з Китаєм, Іраном, Індією, країнами Західної та Східної Європи.

• За своїм державним устроєм Візантія була монархією. Вся повнота влади належала василевсу (грецька назва імператора), який був “нижче Бога і наступним після Бога”.

• Християнська церква підтримувала владу імператора, вважала його захисником церкви і вимагала від підданих віддавати йому богорівні почесті. Для звертання до імператора належало стати на коліна, царським статуям слід було віддавати шану, як іконам.

• Але важливою особливістю було те, що священною вважалася лише посада імператора, а не його особа. Імператор не успадковував трону, а обирався армією, синклітом (грецька назва сенату) і народом.

• За роки існування Візантії на її престолі були і солдати, і діти селян, і конюхи. Для того, щоб зробити свого сина наступником престолу, імператори вимушені були хитрувати і проголошувати його за свого життя співправителем. Однак і це не гарантувало того, що син успадкує престол. Будь-який заколотник, якому таланило захопити трон і якого підтримувала армія, вважався законним правителем. Відсутність усталеного порядку наступництва престолу призвела до того, що зі 109 осіб, які займали престол Візантійської імперії з 395 р. по 1453 р., лише 34 померли своєю смертю. Решта втрачала владу або через примусове зречення, або через насильницьку смерть.

• Водночас влада імператора була абсолютною і необмеженою. Він був понад законом, розпоряджався життям і майном своїх підданих. Імператор правив країною за допомогою великої кількості чиновників, а також синкліту, що був дорадчим органом при імператорі. Він був і главою держави, і вищим законодавцем, і керівником уряду, і вищим суддею, і головнокомандувачем армії.