
- •I. Організаційний момент
- •II. Перевірка дз
- •1. Народження Візантії
- •Періодизація історії Візантії
- •Особливості розвитку Візантійської імперії
- •2. Візантія за правління Юстиніана і Великого
- •Звід громадянського права
- •§ 1 (1 Частина), стор 118-126, таблиці і схеми роздаткового матеріалу Додатковий матеріал
- •Періодизація історії Візантійської імперії
- •Звід громадянського права
- •Звід громадянського права
Звід громадянського права
Кодекс Юстиніана |
Зібрання настанов римських і візантійських імператорів II — початку VI ст. у 12 книгах |
Дігести (Пандекти) |
Зібрання вчень найвідоміших юристів Стародавнього Риму в 50 книгах |
Інституції
|
Підручник із права, що повинен був «зібрати каламутні води стародавніх джерел,— як висловився Юстиніан,— у прозоре озеро» |
Новели
|
Зібрання указів, виданих Юстиніаном за роки його правління |
Перетворення, розпочаті Юстиніаном, вимагали значних коштів.
Зростання податків, зловживання і хабарництво імператорських чиновників викликали повстання 532 р. у Константинополі.
Повстання отримало назву “Ніка”. Вісім днів панували повстанці у місті. Юстиніан навіть надумав утекти, але за порадою Феодори залишився, оголосивши, що краще загине, ніж утратить владу. Імператор підкупив вождів повстання, і за допомогою загонів варварів-найманців придушив повстання, перебивши близько 35 тис. людей.
Придушивши повстання, Юстиніан приступив до реалізації головної мети свого життя — відновлення Римської імперії у колишніх кордонах. Сприяло реалізації його задумів те, що варварські королівства на Заході переживали в той час глибоку кризу.
І хоча відновити межі Римської імперії часів імператора Константина не зумів, проте збільшив територію своєї держави майже вдвічі.
За часів Юстиніана І в Константинополі було побудовано храм св. Софії.
Його зведення, розпочате 532 р., забезпечували 10 тис. людей протягом 5 років.
Коли 537 р. освячувався храм, імператор Юстиніан І, зачудований його величною красою, вигукнув: “Хвала Господу, який надихнув мене здійснити таку справу! Соломоне, я тебе перевершив!”
За правління імператора Юстиніана І Візантійська імперія перетворилася в оазу християнської цивілізації серед варварського світу.
ІV. Домашнє завдання
§ 1 (1 Частина), стор 118-126, таблиці і схеми роздаткового матеріалу Додатковий матеріал
Значення історії Візантійської імперії для світової історії є величезним. “Золотим містком” між стародавньою історією та новим часом називають її історики. Візантійці зберегли у “темні століття” раннього середньовіччя досягнення античної культури та, поєднавши їх з ідеалами християнства, передали їх сусіднім народам.
На місці давньої грецької колонії Візантія римський імператор Константин І Великий заснував 330 р. Константинополь — нову столицю Римської імперії. За назвою Візантія і дали згодом історики назву Східній Римській імперії. Проте самі візантійці називали себе ромеями (римлянами), а свою державу ромейською — спадкоємицею традицій Римської імперії.
Часом появи Східної Римської імперії, або Візантії, вважають 395 р., коли імператор Феодосій Великий переділив імперію між своїми синами.
Під час варварських завоювань хитрі константинопольські імператори зуміли врятувати свої володіння і спрямувати варварів на землі Західної Римської імперії. Тоді, коли Західна Європа лежала в руїнах, Візантійська імперія міцніла і розквітала.
Візантія була багатонаціональною державою. Її населення становили греки, сирійці, євреї, єгиптяни, вірмени, грузини та інші народи.
Візантію називали “країною міст”, що їх у період розквіту імперії нараховувалися сотні.
Найбільшими містами були Константинополь, Александрія, Антіохія, де мешкало по 200-300 тис. осіб.
Столиця імперії — Константинополь — була розташована на березі протоки Босфор, де перетиналися найважливіші торговельні шляхи: морський — з Чорного моря до Середземного та суходільний — з Європи до Азії.
Візантія вела торгівлю з Китаєм, Іраном, Індією, країнами Західної та Східної Європи.
За своїм державним устроєм Візантія була монархією. Вся повнота влади належала василевсу (грецька назва імператора), який був “нижче Бога і наступним після Бога”.
Християнська церква підтримувала владу імператора, вважала його захисником церкви і вимагала від підданих віддавати йому богорівні почесті. Для звертання до імператора належало стати на коліна, царським статуям слід було віддавати шану, як іконам.
Але важливою особливістю було те, що священною вважалася лише посада імператора, а не його особа. Імператор не успадковував трону, а обирався армією, синклітом (грецька назва сенату) і народом.
За роки існування Візантії на її престолі були і солдати, і діти селян, і конюхи. Для того, щоб зробити свого сина наступником престолу, імператори вимушені були хитрувати і проголошувати його за свого життя співправителем. Однак і це не гарантувало того, що син успадкує престол. Будь-який заколотник, якому таланило захопити трон і якого підтримувала армія, вважався законним правителем. Відсутність усталеного порядку наступництва престолу призвела до того, що зі 109 осіб, які займали престол Візантійської імперії з 395 р. по 1453 р., лише 34 померли своєю смертю. Решта втрачала владу або через примусове зречення, або через насильницьку смерть.
Водночас влада імператора була абсолютною і необмеженою. Він був понад законом, розпоряджався життям і майном своїх підданих. Імператор правив країною за допомогою великої кількості чиновників, а також синкліту, що був дорадчим органом при імператорі. Він був і главою держави, і вищим законодавцем, і керівником уряду, і вищим суддею, і головнокомандувачем армії.