14

Тема: ретроспективний аналіз розвитку готельної справи

1. Виникнення перших закладів гостинності (IV тис. до н.е. — V ст. н.е.).

2. Формування спеціалізованих засобів розміщення (УІ-ХУ ст.)

3. Розвиток готельної та ресторанної сфери у XVI — поч. XX ст.

4. Сучасний розвиток світового готельного господарства: функціональні та територіальні особливості.

5. Історія розвитку готельної сфери в Україні.

1. Виникнення перших закладів гостинності (IV тис. До н.Е. — V ст. Н.Е.).

Виникнення перших закладів розміщення у IV тис. до н.е. пов'язується з необхідністю забезпечити подорожніх місцем для ночівлі, харчування та відпочинку. Від стану розвитку системи засобів гостинності суттєво залежала інтенсивність подорожей, господарство окремих центрів та регіонів. Засоби гостинності відображають риси матеріальної та духовної культури, традиції прийому гостей різних народів.

Перші історичні згадки про подорожі містяться в антич­них джерелах і пов'язуються з регіонами Стародавнього Єгип­ту, Близького Сходу та Греції. Саме між цими регіонами здій­снювались найбільш інтенсивні подорожі з метою торгівлі, паломництва, завоювання, а також оздоровлення, розваг та культурного пізнання.

Перші письмові згадки про спеціалізовані заклади розмі­щення виявлено серед вавилонських манускриптів. Зокрема, у кодексі вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.) згадуються таверни, які окрім основних функцій надан­ня послуг з харчування, а також будинків розпусти, відомі як засоби, що надавали послуги з ночівлі. У кодексі цар Хамму­рапі зобов'язує власників таверн доносити владі на відвідува­чів, які у розмові виявляли намір здійснити злочин. Розши­рення торгових зв'язків на Близькому Сході та у Стародавній Греції у І тис. до н.е. і пов'язані з ними тривалі подорожі сприяють організації розгалуженої мережі закладів не тільки для надання послуг з харчування, але й типових засобів з роз­міщення — постоялих дворів.

Особливою вишуканістю обслуговування, оригінальністю архітектурного стилю та широким використанням прогресив­них нововведень для зручності перебування гостей відзнача­лись давньогрецькі постоялі двори. У Стародавній Греції на­були поширення два типи постоялих дворів — приватні — катагогії, та державні — пандокеї. У міських постоялих дво­рах, незалежно від форми власності, передбачалось постійне водопостачання по керамічних трубах, наявність у дворику туалету — латрики, водоймищ, фонтанів, декоративного озе­ленення. У таких закладах часто перебували державні служ­бовці, багаті патриції, які прибували на спортивні змагання, відвідували театри, відомі храми.

У період Римської імперії мережа постоялих дворів та та­верн, головним чином державних, стає особливо розгалуже­ною. Постоялі двори розташовувались окрім міст, у селах, вздовж усіх головних доріг, на відстані близько 25 миль (40,225 км) один від одного з таким розрахунком, щоб дер­жавні чиновники не втомлювались у дорозі, відпочиваючи у кожному з них. Строга суспільна диференціація, характерна для Римської імперії, відобразилась на особливостях обслуго­вування. Послуги у державних закладах гостинності надава­лись державним службовцям строго за спеціальною урядовою перепусткою. У таких постоялих дворах, згідно твердження відомого мандрівника Марко Поло, умови облаштування та обслуговування дозволяли зупинятись чиновникам найвищо­го державного рівня. До часу подорожі відомого венеціанця у Східну Азію, таких постоялих дворів нараховувалось близько десяти тисяч.

Окрім державних постоялих дворів, високий рівень серві­су забезпечували приватні постоялі двори, які створювались багатими землевласниками на окраїнах своїх володінь, гладі­аторами, які вкладали свої заощадження у сферу гостинності.

Постоялі двори та таверни зорієнтовані на обслуговування широкого кола відвідувачів — купців, ремісників, селян та інших категорій простолюду, пропонували обмежений обсяг послуг. Найчастіше місце для ночівлі надавалось на соломі поряд з худобою, елементарні послуги були зовсім відсутні. Таверни вважались місцем розпусти, куди аристократам за­ходити вважалось непристойно.

Водночас, у Стародавньому Римі значна увага приділялась лікувальним процедурам — оздоровленню мінеральними та термальними водами, цілющим гірським повітрям. У III—IV ст. до н.е. була створена мережа оздоровчих центрів на адріати- чному узбережжі, де використовувались термальні джерела та морське повітря, та кліматичних курортів у важкодоступ- них районах Альп, послугами яких користувалася виключно політична еліта римського суспільства.

У регіонах Стародавньої Персії, Середнього Сходу та За­кавказзя, через які проходили важливі караванні шляхи з Ки­таю в Європу, найчастіше зупинка на ночівлю забезпечува­лась у шатрі, яке розбивалось поряд із шляхом. У вузлових пунктах, поблизу гірських, річкових переправ, на проміжних зупинках тривалого шляху своєрідною формою постоялих дворів були караван-сараї.

Караван-сараї, відомі з II—І тис. до н.е., набули особливого поширення у IX—XVIII ст., вони утворювали цілі гостинні комплекси, що включали просторий прямокутний внутрішній двір від якого вели входи у житлові кімнати, в окремих кара­ван-сараях передбачались приміщення для ділових стосунків, двір з огорожею для тварин. Ззовні ці заклади були оточені оборонними мурами для захисту від розбійників та стихій (піщаних бур, вітру). Необхідно зазначити, жваві торговельні стосунки азіатського регіону відобразились на вищій якості обслуговування та більшому обсязі послуг, які надавались подорожнім у порівнянні з європейськими країнами.

У Грузії караван-сараї характеризувались накритою по­здовжньою залою, що освітлювалась ліхтарем, до якої вихо­дило декілька кімнат. Пізніше караван-сараї за функціональ­ним призначенням диференціювались на торгові та постоялі. Перша група складалась з торгових і ремісничо-виробничих приміщень; постоялі караван-сараї розраховувались на три­вале перебування з в'ючними тваринами та транспортними засобами, складались з житлових і службових приміщень розташованих навколо внутрішнього двору.

Значного розвитку сфера гостинності набула у Вірменії. У XIII ст. караван-сараї у Вірменії чітко поділялись на дві групи — ханапари, розташовані у центрі, поблизу торгових площ, багато оздоблені різьбленим орнаментом, в один-два поверхи, у яких зупинялись купці з караванних шляхів та другу групу — пндуки, розраховані на осіб скромнішого до­статку. Ханапари водночас виконували функції ділових цент­рів, у яких укладались торгові угоди, проводились розрахун­ки, організовувались каравани.

Таким чином, виникнення перших засобів гостинності — розміщення та харчування пов'язується з регіонами найвищо­го економічного розвитку — Близьким Сходом та Середньою Азією, тяжіють до місць найбільшого руху людей — найваж­ливіших торгових шляхів, великих міст. Серед закладів гос­тинності простежується диференціація щодо категорії гостей, які обслуговувались, регіону виникнення.