5.Алергія. Причини алергійних реакцій.

Алергія - це підвищена і якісно змінена імунологічна реакція організму на дію речовин антигенної природи, яка супроводжується пошкодженням тканин. Речовини, що викликають алергію, називаються алергенами. Вони бувають зовнішнього і внутрішнього походження. Зовнішні алергени - це мікробні (структурні компоненти і токсини), рослинні (пилок), тваринні (епідерміс, шерсть, пір’я), харчові (білки молока, яєць, риби), побутові (домашній пил, кліщі та їх екскременти, миючі засоби, часточки одежі), промислові (лаки, масла, епоксидні смоли) та інші речовини, яким властива генетична чужорідність. Внутрішніми антигенами можуть стати власні органи і тканини - мозок, кришталик ока, статеві залози, щитовидна залоза. Під час ембріонального розвитку вони були відділені від імунної системи гістогематичними бар’єрами, у зв’язку з чим до них не виробилася толерантність. Це - природні ендогенні алергени. Деякі фактори зовнішнього середовища (низька і висока температура, іонізуючі промені) здатні викликати денатурацію білкових молекул організму і надавати їм антигенних властивостей. Такі алергени називають набутими. Особливу групу складають комплексні ендогенні алергени - тканина-мікроб, тканина- токсин.

Алергію можуть викликати деякі речовини, що позбавленні антигенних властивостей. Їх називають гаптенами. Сам гаптен не викликає утворення антитіл, але він це робить у комплексі з білком або іншим високомолекулярним носієм. Приклади гаптенів - пеніцилін, ацетилсаліцилова кислота, фенілбутазон, динітрофенол.

6.Класифікація і стадії алергійних реакцій.

Усі алергічні реакції розвиваються за єдиною програмою. У їх перебігу виділяють три стадії - імунологічну, біохімічну і патофізіологічну.

Імунологічна стадія починається з моменту первинного контакту організму з антигеном. У цій стадії відбувається його розпізнавання, утворення антитіл і фіксація їх на клітинах (гіперчутливість негайного типу) або ж сенсибілізація і розмноження лімфоцитів (гіперчутливість сповільненого типу). Після повторного потрапляння антигену в організм він зв’язується з антитілами або сенсибілізованими лімфоцитами. Цим завершується імунологічна стадія.

За особливостями цієї стадії Кумбс і Джел поділили алергічні реакції на такі типи - анафілактичні, цитотоксичні, імунокомплексні, реакції гіперчутливості сповільненого типу і стимулюючі.

Анафілактичні реакції відзначаються тим, що антитіла (Іg Е), які утворилися внаслідок першого контакту з антигеном, фіксуються на клітинах - кров’яних і тканинних базофілах, клітинах епітелію і гладенької мускулатури. Коли антиген надходить в організм повторно, на мембранах цих клітин утворюються комплекси антиген-антитіло. Вони викликають дегрануляцію клітин і звільнення біологічно активних речовин - медіаторів алергії.

Явище анафілаксії вперше спостерігав Ш.Ріше у 1898 р. в дослідах з імунізацією собак токсичною сироваткою вугра. Зараз під цим терміном розуміють підвищену і якісно змінену чутливість організму до повторного парентерального введення чужорідного білка. Прояви анафілаксії можуть бути загальними і місцевими. Загальна анафілаксія представлена анафілактичним шоком. До місцевих проявів анафілаксії належить атопічна бронхіальна астма, поліноз, кропивниця, набряк Квінке.

Класичну картину анафілактичного шоку найчастіше відтворюють на морській свинці. Для цього їй вводять парентерально, тобто не через травний канал, кінську сироватку в дозі 0,1-1,0 мл. Через 10-12 днів тварині повторно вводять у кров ту ж сироватку, але в більшій кількості (2 мл). За 2-3 хв виникає шок. Першу дозу сироватки називають сенсибілізуючою, другу - розв’язуючою, а часовий інтервал між ними - інкубаційним періодом. Протягом інкубаційного періоду титр антитіл проти кінської сироватки досягає максимального рівня.

Шок починається занепокоєнням тварини. Вона почісує мордочку лапкою, настовбурчує шерсть. З’являються мимовільні скорочення жувальних м’язів (тризми). Тварина падає набік, у неї розвиваються клонічні і тонічні судоми, відбувається мимовільний сечопуск і акт дефекації. Дихання стає утрудненим, переривчастим, глибоким, воно поступово порідшується і зупиняється. Тварина гине від асфіксії, викликаної скороченнями гладенької мускулатури бронхіол. Відеофрагмент АНАФІЛАКТИЧНИЙ ШОК У МОРСЬКОЇ СВИНКИ.

Анафілактичний шок у людини часто викликають лікувальні препарати (вакцини, сироватки, гормони, антибіотики), білки харчових продуктів (риби, яєць, молока), отрути комах, паразитарні антигени (розрив ехінококових кіст). Він характеризується стрімким, іноді блискавичним початком, бурхливим перебігом і загрозливими наслідками. Розгорнута картина шоку складається з симптомів, які свідчать про порушення дихання (приступи бронхіальної астми), серцево-судинної системи (прогресуюча тахікардія і катастрофічне падіння артеріального тиску), внутрішніх органів (блювота, болі в животі, кров’янистий стілець). Хворі гинуть від серцево-судинної недостатності або внаслідок набряку гортані.

Атопічну бронхіальну астму викликають здебільшого такі алергени: а) компоненти домашнього типу - продукти розпаду целюлози бавовни, кліщі; б) алергени рослинного походження - пилок, спори непатогенних пліснявих грибків, мука; в) алергени тваринного походження - епідерміс і волосся людей і тварин, пір’я птахів, частинки комах (тарганів, метеликів, бджіл), дафнії - сухий корм для акваріумних рибок. Хвороба проявляється важкими приступами ядухи, які виникають внаслідок спазму і набряку слизової бронхіол, надмірної продукції слизу. Імунні реакції здійснюються за допомогою імуноглобулінів Ig E.

Поліноз викликається квітковим пилком і характеризується запальними змінами в слизових оболонках дихальних шляхів і очей. Проявляється ринітом, кон’юнктивітом, гайморитом, а в разі важкого і тривалого (2-4 роки) перебігу може розвинутися атопічна бронхіальна астма. Хвороба має сезонний характер. Весною вона пов’язана з цвітінням дерев (берези, вільхи), літом - з цвітінням липи і лугових трав (тимофіївки, пирію), пізніше - полину і лободи.

Кропивниця - це набряк сосочкового шару дерми у вигляді пухирів. Патогенетичний механізм його - мембраногенний (збільшення проникливості мікроциркуляторного русла). Хворобі властивий гострий початок - свербіння шкіри, гіперемія, висипка, що виступає над поверхнею шкіри. Колір пухирців блідий, але якщо у тканини просочуються еритроцити, пухирі стають ціанотичними. Хвороба триває від кількох годин до кількох діб і може перейти в хронічну, рецидивуючу форму.

Набряк Квінке - різновидність кропивниці. Це чітко відмежована ділянка набряку, що захоплює дерму і підшкірну клітковину. Звичайна локалізація - на губах, повіках, язику, м’якому піднебінні, мигдаликах, мошонці. Локалізацією визначається клінічна симптоматика: при набряку гортані - асфіксія, при набряку слизових травного каналу - блювота їжею і жовчю, біль у животі, понос, при набряку обличчя - симптоми ураження мозкових оболонок.

Місцева анафілаксія травного каналу має значення для подальшої сенсибілізації організму. Зокрема, харчові алергени утворюють імунні комплекси на тканинних базофілах, розташованих у стінці кишечника. Це робить слизову проникливою для інших алергенів. Вони всмоктуються в кров, реагують з антитілами і осідають в суглобах та шкірі. Сенсибілізований кишечник, таким чином, відіграє роль вхідних воріт для проникнення алергенів в організм.

Цитотоксичні реакції мають ту відмінність, що на клітинах фіксований антиген, а до нього підходять антитіла. За таким механізмом розвивається значна частина аутоімунних реакцій. При аутоімунній гемолітичній анемії антигенами стають власні еритроцити і на них виробляються антитіла. Аутоімунне походження має гломерулонефрит. Цитотоксичний варіант його зумовлений синтезом аутоантитіл проти базальної мембрани клубочків нирок. До цієї ж групи відносять міастенію (м’язову слабість), при якій холінорецептори м’язових волокон блокуються аутоантитілами і не можуть реагувати на ацетилхолін.

Імунокомплексні реакції виникають тоді, коли організм тривалий час контактує з надлишком антигена (хронічні інфекційні хвороби, аутосенсибілізація). Комплекси антиген-антитіло утворюються не на клітинах, а в крові і міжклітинній рідині. До них приєднується комплемент. Роль антитіл у цих реакціях виконують Ig M і Ig G.

Якщо надлишок антигену незначний, а антитіл багато, новоутворені комплекси преципітують (випадають в осад в місцях їх утворення). Вони осідають у стінках судин і навколо них, порушуючи кровообіг у мікроциркуляторному руслі. Просвіт судин заповнюється агрегатами тромбоцитів. У зв’язку з активацією фагоцитозу уражену зону інфільтрують мікро- і макрофаги. Формується вогнище запалення, відоме під назвою феномена Артюса. Воно відзначається інтенсивністю і вираженим некрозом (гіперергічне запалення).

За аналогічним механізмом розвивається астматичний бронхіт у працівників сільського господарства, які мають справу з пліснявим сіном. У процесі роботи вони піддаються сенсибілізації грибками актиноміцетами. Подібна ситуація складається у працівників віварію, що доглядають за щурами. Вони зазнають сенсибілізації сироватковим білком, який виділяється з сечею тварин.

Коли доза антигену надто велика, утворюються не преципітати, а розчинні імунні комплекси, які циркулюють у крові. Це явище характерне для сироваткової хвороби. Причиною її може стати ін’єкція кінської протидифтерійної сироватки, причому ймовірність виникнення симптомів хвороби залежить від введеної дози. При введенні 100 мл сироватки вони спостерігаються у 90 % випадків, при введенні 10 мл - лише у 10 %. Симптоми стають помітними не раніше як через тиждень після ін’єкції. Підвищується температура тіла, збільшуються лімфатичні вузли, розпухають суглоби, з’являється кропивниця. З сечею починає виділятися білок. Ці симптоми зв’язані з відкладанням імунних комплексів у різних органах - шкірі, суглобах, нирках.

Реакції гіперчутливості сповільненого типу здійснюються не антитілами, а Т-лімфоцитами. На їх мембранах розміщені рецептори, які виконують функцію антитіл. Під час першого зіткнення антигена з Т-лімфоцитами останні сенсибілізуються. Під час повторного зіткнення антиген з’єднується з рецепторами сенсибілізованих Т-лімфоцитів, внаслідок чого вони зазнають морфологічної і біохімічної перебудови, зокрема набувають здатності продукувати лімфокіни.

Гіперчутливість сповільненого типу лежить в основі алергічних реакцій на бактерії, віруси, грибки. Вона відіграє визначальну роль у механізмах контактного дерматиту, відторгнення трансплантату, протипухлинного імунітету. Добре відома реакція Манту, яка розвивається після внутрішньошкірного введення туберкуліну особам, сенсибілізованим у минулому туберкульозною паличкою. Аналогічні проби розроблені для діагностики прокази (з лепроміном), бруцельозу (з бруцеліном), бластомікозу (з культуральним фільтратом грибків), ехінококозу (з рідиною, взятою із цист).

Стимулюючими реакціями називають такі, коли взаємодія аутоантитіл (переважно Ig G) з компонентом клітини приводить до стимуляції її функції. Наведемо приклад. Гормоносекретуючі клітини фолікулів щитовидної залози (тиреоцити) перебувають під контролем тиреотропного гормону гіпофіза. Зв’язуючись із специфічними рецепторами тиреоцитів, цей гормон стимулює секрецію ними гормонів тироксину і трийодтироніну. В окремих осіб проти рецептора утворюються антитіла, які взаємодіють з ним подібно до тиреотропного гормону. Але між цими двома стимуляторними впливами є істотна різниця. Якщо вплив тиреотропного гормону контролюється за принципом зворотного зв’язку, то вплив антитіл безконтрольний, безперервний. Функція щитовидної залози постійно підтримується на високому рівні. У кров надходить велика кількість тиреоїдних гормонів, хоча потреби в цьому немає. Так, за сучасними уявленнями, виникає дифузний токсичний зоб, аутоімунний тиреоїдит.

Біохімічна стадія. За класифікацією Кука, алергічні реакції поділяються на лві групи - негайного типу і сповільненого типу. Реакції першої групи виникають, як звичайно, від кількох хвилин до кількох годин після повторного контакту з алергеном. Для максимального прояву реакцій другої групи потрібен довший час - дві-три доби. До негайних реакцій відносять розглянуті вище анафілактичні, цитотоксичні і імунокомплексні реакції, до сповільнених - реакції гіперчутливості сповільненого типу. Ці дві групи реакцій відрізняються між собою за суттю біохімічної стадії.

Характерна відмінність біохімічної стадії реакцій негайного типу полягає в тому, що в цей період активуються або синтезуються медіатори алергії.