80. Суть політики військового комунізму. Червоний террор

У період громадянської війни була створена централізована державна і партійна структура. Піком централізаторства став "главкізм".У 1920 р. існувало 50 главків, підпорядковувався ВРНГ, що координував суміжні галузі і займалися розподілом готової продукції - Главторф,Главкожа, Главкрахмал та ін Споживча кооперація була також централізована і підпорядкована Наркомпродові. У період "воєнного комунізму" булавведена загальна трудова повинність, мілітаризація праці.

У результаті проведення політики "воєнного комунізму" були створені соціально-економічні умови для перемоги Радянської республіки над інтервентами і білогвардійцями. У той же час для економіки країни війна і політика "воєнного комунізму" мали тяжкі наслідки.

Червоний терор — заходи, які здійснювалися більшовиками проти широких соціальних груп, що були оголошені «класовими ворогами», або звинувачувалися в «контрреволюційній» діяльності.

Згідно Декрету «про червоний терор» від 5 вересня 1918 року, «червоний терор» ставив перед собою завдання боротьби з контрреволюцією, спекуляцією й злочинами за посадою шляхом ізолювання «класових ворогів» у концентраційних таборах і шляхом фізичного знищення «всіх осіб, причетних до білогвардійських організацій, змов і заколотів».

81. Скасування кріпосного права в Росії. Формування буржуазної держави та права

Селянська реформа 1861р. — буржуазна реформа, яка відмінила кріпацтво в Росії і поклала початок капіталістичній формації в країні. Основною причиною реформи стала криза феодально-кріпосницької системи. Кримська війна 1853—1856 pp. виявила гнилість і безсилля кріпосної Росії. В обстановці селянських заворушень, що особливо посилилися під час війни, царизм пішов на скасування кріпацтва. 19 лютого 1861 р. в Петербурзі Олександр II підписав Маніфест про скасування кріпацтва і «Положення про селян, які виходять з кріпосної залежності», що складалися із 17 законодавчих актів.

Основний акт — «Загальне положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності» — містив головні умови селянської реформи: селяни отримували особисту свободу і право вільно розпоряджатися своїм майном; поміщики зберігали власність на всі землі, що належали їм, однак зобов'язані були надати в користування селянам «садибну осілість» і польовий наділ «для забезпечення їхнього побуту і для виконання їхніх обов'язків перед урядом і поміщиком». За користування надільною землею селяни повинні були відбувати панщину або сплачувати оброк і не мали права відмовитися від цього протягом 9 років.

Основну суму поміщик отримував від держави, якій селяни повинні були віддавати її протягом 49 років щорічними викупними платежами. Маніфест і «Положення» були обнародувані з 7 березня по 2 квітня (у Петербурзі та Москві — 5 березня). Побоюючись невдоволення селян умовами реформи, уряд прийняв ряд запобіжних засобів (передислокація військ, відрядження на місця представників імператорської свити, звертання Синоду і т. д.). Селянство, незадоволене кабальними умовами реформи, відповіло на неї масовими заворушеннями.

82. Соборне Уложення 1649 р. В Росії (загальна характеристика)

Соборне Уложення 1649 р. відноситься до числа найважливіших історичних пам'ятників феодальної Росії. Прийняте на Земському соборі 1648 – 1649 р., воно тоді вже було надруковано в Москві тиражем у 1200 екземплярів, (після чого не раз перевидавалося і ще в 30-х рр. XIX в. було включене в Повне зібрання законів Російської імперії. Таким чином, протягом майже двохсот років Соборне Уложення доповнюється і змінюється новими законодавчими актами та офіційно розглядається, як діюче законодавство.

XVII сторіччі, особливо друга половина його, в історії Росії ознаменувалося великими зрушеннями в соціально-економічному розвитку країни. Разом зі зміцненням власності на землю і розширенням прав поміщика на працю селян і холопів спостерігалося значне зростання ремісничого виробництва в містах, з'явилися перші підприємства мануфактурного типу, поглиблення поділу праці неминуче вело до росту товарного оберту в країні і зовнішній торгівлі. Економічний розвиток і різке загострення боротьби кріпаків і посадських низів, обумовлене значним посиленням експлуатації народних мас феодалами і купцями, неминуче приводили до поступового подолання пережитків феодальної роздробленості країни в економічній області і висували перед панівним класом і самодержавством завдання подальшої централізації держави.

Соборне уложення 1649 р. закріпило монопольне право, посаду на ремесло і торгівлю, включивши в державне “тягло” “білі слободи”. За посадом було закріплено все його населення, були повернені втікачі, а перехід з посаду в посад заборонявся.