73. Суспільний і державний лад Німеччини першої половини XIX ст.

На початку ХІХ ст. Німеччина, як і раніше, складалась із багатьох держав з власними митними системами, органами управління, законодавствами, системами мір і ваги. Уряди цих держав мало цікавили проблеми загальнонімецької єдності, в галузі внутрішньої і зовнішньої політики вони керувались лише власними інтересами. До наполеонівських війн абсолютна монархія в цих державах була переважною формою правління.

Розвиток буржуазного цивільного права в Німеччині був досить своєрідним. В умовах збереження в ХІХ столітті економічної, політичної правової роздробленості питання про загальне для всієї Німеччини законодавство, про розробку єдиного для країни права, яке б могло врахувати і відобразити інтереси буржуазії, стояло дуже гостро. Це повною мірою стосувалося цивільного права Німеччини.

У сфері цивільного права політична роздробленість, що тривала аж до 1871 року, зумовлювала правову роз'єднаність, бо в німецьких державах діяли різні джерела права, різні правові системи. Своє право мали не тільки окремі держави, але навіть землі, провінції, міста, села. Крім того, місцеве «партикулярне» право окремих німецьких держав, у свою чергу, було роз'єднаним, суперечливим, феодальним у своїй основі. Наприклад у Саксонії до середини XIX століття продовжували діяти середньовічні збірники права, такі як «Саксонське зерцало», «Магдебурзький збірник» і т.ін.

74. Причини приходу до влади фашистів у Німеччині

У середині 1932 року німецька економіка пройшла нижчу віху кризи. Німецькі монополісти, не відмовляюся від думки використовувати масову базу фашистського руху для установлення своєї урядової диктатури, прагнули тепер змусити фашистів вступити в коаліцію з німецькими націоналістами, тобто з німецькою національною партією і пов'язаними з нею угрупованнями .

Тепер шлях до влади нацистської партії лежав через досягнення уго-ди з націонал-консервативними силами та отримання згоди Гінденбурга на канцлерство Гітлера. Угода з фон Папеном була досягнута завдяки підвищенню політичної ваги лівих сил; Гінденбург призначив Гітлера канцлером під тиском представників великого бізнесу.6 Таким чином. 30 січня нацистський уряд прийшов до влади.

На момент приходу до влади Гітлера в Німеччині існувало два типи населення: одні схилили голови перед нацистським режимом без опору, але й без особливого захвату від самої ідеї та практики політичної боротьби нацистів; інші з головою кинулись у потік ідей і законів, встановлених новим порядком. Перша група — це, як правило, робітничий клас, ліберальна та католицька буржуазія. Не зважаючи па те, що ця частина населення мала добре організовану структуру, особливо робітничий клас, і ставилась до ідей нацизму досить вороже з моменту зародження до 1933 року, вона не виказала гідного опору. Це пояснюється перш за все станом повної апатії і внутрішньої втоми, які були невід'ємною рисою індивідума того часу.

На відміну від робітничого класу, ліберальної і католицької буржуазії, нижчі прошарки середнього класу (ремісники, службовці, власники крамничок) із захватом сприйняли ідею приходу нацистів до влади. Причини такого ставлення даної частини населення до ідей нацизму потрібно шукати в соціальному характері цієї групи.

Соціальна база нацистської партії поповнювалась також за рахунок колишніх військових: ті, хто повернувся з війни, вважали, що вони заслуговують більш справедливої участі, ніж та, що випала на їх долю. Зокрема, це стосувалось молодих військових і офіцерів, які за час війни звикли віддавати накази, і влада ними відчувалась як дещо цілком природне. Вони не могли змиритись зі становищем дрібного службовця або комівояжера.

Німецькі магнати як соціальна база нацизму підтримували його виключно з економічних міркувань. Вони зіткнулися з парламентом, у якому сорок відсотків усіх депутатів були представниками від соціалістичних і комуністичних партій, які в свою чергу висловлювали невдоволення існуючою на той час соціальною системою. Привілейовані класи розраховували на те, що влада нацистів зможе направити загрожуючий їм емоційний заряд в інше русло, і в той же час поставить націю на службу їх власним економічним і політичним інтересам.

Успіху Гітлера на посаді фюрера нації сприяв також той факт, що республіка з її демократичними інститутами ще не стала звичною формою державного устрою. Цим пояснюється ностальгія народу, який втомився від революційних потрясінь і війни, по подібній монарху політичній фігурі як єднальному початку нації. Німецький фюрер зміг замінити колишнього імператора Вільгельма II в душах німецьких громадян.