62. Взаємовідносини президента і конгресу сша у період після другої світової війни

Після другої світової війни США перетворилися в найбільшу мілітаристичну державу. Процес мілітаризації глибоко проникнув в економічне, політичне і громадське життя країни.

У посланні Трумена Конгресу від 6 вересня 1945 р. була висунута широка програма (21 пункт) вирішення соціальних проблем. Зокрема, передбачалося розширити страхування по безробіттю, підвищити мінімум заробітної плати, прийняти закон про «повну зайнятість», розгорнути будівництво дешевого житла для малоімущих, боротися з найбільш відвертими виявами расизму тощо. По суті, це була спроба продовження «нового курсу» Рузвельта за нових, навіть більш сприятливих умов. Але Конгрес, в якому демократи мали в 1945-1946 pp. більшість, не прийняв жодного із запропонованих президентом-демократом законопроектів. Пояснення слід шукати в тому, що більшість конгресменів були ставлениками великих монополій, які зовсім не бажали ділитися власними прибутками з державою та населенням.

Наслідки протистояння президента і Конгресу обернулися певним згортанням соціальних програм, але не повним їх демонтажем. Тим самим повернення до «старих, добрих часів», тобто на рубіж 1929 p.,

374 не відбулося. Держава мусила реагувати на розгортання робітничих та фермерських виступів, викликаних післявоєнною кризою в економіці.

У лютому 1946 р. був прийнятий закон про зайнятість, який покладав на президента обов'язок щорічно інформувати Конгрес про стан економіки. Отримавши президентське послання, Конгрес мав розпочинати розробку щорічних рекомендацій для виправлення най-нагальніших економічних проблем. Цей закон став свідченням проникнення в економічну науку та господарську політику кейнсіанства, тобто учення про державно-монополістичне регулювання капіталістичної економіки засобами підтримки «ефективного попиту» та «максимальної зайнятості» населення за рахунок державних інвестицій.

17 листопада 1947 р. Трумен скликав спеціальну сесію Конгресу для розгляду двох питань: допомога Європі та антиінфляційна програма з 10 пунктів. Програма була торпедована спільними зусиллями конгресменів-республіканців та консервативного крила демократичної партії. Законодавці намагалися виправити становище в економіці за рахунок рецептів 20-х років. У 1947 р. двічі приймалися біллі щодо скорочення оподаткування. Результатом стало скорочення вже наступного року податкових надходжень на 4,8 млрд доларів, що обернулося бюджетним дефіцитом в 1,8 млрд.

Конфлікт законодавчої і виконавчої влади створив практично безвихідну ситуацію. Не бажаючи повністю скочуватися на позиції консервативної більшості Конгресу, президент Трумен водночас не зумів знайти спільну мову з профспілками. Вже у грудні 1945 р. АФП і КПП (найбільші американські профспілки) висловили своє невдоволення курсом президента в галузі внутрішньої політики. У 1946 р. Трумену довелося погрожувати надзвичайними заходами страйкуючим гірникам і залізничникам. Уже в перший день роботи Конгресу США (січень 1947 р.) було винесено на обговорення 11 (!) антиробіт-ничих біллів.

23 червня 1947 p., після подолання президентського вето кваліфікованою більшістю Конгресу, був прийнятий Національний закон про відносини підприємців і робітників (быль Тафта-Хартлі). Згідно з цим законом, уже розпочатий у приватному секторі страйк, якщо він створював «національне надзвичайне становище», міг бути відкладений на 80 днів через звернення в суд.