51. Державний лад і соціально-економічне законодавство Паризької Комуни. Роль насилля історії

Серед найважливіших слід відзначити «Декрет Комуни про скасування старої армії і заміну її національною гвардією», «Декрет Комуни про невизнання нею влади версальського уряду», «Декрет Комуни про скасування високих окладів державним службовцям», «Декрет Комуни про відокремлення церкви від держави»,« Організація комісій Комуни з управління різними адміністративними службами». Ці документи відображають основні напрямки діяльності Комуни в галузі внутрішньої політики. Перші два характеризують діяльність Комуни по зламу старої державної машини, а наступні - про спробу встановити новий державний лад, що відповідає вимогам основних мас населення.

Соціально-економічне законодавство Паризької Комуни може бути вивчено на основі таких джерел, як «Постанова Комісії праці, промисловості та обміну про реєстрацію безробітних і про надання їм роботи», «Декрет Комуни про передачу майстерень, покинутих господарями, в руки робочих асоціацій», «Постанова Виконавчої комісії про заборону довільних штрафів і незаконних відрахувань із заробітної плати робітників і службовців». Ці документи показують діяльність Комуни щодо робітників, у встановленні нею соціального законодавства.

Однак не менш важливі такі джерела, як «Декрет Комуни про розстрочення погашення комерційної заборгованості», «Декрет Комуни про безоплатне повернення закладених в ломбард предметів першої необхідності». Вони показують, що Комуна дбала не тільки про потреби пролетаріату, але і дрібної буржуазії, що дозволяє переглянути твердження радянських істориків про те, що Комуна була диктатурою пролетаріату і перший пролетарським державою.

Нарешті, «Постанова Комуни про реквізиції порожніх осель» і «Продаж продовольства населенню Парижа за зниженими цінами» показують діяльність Комуни щодо задоволення насущних проблем обложених парижан.

Запровадження цих заходів можливе тільки після здобуття влади, і в "Маніфесті" підкреслено, що комуністи "відкрито заявляють, що їхні цілі можуть бути досягненні тільки насильницьким поваленням всього існуючого суспільного ладу". У кінцевому підсумку, "коли в ході розвитку зникнуть класові відмінності і все виробництво зосередиться в руках асоціації індивідів, тоді публічна влада втратить свій політичний характер. Політична влада у власному розумінні слова - це організоване насильство одного класу для придушення іншого... На місце старого буржуазного суспільства з його класами і класовими протилежностями приходить асоціація, в якій вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх".

52. Суспільний і державний лад Франції періоду другої республіки і другої імперії

Конституція Другої республіки Франції була прийнята 4 листопада 1848 р. Установчими зборами. Це був документ, який відбивав суперечності свого часу, а тому не мав послідовного демократичного характеру. Франція проголошувалася республікою, принципами якої були свобода, рівність, братерство, а засадами-сім'я, праця, власність, громадський порядок. Конституція закріплювала недоторканність особи, житла, свободу совісті, друку, навчання. Однак гарантій здійснення цих прав і свобод Конституція не передбачила.

Державна влада за Конституцією засновувалася на принципах її розподілу. Вищим органом законодавчої влади проголошувалися Національні збори, що обиралися один раз на три роки прямими та загальними виборами таємним голосуванням у складі 750 депутатів. Виборцями могли бути громадяни, котрим виповнився 21 рік. Майновий ценз скасовувався. Збори мали право приймати закони, бюджет, вирішувати питання війни та миру. Та реальної сили й авторитету Національні збори в тогочасних умовах Франції не мали.

Главою виконавчої влади був президент, який обирався загальним голосуванням раз на чотири роки, але не мав права бути переобраним відразу на другий строк. Він мав значні повноваження (законодавчої ініціативи, вето, помилування, призначення та звільнення міністрів, а за порадою останніх — дипломатів, префектів, суддів, прокурорів та ін.). Президент був повністю незалежним від Парламенту, але не мав права його розпускати.

Роблячи незалежними одне від одного президента та Національні збори, Конституція породжувала неминучий конфлікт між ними, а наділяючи президента сильною владою, давала йому можливість розправитися з Парламентом.

У країні була утворена також Державна рада, члени якої при¬значалися Національними зборами один раз на шість років. Вона мала здійснювати попередній розгляд законопроектів. Одночасно Конституція залишила недоторканною всю стару організацію управління, суду тощо.