57. Поняття і порядок ліцензування

Ліцензування – це видача, переоформлення та анулювання ліцензій, ведення ліцензійних справ, контроль за додержання ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних угод, а також умови видачі розпоряджень про усунення порушень законодавства в сфері ліцензування.

Ліцензування провадиться для:

Забезпечення рівності прав і законних інтересів усіх суб’єктів господарювання.

Захисту прав, законних інтересів, життя та здоров’я громадян

Захисту навколишнього природного середовища.

Забезпечення безеки держави

Встановлення єдиного порядку ліцензування певних видів господарської діяльності.

Встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підльяга.ють ліцензуванню.

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:

1) відомості про суб'єкта господарювання - заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити,

ідентифікаційний код - для юридичної особи;

прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи;

2. вид господарської діяльності, вказаний згідно з статтею 9 Закону (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

58. Трудові правовідносини та їх учасники.

Трудові правовідносини – це врегульовані трудовим законодавством, трудові і тісно пов’язані з ними, відносини працівників у галузі праці.

Види трудових відносин у сфері трудового права:

• Правовідносини із забезпеченням зайнятості та працевлаштування.

• Трудові правовідносини працівника з працедавцем.

• Правовідносини з профпідготовки працівників безпосередньо на виробництві.

• Правовідносини з розгляду трудових спорів.

Суб’єкти трудових правовідносин.

• Працівники

• Власні підприємства, установчі органи

• Роботодавці

• Трудові колективи

• Державні органи

Громадянин може стати суб’єктом трудового права з 16 років, але за згодою одного с батьків (як виняток з 15 років)

59. Колективний договір.

Колекти́вний до́гові́р — угода, яка укладається між власником або уповноваженим органом (особою) і одним або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів — представниками трудящих, обраними та уповноваженими трудовим колективом. Колективний договір є результатом соціального партнерства та діалогу на локальному рівні.

Колективний договір в Україні укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Колективний договір необхідно укладати, щоб відстояти трудові права працівників та поліпшити їх соціально-економічне становище.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін, зокрема:

- зміни в організації виробництва та праці;

- нормування й оплата праці, встановлення розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

- участь трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);

- режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку;

- умови і охорона праці;

- забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників та ін.