Питання 2. Стратегічні напрями розвитку споживчої кооперації та її інтеграція

Споживча кооперація відображає характерні ознаки та цінності суспільного устрою, в якому вона функціонує, тому стратегічні напрями її подальшої діяльності об'єктивно по­в'язані зі стратегією соціально-економічного розвитку країни та повинні всебічно враховувати характер і наслідки глобалізаційних процесів.

У "Стратегії економічного і соціального розвитку України (2004 - 2015)" накреслено орієнтири перспективного розвитку кооперації в цілому і споживчої кооперації зокрема. Ними передбачено розширення кооперативного сектору еконо­міки та інтеграцію кооперативних систем, посилення соціальної місії потенціалу кооперації в економічному зростанні та соці­альному розвитку України.

Враховуючи, що інтереси суспільства збігаються з цілями кооперації, саме ця платформа є визначальною при виборі пріоритетів розвитку. У такому контексті найголовнішим стратегічним напрямом розвитку споживчої кооперації, як і всієї вітчизняної економіки, є перехід до моделі інвестиційно-інноваційного розвитку.

Необхідність відновлення інвестиційної динаміки в споживчій кооперації зумовлено тим, що нині, в умовах ринкового середовища і наростаючої конкуренції, ресурсний потенціал системи не повністю відповідає жорстким ринковим вимогам.

Стає очевидно, що поступальний розвиток кооперації на базі потужного ресурсного потенціалу необхідно здійснити шляхом активізації інвестиційної політики і стимулювання інноваційної діяльності. Це потребує:

по-перше, суттєвого розширення бази інвестиційних ре­сурсів, доведення фінансових інвестицій у необоротних активах споживчої кооперації до 500-550 млн грн на рік;

по-друге, посилення інвестиційної активності кооперато­рів, а також населення через пайові механізми та кредитні

спілки. Ці джерела реальні, оскільки заощадження населення інтенсивно зростають;

по-третє, залучення кредитних ресурсів для перспек­тивного інвестування у нові основні засоби, технології, високотехнологічні проекти, в т.ч. шляхом спрощення доступу зовнішніх і зарубіжних інвесторів у системі споживчої кооперації;

по-четверте, формування умов для ефективного розвит­ку інвестиційної діяльності, диверсифікації та якісного оновлен­ня матеріально-технічного потенціалу споживчої кооперації. Тут важливо активізувати наукові дослідження вчених вищих навчальних закладів системи у сфері нових технологій, методів господарювання, організації і управління, а також створити в споживчій кооперації технопарки, центри досвіду, інноваційні фонди для активізації інноваційної діяльності.

Другий стратегічний напрям — це оптимізація галузевої структури і диверсифікація господарської діяльності спожив­чої кооперації. Він зумовлений загальною необхідністю суттє­вого прискорення розвитку реального сектору економіки, зміц­нення його конкурентоздатності.

Отже, стратегічна лінія полягає у:

• збереженні життєздатних галузей господарської діяльності споживчої кооперації, забезпечення випереджаючого розвитку торгівлі, ресторанного господарства, сфери послуг, заготівель і виробництва. У цьому напрямі пріоритетним є розвиток кооперативної торгівлі, причому, насамперед, у сіль­ській місцевості;

• розвитку нових галузей господарської та економічної діяльності, туризму, готельного господарства, наданні фінансо­во-кредитних, лізингових, страхових послуг.

Важливим стратегічним напрямом слід вважати ак­тивну участь споживчої кооперації у реалізації політики соціально-економічного розвитку села і сільських територій.

Сприяння соціальним перетворенням на селі є історич­ною місією споживчої кооперації України. На сучасному етапі соціальні проблеми розвитку села і сільських територій набу­вають все більш актуального значення. Суть проблеми полягає в такому:

• звужується сфера праці в сільській місцевості, трудова міграція досягла величезних масштабів;

• оплата праці на селі залишається найнижчою серед інших галузей національної економіки;

• катастрофічне низький рівень соціальної інфраструк­тури села: закриваються школи, не вистачає соціально-куль­турних закладів, об'єктів побутового обслуговування;

• погіршується демографічна ситуація: збільшується кількість непрацездатних, смертність перевищує народжуваність. Упродовж останніх п'яти років із карти України зникло майже 180 сіл.

Така ситуація потребує активізації діяльності споживчої кооперації у формуванні сучасної системи торговельного і сер­вісного обслуговування сільського населення, створення додат­кових робочих місць, інтеграції в економічні зв'язки з сільгоспвиробниками.

У сфері торгівлі необхідно суттєво збільшити обсяги продажу товарів населенню з метою підвищення частки сіль­ського обороту з 8 % до 15 - 20 %, і тим самим скоротити розрив між товарооборотом на одну людину в містах і сільській місцевості. Важливо також покращити структуру товарообороту за рахунок збільшення продажу непродовольчих товарів, голов­ним чином, господарського, будівельного, сільськогосподар­ського призначення. Потребує розвитку торгівля фармацевтич­ними товарами.

У сфері послуг слід прискорено розвивати побутові, соціально-культурні, транспортні послуги, а також послуги технічного обслуговування, прокатні, комунальні, інформаційні, посередницькі та інші. Нині оборот послуг на одного сільського жителя у 10 - 12 разів нижчий, ніж у містах.

У заготівельно-виробничій сфері стратегію кооперації повинно бути спрямовано на інтеграцію з аграріями, створення обслуговуючих кооператорів, залучення в оборот агропродовольчих ресурсів, денатуралізацію доходів сільського населення. У цілому завдання споживчої кооперації у сфері пере­будови села настільки складні та масштабні, що стає об'єктив­ною необхідність її офіційного включення до "Комплексної програми підтримки і розвитку українського села (2006 -2040 рр.)".

Питання3. Шляхи розвитку кооперативної демо­кратії

Демократичні засади кооперації роблять її структурою і чинником формування громадського суспільства. Відносини у сфері кооперації - складова відносин громадського суспільства. Споживча кооперація виникла завдяки волевиявленню людей, економічні та соціальні інтереси яких тісно переплітаються в її сфері.

Справжня кооперація, заснована на усвідомлених гли­бинних особистісних мотивах участі населення у кооперативах, може існувати тільки в умовах обмеження економічних і соціальних прав та свобод громадян, тобто за рахунок ринкової економіки. В епоху глобалізації кооперативи мають стати альтернативою її некерованим наслідкам, балансом у новому однополюсному економічному порядку, містком між глобаль­ним ринком і добробутом територіальних громад. Кооперативи повинні стати на захист людського життя, підвищувати жит­тєвий рівень членів, сприяти розвитку гуманного суспільства. Для цього кооперативи повинні бути конкурентоспроможними; відомими для світового споживача завдяки підвищенню авторитету "кооперативної марки"; джерелом зайнятості та захисником фінансової стабільності своїх членів: гарантією професіоналізму, високої якості товарів і послуг.

Кооперативна демократія, насамперед, прослідковується в кооперативних принципах.

Принцип "добровільного та відкритого членства" полягає в тому, що кооперативи є добровільними організаціями, відкритими для усіх людей, що здатні надати свої послуги і взяти на себе відповідальність без дискримінації, за ознаками соціальної, расової, політичної та релігійної приналежності лю­дей.

В основі принципу "демократичного членства контролю" лежить положення про те, що кооперативи - демократичні організації, що контролюються своїми членами, які беруть активну участь у виробленні політики і прийнятті рішень. Чоловіки і жінки, що працюють як вибрані представники, підзвітні членам кооперації. У первинних кооперативах у всіх членів рівні права голосування (один член - один голос). Також відповідно до демократичних принципів організовано коопера­тиви більш високих рівнів.

Відповідно до принципу "економічної участі членів" чле­ни кооперативу вносять рівні вклади і контролюють коопера­тивний капітал. Вони отримують деяку компенсацію на внесені кошти, що є умовою членства. Члени кооперативу розподіляють залишковий капітал на такі цілі: розвиток кооперативу, винагородження членів кооперативу відповідно до їх участі у справах кооперативу, підтримка інших сфер діяльності, що схвалені членами кооперативу.

Принцип "автономії та незалежності" означає, що коопе­ративи є автономними організаціями взаємодопомоги, що контролюються своїми членами. Якщо вони укладають угоди з іншими організаціями, в т.ч. урядовими, або збільшують свій капітал з допомогою зовнішніх ресурсів, то це робиться за умови демократичного контролю з боку членів і підтримки незалежності.

Упродовж останніх років в Україні створено основи нової системи кооперативного управління:

• у регіонах розробляються заходи щодо підтримки розвитку споживчої кооперації;

• реформується організаційна структура споживчої коо­перації в напрямі адаптації споживчих товариств (спілок) до більш конкурентоспроможних форм;

• розвиваються горизонтальні та вертикальні зв'язки між споживчими товариствами і спілками;

• зміцнюються органи фахового управління;

• змінюється структура апарату управління в напрямі його професіоналізації;

• відповідно до вимог ринкового господарювання, під­вищується частка фахівців із маркетингу, податкового плану­вання, аудиту, управління нерухомістю, цінними паперами, а також робітників юридичної служби.

Нині система споживчої кооперації потребує суттєвої перебудови, а для цього потрібно:

по-перше, відновити роль і значення пайовиків в управ­лінні та контролю, підвищити якісний склад цих органів, насамперед, завдяки залученню молоді, активізувати роботу нормативних комітетів і кооперативних дільниць;

по-друге, реформувати структуру управління шляхом розмежування функцій виборного і найманого персоналу з ме­тою передачі першому представницьких і контролюючих функцій, а другому - виконавчих функцій.

Демократизація організаційної структури управління повинна відображати такі аспекти:

• розвиток різноманітних організаційних форм управ­ління в основній ланці;

• наявність сільських, міських і районних споживчих товариств, учнівських кооперативів;

• використання альтернативних форм управління в районній ланці (районні споживчі товариства, райспожив­спілки);

• збільшення розмірів споживчих товариств і утворення районних споживчих товариств;

• перегрупування функцій, прав і відповідальності між рівнями і ланками управління системи споживчої кооперації відповідно до нових статутів;

• формування нових ринкових структур: малих під­приємств, асоціацій, бірж, командитних товариств, оренди тощо;

• відмова від ієрархічної структури управління, тобто надання переваги горизонтальним зв'язкам над вертикальними.

Для споживчої кооперації не підходить ні адміністративно-командна, ні ліберальна модель управління, тому протягом останніх років виникла нагальна необхідність прий­няття та впровадження таких законодавчих актів, які надали б системі споживчої кооперації можливості подальшого розвитку та виконання своїх соціальних функцій. Із цією метою було розроблено Програму завершення розмежування і закріплення власності в споживчій кооперації України.

Згідно із "Стратегією розвитку споживчої кооперації України (2004 - 2015 рр.)" у 2015 році передбачено вийти на нову модель організації системи споживчої кооперації України, яка на основі організаційної реструктуризації покликана забез­печити довгострокову конкурентоспроможність системи в ціло­му та об'єднуваних нею організацій і підприємств".

Із цією метою передбачається:

• продовжити політику вдосконалення організаційної побудови споживчих товариств і споживспілок;

• завершити формування системи бізнес-одиниць у скла­ді споживчих товариств і споживспілок (створення сімейних підприємств працівників, утворення територіальних та галузе­вих об'єднань підприємств споживчої кооперації на повному комерційному розрахунку; надання приміщень кооперативних підприємств в оренду без права викупу);

• зосередити основну роботу з членами споживчих товариств і спілок на кооперативних дільницях;

• перетворити на центри кооперативних дільниць мага­зини, підприємства ресторанного господарства, заготівельні й виробничі підприємства.