3. Групи зустрічей

Історія розвитку

Розвиток груп зустрічей пов’язаний з іменами К.Роджерса, У.Шутца, Р.Прайса, М.Мерфі та ін.

Мета

Усвідомлення та якомога більша реалізація того потенціалу особистісного та інтелектуального розвитку, який закладений у кожному індивіді.

Основні ідеї

За У.Шутцем, зустріч – це спосіб встановлення відносин між людьми, який ґрунтується на відкритості, чесності, впевненості у собі, почутті відповідальності перед самим собою, самоконтролі, увазі до почуттів і зосередженості на принципі „тут і тепер”.

Центральним поняттям концепції У.Шутца є єдність тіла і свідомості. На його думку, психологічний вплив, який ігнорує тілесні відчуття, є неповним.

У групах зустрічей особлива увага приділяється вибору, який учасник робить у даний момент, в відповідальності учасника за наслідки свого вибору.

Керівник групи виступає у якості моделі особистості, здатної до саморозкриття та конфронтації.

Основні ознаки груп зустрічей:

1. Відкритість і чесність у спілкування.

2. Усвідомлення самого себе, свого „Я” (психічного та фізичного).

3. Відповідальність за себе і членів групи.

4. Увага до почуттів.

5. Принцип „тут і тепер”.

Правила роботи груп зустрічей

1. Організовувати відкрите і чесне спілкування.

2. Приділяти особливу увагу тілесним відчуттям.

3. Звертати увагу на почуття, а не на думки.

4. Не апелювати (за можливості) до свого минулого досвіду та логічних міркувань.

Підбір учасників

Протипоказання: невпевненість у собі, низька самооцінка, нереалістичні очікування якогось особливого ефекту від взаємодії, схильність уникати складних, психотравмуючих ситуацій, вразливість.

Вимоги до учасників: достатня толерантність до емоційних навантажень, здатність перенести груповий досвід у звичне середовище.

Основні етапи роботи:

1. Встановлення міжособистісних контактів.

2. Встановлення відносин довіри.

3. Подолання конфліктів, які виникають.

4. Подолання опору до саморозкриття.

5. Вираз співчуття, підтримки один одному.

Особливості організації та проведення

Від одноразових зустрічей (марафон) до регулярних протягом тривалого періоду.

4. Групи умінь

Історія розвитку

Теоретичною основою груп умінь є біхевіористичний напрямок психології.

Мета

Вироблення в учасників необхідних зовнішніх форм поведінки.

Приклади умінь:

• Подолання станів тривоги, страху, сильної емоційної напруги

• Уміння, необхідні для професійної діяльності

• Уміння, необхідні для виконання батьківських функцій

• Уміння прийняття рішень ведення переговорів, здійснення продажів і т.п.

Основні ідеї

1. Навчальна модель. Групи умінь є проміжною ланкою між навчальними і корекційними групами, члени групи розглядаються як учні, що бажають розширити репертуар своїх знань, умінь і навичок та краще адаптуватися.

2. Постановка мети. Робота групи є жорстко структурованою. Керівник ставить перед учасниками конкретну мету і планує кожне завдання.

3. Вимірювання та оцінка. Задачі групи умінь зазвичай пов’язані з вирішенням двох проблем: „надлишок” чогось (людина багато палить, сильно виражає емоції і т.п.) або „нестача” чогось (впевненості у собі, уміння встановлювати контакт і т.п.). Ці проблеми та пов’язані з ними поведінка й емоційні реакції можуть оцінюватися і вимірюватися у кількісному співвідношенні (за шкалами, у балах, фізіологічних показниках тощо).

Особливості організації та проведення

Основним методом є рольове програвання складних життєвих ситуацій, у яких відпрацьовуються необхідні вміння. Протягом занять складність ситуацій зростає. Використовуються прийоми аутотренінгу, технічні засоби навчання (аудіо-, відеозапис) тощо.