Є. Б. Тихомирова

PR-формування

відкритого суспільства

Київ

Науково-видавничий центр

„Наша культура і наука”

2003

ББК 76.0

Т - 46

Розповсюдження і тиражування

без офіційного дозволу видавництва заборонено.

Всі права застережені.

Рецензенти:

д-р політ. наук Б. І. Канцелярук

(Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАНУ);

д-р істор. наук С. С. Троян

(Рівненський державний гуманітарний університет)

Рекомендовано до друку Вченою радою

Рівненського інституту слов’янознавства

Київського славістичного університету

(протокол №3 від 25 березня 2003 р.)

Тихомирова Є. Б.

PR-формування відкритого суспільства: Монографія. – К.: Наша культура і наука, 2003. – 197 с.

ISBN 966-7821-13-7

Монографія присвячена аналізу такого важливого чинника формування відкритого суспільства як демократичність політичних систем. Основним інструментом її забезпечення, на думку автора, є зв’язки з громадськістю.

Зв’язки з громадськістю розглядаються як інформаційно-комунікативна система, яка переводить демократію з рівня культурної цінності на рівень практичного забезпечення інтересів різних соціальних груп та організацій і утворює ефективний механізм реалізації завдань побудови відкритого суспільства через посередництво комунікацій з громадськістю. Такі завдання спрямовані на встановлення гармонійних відносин між соціально-організованими суб’єктами та різними колами громадськості.

Для викладачів, аспірантів, науковців.

Isbn 966-7821-13-7 © Тихомирова є. Б., 2003

Зміст

РОЗДІЛ І. ВІДКРИТА ВЛАДА – ВІДКРИТЕ СУСПІЛЬСТВО 5

Глава 1. Концепція відкритого суспільства в контексті глобалізації 5

1. Політична складова теорії соціальних систем Т.Парсонса 6

2. Системний підхід у політології (Д.Істон, К.Дойч, Г.Алмонд) 8

3. Концепція відкритості суспільства К.Поппера 16

4. Д.Сорос про глобальне відкрите суспільство 18

Примітки до глави 1 34

Література до глави 1 35

Глава 2. Відкритість влади як фактор побудови відкритого суспільства 39

1. Особливості формування відкритого суспільства 39

2. Нормативна компонента транспарентності 41

3. Інституційна база транспарентності 45

Примітки до глави 2 50

Література до глави 2 50

РОЗДІЛ ІІ. РОЛЬ КОМУНІКАЦІЇ З ГРОМАДСЬКІСТЮ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ТРАНСПАРЕНТНОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ 52

Глава 1. Комунікації з громадськістю в сучасному суспільстві 52

1. Інтегративна природа комунікації 52

2. Місце і статус зв’язків з громадськістю в сучасному суспільстві 55

3. Зв’язки з громадськістю як соціальний інститут 61

4. Організаційні моделі PR-діяльності 65

Примітки до глави 1 89

Література до глави 1 89

Глава 2. Зв’язки владних інституцій сучасного суспільства з громадськістю 92

1. Політичні PR як специфічна форма політичної комунікації 92

2. Комунікація як фактор інтеграції політичної еліти та громадськості 100

3. Структура та завдання владних комунікацій 104

з громадськістю 104

Примітки до глави 2 114

Література до глави 2 114

РОЗДІЛ ІІІ. ТЕХНОЛОГІЇ ВЛАДНИХ КОМУНІКАЦІЙ З ГРОМАДСЬКІСТЮ 117

Глава 1. PR-засоби в роботі владних інституцій 117

1. Медіа-комунікації як засіб „відкриття” влади громадськості 117

2. Специфічні прийоми в системі політичних PR 124

3. Новинні владні паблік рилейшнз як фактор інформаційної безпеки 132

4. Спеціальна подія як інформаційний привід 146

5. Моделі подієвої комунікації в системі PR 152

Примітки до глави 1 163

Література до глави 1 165

Глава 2. Лобізм як специфічна форма комунікацій з громадськістю 168

1. Сутність та об’єктивний характер лобізму 168

2. Детермінанти лобістської діяльності 175

3. Технології лобіювання 181

Примітки до глави 2 195

Література до глави 2 196

Розділ і. Відкрита влада – відкрите суспільство

Глава 1. Концепція відкритого суспільства в контексті глобалізації

Проблема відкритого суспільства не є новою для сучасної науки, проте особливої актуальності вона набула в умовах глобалізації, коли на порядок денний вийшло формування глобального відкритого суспільства.

Особливий інтерес з цього погляду мають загальна теорія систем і концепція відкритих систем, що розвивалися представниками різних природознавчих та суспільних наук – біології, кібернетики, комунікативістики, соціології та ін. Як зазначає російський політолог Л.Сморгунов [1], поняття „відкрите суспільство” явно перекликається з теорією систем, де відкритою вважається система, що підтримує динамічну рівновагу¹.

На думку Р.-Ж.Шварценберга, загальна теорія систем, біля витоків якої знаходяться, перш за все, біологія та кібернетика, – це напрям теоретичних досліджень, що охоплює загальні властивості систем і ставить на меті розробку сукупності загальних понять і концепцій, котрі застосовуються до всіх видів систем (фізичних, механічних, біологічних, соціальних). Вона виходить з розуміння системи як сукупності елементів, які перебувають у взаємодії (Л.Берталанфі, 1956) [2].

З формального погляду, система (S_y) передбачає наявність її елементів (C), специфічні взаємозв’язки між ними, структуру (S) і середовище (E). Відкритою системою, згідно з класичною версією структурного функціоналізму, є реальне утворення, яке зберігає свої межі, тобто свої відмінності від середовища, з допомогою гомеостатичного² механізму опору змінам [3]. Поява терміна „відкрите суспільство” пов’язується з іменем К.Поппера, з його працею „Відкрите суспільство та його вороги” (1945 р.), хоча сам науковець пальму першості віддає іншому вченому, зазначаючи, що ввів у науковий обіг терміни „відкрите суспільство” та „закрите суспільство” А.Бергсон у праці „Два джерела моралі та релігії” (1935 р.).

У соціально-політичних дослідженнях одним з перших започаткував системну методологію та заклав основи сучасної концепції відкритого суспільства американський вчений Т.Парсонс. Вважають, що його звернення до системного аналізу було зумовлено тим, що класичне трактування представниками системного підходу Л.Берталанфі та Н.Вінером² закритих систем як таких, що прагнуть до зростання ентропії (безладдя) вступило у суперечність з ідеями про збереження впорядкованого стану в системах, які були висунуті під час застосування системного аналізу до соціальних систем.