15

Тема 7. Розвиток педагогічної думки на Україні в хіх ст.

Педагогічні ідеї О.Духновича, М.Костомарова, М.Драгоманова, Т.Шевченка, Б.Грінченка, І.Франка, Л.Українки.

ПЛАН

1. Педагогічні погляди О.В.Духновича.

2. Перший вітчизняний підручник з педагогіки - "Народная педагогія" (1857р.) О.В.Духновича.

3. Внесок О.Духновича в теорію і практику початкового навчання

4. Просвітницька діяльність і педагогічні ідеї М.Костомарова, М.Драгоманова, Б.Грінченка.

5. М.Драгоманов про необхідність формування в молоді національної самосвідомості.

6. Педагогічна діяльність, гуманістична педагогіка Б.Грінченка.

7. Патріотична спрямованість підручників, посібників для школи Б.Грінченка.

8. Боротьба Т.Шевченка за навчання й виховання рідною мовою.

9. Т.Шевченко про пріоритетність родинного виховання, національних традицій і звичаїв у розвитку дітей. Просвітницька діяльність Т.Шевченка. Написання "Українського букваря" /186І р./.

10. Світогляд 1.Франка, його просвітницька та освітньо-педагогічна діяльність. Боротьба І.Франка за демократизацію школи, обґрунтування її національного характеру.

11. І.Франко про шкільні підручники, виховне значення дитячої літератури.

12. Просвітницька діяльність Л.Українки. Вимоги до народних учителів у педагогічній спадщині Л.Українки.

Література.

1. Педагогічні ідеї О.В.Духновича/ У кн.: Істрія педагогіки/За ред. М.С.Гриценка.- К., 1993

2. Іванов Р.П. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України, - К., 1971.

3. Москаленко Н.В. Розвиток навчальних закладів у ХІХ ст. та система управління ними// Педагогіка і психологія – 1994 – № 4 – С. 140-146.

4. Пінчук Л.М. – Костомаров М.І, - К., 1992 – 232.

5. Федченко П.М. Михайло Драгоманов. – К.,1991.

З початком XIX століття традиційні школи зникають. Ріст кріпацтва спричинив зникнення сільських шкіл. Російський уряд намагається заводити свої урядові школи з одноманітною організацією, однаковими програмами та вимогами в напрямі русифікації українців. Та його заходи не мали особливого успіху. Під тиском передової громадської думки царський уряд Олександра І проводить реформування системи освіти в Росії за західноєвропейським зразком, запозичивши систему освіти періоду французької революції. Оперуючи зовні просвітительськими ідеями, а насправді перекручуючи їх, царські урядовці прийняттям Статуту 1804 року знешкоджують ці ідеї, пристосувавши їх до своїх потреб.

Статут навчальних закладів передбачив, що державна система освіти має будуватись " відповідно до обов'язків і користі кожного стану". Основними типами навчальних закладів були визначені: церковнопарафіяльні школи (І рік навчання): повітові (2 роки навчання); гімназії (4 роки навчання); ліцеї; університети .

Поряд з ними існували духовні семінарії та духовні училища. Тобто, відзначається виразний "становий" характер освіти: у гімназіях вчилися діти дворянські. в семінаріях - діти духовенства, в повітових - діти міщан.

Існували ще так звані прихідські (початкові) школи, призначені для елементарної освіти селянства. Виникали вони поволі та в обмеженій кількості.

В однорічних початкових школах діти навчалися читати, писати, виконувати перші дії, обов'язковим було вивчення Закону Божого. На утримання цих шкіл уряд коштів не виділяв. Тому в і 1820-х роках у деяких місцевостях, як, наприклад, Київщині, виникають ланкастерські школи. При наявності від 60 до 120 учнів і одного вчителя доводилось вдаватись до системи взаємного навчання.

Другим ступенем у системі початкових шкіл були повітові (2 роки навчання). Кількість навчальних дисциплін була збільшена : арифметика, геометрія, загальна фізика, технологія, природнича історія, географія, російська, польська, німецька, французька мови, креслення, малювання, катехізис. Діти отримували необхідні знання відповідно до їх стану та рівня промисловості, а також такі, які б дали їм змогу навчатись у гімназіях.

Випускники гімназій могли продовжити навчання в університетах, які включали такі факультети: морально-політичний, фізико-математичний, медичний, філологічний, юридичний тощо.

17 січня 1805 року було відкрито університет у Харкові, який складався з 4-х факультетів. В 1811 р. зі складу університету виділився педагогічний інститут, що став своєрідною базою для підготовки кадрів викладачів перш за все для самого університету, а згодом - кузнею учительських кадрів для України.