Зміст.
Вступ……………………………………………………………………3 1. Культура спілкування..........................................5 2. Культура мовлення ділової людини.....................9 3. Культура мовлення під час дискусій....................13 4. Носії літературної мови.......................................15 5. Список використаної літератури.....…………………..17
Вступ.
Людина створила культуру, а культура — людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Культура — це не тільки все те, що створено руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови.
Мова не тільки засіб спілкування, а й природний резервуар інформації про світ, насамперед про свій народ. Повіривши в те, що всі мови в нашому спільному домі “активно розвиваються”, ми довго не помічали, що цей розвиток, започаткований першим радянським десятиріччям, у 30—70-ті роки був спершу загально мовний, а потім повернутий у зворотному напрямку. Треба виправити становище: повернути всім мовам їх природний престиж і справжню, а не декларовану рівноправність. Необхідно виховувати культуру мови як запоруку піднесення культури суспільної думки суспільно корисної праці.
Сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності… Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську і навпаки чомусь перестали сприйматися як пляма на службовому мундирі.
Мовна культура — це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника.
Як відзначають мовознавці, одним із суттєвих показників людської шляхетності є культура мовлення — поняття не тільки лінгвістичне, а й психологічне, педагогічне, естетичне та етичне. У багатому мовному арсеналі виробилася і закріпилася ціла система словесних вітань: “доброго ранку”, “доброго здоров'я”, “добривечір”, “бувайте здорові”, “доброго вечора у вашій хаті” тощо.
Хоч у повсякдення й увійшло багато словесних вітань, проте люди завше були обачливими з ними, до кожного випадку використовували далеко не весь арсенал. Зранку, в обід, чи ввечері вживали лише ті , що відповідали певному часові. Це ж стосується і кількості осіб, їх віку, статі, навіть соціальної належності. Скажімо, коли одинак вітався з групою людей, неодмінно вживав множинну форму: “здоровенькі будьте” чи “доброго Вам здоров'я” тощо.
На окрему розмову заслуговують і родинні звертання. Традиційно в Україні діти називали своїх батьків на “Ви”. Така форма диктувалася високою повагою до найближчих людей.
Неабияке значення має тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Ввічливість, уважність і чемність — основна вимога мовного етикету. Від чемного привітання, шляхетного потиску руки, невимушеної, ненав'язливої розмови виграш обопільний. Лихослів'я, лицемірність, невміння вислухати колегу, навпаки, лише нервує, псує настрій.
Є в нашій мові коротке, але напрочуд тепле слово “дякую”. Чи часто користуємось ми ним, особливо в магазинах? Цілий день стоїть за прилавком продавець. Беручи покупку ми нерідко забуваємо сказати одне-єдине слово. А може, воно б зняло в людини втому, підняло настрій.
Вироблені віками і закріплені кращі форми вітань-звертань, повсякденного спілкування — не звичайна людська забаганка, не пусте фразерство. Це наш повсякденний етикет, наша культура, взаємини, зрештою, наше здоров'я не тільки в буквальному, а й переносному значенні. Це наш спосіб життя.
Культура спілкування.
Власне, будь-який прояв людської культури, як і культура загалом, може бути розглянутий як культура спілкування, оскільки за самою своєю сутністю культура є інтерсуб'єктивною. Водночас про культуру спілкування нерідко говорять і в особливому значенні — так само як про культуру праці, культуру дозвілля, культуру побуту тощо. В такому випадку під культурою спілкування розуміють передусім наявні в суспільстві і в людському житті форми плекання спілкування як такого, форми його структурування й ціннісна-смислової організації, а також їхню реалізацію безпосередньо в стосунках між людьми. Моральний аспект культури спілкування при цьому охоплює, природно, такі форми останньої, котрі мають морально-етичний характер, тобто певні і цінності, норми, звичаї, традиції та інші способи регуляції поведінки, що визначають власне моральну структуру міжсуб'єктних відносин і забезпечують їхню реалізацію. Вище нами були розглянуті деякі загальні принципи моральної культури спілкування, що, очевидно, є універсально значущими. Проте із справжнім феноменом культури ми маємо справу тільки там, де вказані загальні принципи втілюються у відповідну реальність — укорінюються в традиціях, звичаях, побуті, впливають на конкретну поведінку людей, стають надбанням їхнього повсякденного досвіду. Специфічна реальність культури, про яку тут ідеться, не може бути довільно сконструйованою або підігнаною під наші високі ідеали: шар за шаром, працею і досвідом поколінь нарощується вона на певному соціально-історичному, етнічному, природному ґрунті, в кожному разі відображаючи неповторність збігу чинників, що викликали її до життя. Тільки на підвалинах такої реальності, в її неповторному історичному, національному, морально-просторовому заломленні можуть знайти справжню опору найвищі, найзагальніші морально-етичні цінності: так, за всього всесвітнього значення кантівського вчення про категоричний імператив, основою його послужила культурна реальність Німеччини кінця XVIII ст. І тільки на підвалинах такої реальності, на тлі відповідних соціальних зв'язків і взаємин, що складаються начебто «самі собою», становлення моральної особистості стає нормальним природно-історичним процесом, а не подвигом, що потребує героїчних зусиль від того, хто прагне зберегти свою доброчинність і виховати порядних дітей у пустці безкультур'я й аморалізму. За умов руйнації, що спіткала культуру нашої країни, її неповторну реальність, важливо пам'ятати, що моральне відродження народу і встановлення на майбутнє надійної системи морально-етичних цінностей передбачають насамперед не ідеологічні баталії й не виховування чергового взірця «нової людини», а вільний розвиток культури як такої, оскільки саме в процесі такого розвитку, з усіма його неминучими втратами, тільки й може утворюватися реальний ґрунт людської моральності, вкоріненість у якому забезпечує органічне зростання народного етносу, робить життєздатними його визначальні цінності. Істотним елементом такого «проростання» моралі в товщі культурної реальності (тобто буттєвого зростання власне моральної культури) є процес вербалізації, висловлювання, смислової експлікації основних моральних проблем — сказати б, процес їх мовномисленнєвого шліфування. Стрижневим елементом культури недарма завжди вважалися слово, література, здатність продукувати тексти; так і для культури морального спілкування принципово важливою є наявність такої обґрунтовуючої її ланки, як культура модального висловлювання, культура словесного обговорення моральних проблем. Надто добре відомо, що там, де з тих або інших причин перестають вважати за потрібне висловлюватися і міркувати на теми моралі, дуже швидко занепадають, вульгаризуються й самі морально-етичні цінності; коли людям (як це трапилося, зокрема, в Європі після першої світової війни) чомусь стає «ніяково», «соромно» говорити про любов, — хиріє, зрештою, й саме любовне почуття. Навпаки, продуктивний розвиток моральної культури, моральних стосунків між людьми передбачає процес їх вільного обговорення — моральний дискурс, що захоплює і освоює дедалі нові й нові шари людського досвіду. Надзвичайно важливим елементом культури спілкування, який у наш час набуває особливої актуальності, є етика стосунків між індивідами, суспільством І локальними спільнотами, які це суспільство складають. По суті, цей аспект виразно заявив про себе вже в гегелівському вченні про моральність. Але якщо стосунки індивіда й суспільства з того часу обговорювалися досить жваво, проблема локальних спільнот і етики міжспільнотного спілкування саме в наші дні починає привертати до себе зростаючу увагу дослідників, публіцистів, усієї мислячої громадськості.
Для встановлення оптимальних взаємин між людьми, особливо в трудовій діяльності і побуті, велике значення має культура спілкування. Ми часто в повсякденному житті пов'язуємо ті чи інші вчинки, звички людей з їхнім характером, а оскільки характер особистості формується в процесі її діяльності, спілкування з іншими людьми, то багато тут залежить від рівня культури спілкування.
Культура спілкування передбачає наявність таких рис характеру, як терпимість, доброзичливість, повага до людей, тактовність і чемність. Ці риси характеру виховуються в людині з дитинства. Моральні якості людини, рівень її культури оцінюються вчинками стосовно інших людей.
Про культуру спілкування можна судити на основі вміння володіти власними емоціями, стримувати їх. У спілкуванні людина завдяки емоціям регулює свою поведінку і співвідносить її з поведінкою інших людей. Здатність співвідносити свою поведінку з конкретними умовами, наявність почуття міри у взаєминах, тактовність - запорука нормальних взаємин.
У діяльності лікарів особливо велике значення в процесі спілкування з хворим має вміння співпереживати і співчувати, додавати йому оптимізму, віри у власні сили, у видужання. Абсолютно неприпустимим у спілкуванні з хворою людиною є прояв байдужості. Із справжньою культурою спілкування несумісний прояв таких рис, як егоїзм, заздрощі, марнославство.
У будь-якому оточенні існує стандартний образ людини як представника певної національної, соціальної, професійної та інших груп. Важливою рисою культури людини є вміння вступати в спілкування з іншими людьми без упередженості.
Ми постійно оцінюємо себе та інших людей. У кожного з нас складаються свої переконання в тому, якою має бути людина. Але той, хто володіє культурою спілкування, не нав'язує своїх звичок, смаків іншому.
На характер взаємин між людьми впливають уміння і навички спілкування, особливо здатність людини змінити свої перші враження про співбесідника, які іноді формуються за зовнішніми даними (манера поведінки, культура мовлення, одяг, зачіска). Перше враження може виявитися помилковим, бо інформація обмежена тільки тим, який вигляд має людина.
Для культури спілкування велике значення мають вихованість людини, її делікатність, такт, уміння враховувати почуття і настрої інших, привітність і доброзичливість.
Культура спілкування людей у різних ситуаціях ґрунтується на дотриманні певних правил, що їх виробляло людство протягом тисячоліть. Ці правила визначають форми спілкування, регламентовані суспільством, і мають назву етикет. Він містить як технічні аспекти спілкування, тобто правила, що стосуються лише зовнішнього боку поведінки, так і принципи, невиконання яких тягне за собою осуд і навіть покарання. Багато правил етикету стали невід'ємними елементами культури спілкування.
Зовнішній бік ділових стосунків регламентує службовий етикет. Так, складовими медичного етикету є: дотримання правил хорошого тону, правил благопристойності, відповідного зовнішнього вигляду (чистота одягу, білий, гарно випрасуваний халат і шапочка).
Людина, яка володіє справжньою культурою спілкування, виявляє її всюди: на роботі, на відпочинку, в сімейному колі і громадських місцях. Уміння людей передавати свої думки і почуття іншим людям, уміння не лише говорити, а й слухати, виявляти розуміння і доброзичливість, співчуття і увагу складають культуру повсякденного спілкування.
Дейл Карнегі у книжці "Як здобувати друзів і впливати на людей" дає такі рекомендації: "Намагайтеся, щоб ваш співбесідник говорив більше, ніж ви; будьте добрим слухачем. Заохочуйте інших розповідати вам про себе; ведіть розмову в колі інтересів вашого співбесідника".
Справжню культуру міжособистісних стосунків визначають етичні норми поведінки особистості У повсякденних стосунках з іншими людьми в процесі спілкування велику роль відіграють самооцінка особистості, концентрація уваги, здатність людини стати на позиції партнера.
Однією з важливих характеристик є самооцінка, тобто уміння оцінити себе, свою діяльність, своє місце в групі і своє ставлення до інших. Самооцінка дає можливість людині аналізувати свої дії і вчинки. Вона залежить від вихованості і культури.
Спілкування людей починається із сприймання одне одного. Спілкування буде розвиватися ефективно, якщо перше враження викликає почуття симпатії. У випадку антипатії можуть виникнути психологічні бар'єри в спілкуванні. В будь-якому разі спілкування має будуватися з урахуванням індивідуальних особливостей і особистісних рис тих, хто спілкується.
Взаємовідносини стають багатшими, змістовнішими, якщо люди оволодівають навичками і дотримуються норм і принципів культурного спілкування. Вияв поваги до людської гідності й індивідуальності особистості дає можливість удосконалювати стосунки між людьми. "Поводься з іншими так, як би ти бажав би, щоб вони поводилися з тобою" - основне правило моральності, яке має бути життєвим кредо лікаря.