21. Порівняльна характеристика теорій соціальної стратифікації, уявлення про природу людини, людські здібності, економічну нерівність та базові соціальні цінності.

Парсонс сформулював наступні положення теорії С.С.:1)різні соц. групи взаємопов’язані та змушені співпрацювати аби суспільство зберігало свою цілісність.2)класиф-я людей у суп-ві відбув-ся на підставі загальноприйнятих цінностей.3)така система С.С. є неминучою та справедливою.4)влада вищих соц. груп є закономірною, оскільки сприяє добробуту усього суп-ва.

Девіс і Мур: 1)кожне суп-во потребує певної кількості ролей, позицій та обов’язків, тобто нерівність допомагає суп-ву забезпечити такі умови, за яких найбільш важливими видами д-ті займаються найб. обдаровані індивіди.2)люди від народження мають різні здібності, тобто не всі вони здатні виконувати однакові роботи.3)для суп-ва є необхідним, щоб талановиті та кваліфіковані індивіди намагалися займати найбільш важливі та відповідні посади.4)престижність кожної соц. позиції залежить від користі відносно суп-ва. Деякі роботи є менш важливими ніж інші .5)всі ці види д-ті потребують освіти, відповідальності, то суп-во пов. надавати таким людям аби

Вебер виокремлював 3 виміри С.С.: 1)клас-група людей, що знах-ся у спільних відносинах до ек. систем.2)партія або влада-група осіб, що обє’дналися у корпоративну групу для впливу на розподіл та здійснення влади.3)статусні групи- є групами, однак часто вони є аморфними. Статусна ситуація-те, що визначено конкретною позитивною або негативною суспільної оцінкою статусу. Честь статусу зазвичай проявляється в тому, що від людей, які належать до цієї групи, очікують насамперед специфічного стилю життя. Таким чином, можна сказати, що статусні групи- це свого роду фіктивні люди, що ймовірно пов’язані лояльністю, яка ґрунтується не на розрах. та не спрямована на раціональне досягнення цілей.

Неовербіанство. Ф.Паркін погоджується, що володіння власністю, засобами вир-ва є основою класової культури. Проте власність- це тільки одна форма соц. перекриття, яке може бути монополізоване меншістю і використане як фундамент влади над іншими. Соц. перекриття визнач. як будь-який процес, через який групи намагаються утримувати ексклюзивний контроль над ресурсами, обмежуючи до них доступ. У створенні соц. перекриття задіяні 2 види процесів. Виключення-це стратегія, якої дотримуються групи. Узурпація- це спроби менш привельованих добутися до ресурсів, що були раніше монополізовані іншими. Напр., коли чорношкірі борються за право членства в профспілці. Обидві стратегії, за деяких обставин, можуть використовуватись одночасно- подвійне перекриття.

Ерік Олін Райт. Існують 3 виміри контролю над ек. ресурсами в сучасному капіталістичному виробництві, й саме вони допомагають нам ідентифікувати основні класи, що існують сьогодні:1)контроль над інвестиціями або грошовим капіталом.2)контроль над фізичними засобами вир-ва.3)контроль над роб. силою. Ті, хто належать до класу капіталістів, контролюють усі ці виміри в системі вир-ва. Робітничий клас не контролює жодного. Але між цими головними класами є групи, становище яких набагато двозначніше- суперечневі класові утворення, бо вони мають вплив на одні аспекти вир-ва, але не можуть контролювати інші.

Соціологія марксизму охоплює системний аналіз. Клас-група людей, що перебувають в однаковому відношенні до засобів вир-ва: засобів, якими вони заробляють на життя. В доіндустріальних суп-х 2 основні класи складали ті, хто володів землею(аристократи, дворяни або рабовласники), і ті, що активно працювали на ній(кріпаки, раби та вільні селяни). В сучасних індустр. сусп-х велике значення мають фабрики, установи, технічне обладнання, а багатство та капітал потрібні, щоб усе це придбати. 2 осн. класи склад-ся з тих, хто володіє цими засобами вир-ва(промисловців або капіталістів), і тих, хто заробляє собі на прожиток, продаючи свою роб. силу(роб. класу- «пролетаріат»). Хоча Маркс. теорія виділяє 2 осн. класи в суп-ві(тих, хто володіє ЗВ і тих, хто не володіє), він визначає, що реальні класові сис-ми набагато складніші, ніж зображує ця модель. Існують також перехідні класи- класові групи, що залишилися від виробничої сис-ми попереднього типу.

Розколи всередині класу: у вищому класі частими є конфлікти між фінансовими капіталістами та промисловцями-розмеж-ня інтересів між людьми, які володіють невеликим бізнесом, хто володіє великими корпораціями; найнижчий прошарок- безробітні- представники етнічних меншин.

Неомарксизм: намагання переглянути класичну марксистську теорію, пристосувати її до нових явищ сусп. життя. До напрямку проблеми відчуження належать теоретики франко-рурської школи(Харкхаймер, Хабермас), В.Райх, Г.Маркузе-фрейдомарксисти.

Альтюссер наполягає на перегляді ідей пізнього Маркса, особливо тих, що пов’язані з аналізом фундамент. положень Маркса про діалектику, взаємодії базису та надбудови. На його думку марксистські тези про визначальний вплив панівної ек. стр-ри на політ. надбудову та про відносну самостійність надбудови страждають детерміналізмом. Він вважає, що державу не слід сприймати лише як пасивне відображення панівного в сусп-ві способу вир-ва, як знаряддя деспотичного панування будь-якого класу. Вона завдяки зростанню її ролі в регулювання ек. процесів сама може визначити спосіб вир-ва. Спираючись на цю думку, неомарксисти-аналітики взагалі вважають, що держава має набагато більший порівняно з ек. базисом вплив при визначенні моделі соц. розвитку сусп-ва. Матеріальні фактори зумовлюють лише загальні можливості сусп. розвитку; слід по-новому поглянути на саму державу як знаряддя захисту інтересів панівного класу і тих форм власності, носієм яких є цей клас. Сучасні неомарксисти уточнюють і марксистське тлумачення матеріальних джерел соц-політ. криз у сусп-ві, розуміння способів їх подолання.