13. Звичай і князівське законодавство як джерело права Київської Русі

Джерела права. Ними в Київській Русі були як звичай, так і закон. Найдавнішим джерелом права будь-якого народу, у тому числі й українського, був звичай. У IX ст. він набув значення неписаної правової норми. У цей час звичаєве право позначалося такими староруськими термінами як "правда", "покон", "закон". Неписане звичаєве право знайшло своє місце у перших актах князівського законодавства, які скоріше фіксували звичаєві норми, ніж створювали нові. Першою писаною збіркою права, яка, на жаль, не дійшла до нас, був "Устав і закон руський". На його існування вказує згадка, що міститься у статті 6 русько-візантійського договору 945 року. Писані норми права на Русі зустрічаються також у формі договорів. В історичних та правових пам'ятках того часу вони мають назву "миру", "ряду". Відомі наступні договори:

- договір князя з народом. Укладався в разі обрання князя на віче або в разі самовільного захоплення князівського столу. В період становлення держави (IX — XI ст.) укладалися як усно, так і письмово. З XII ст. договори стали оформлятися лише в письмовій формі. У них зазначалися умови, на яких князь мав здійснювати свою владу. Договір скріплювався взаємною присягою народу і обраного князя. Вона складалася обома сторонами у формі хресного цілування;

- міжкнязівські договори. Відомі з XII ст., мали на меті запобігти чи припинити міжусобні війни, розв'язати існуючі суперечності. Зазвичай називалися "хрестовими грамотами";

- договори Русі з Візантією 911, 945, 971 років. В історико-правовій літературі часто зустрічається згадка про договір 907 року. Проте, за твердженням дослідників руської історії та права, посилання на нього є некоректним, адже не доведена реальність існування самого договору. Договір 911 року містив зобов'язання греків перед Києвом і навпаки. Зобов'язання греків були набагато ширшими, ніж зворотні. Договір 945 року князя Ігоря є додатковим до договору 911 року. Його статті мають характер уточнень та доповнень, спричинених новими обставинами. Невдалий похід Ігоря на Візантію і, як наслідок, звуження зобов'язань греків перед Руссю знайшов відображення в статтях, які забороняють русичам боротися за Корсунську землю, зобов'язують надавати грекам військову допомогу. Договір 971 року року є самостійною угодою князя Святослава після пора¬зки в бою під Доростолем. У чотирьох статтях київський князь бере односторон¬ні зобов'язання не воювати з греками, завжди виступати союзником, мати з ними "мир і міцну дружбу";

- "Устави" та "Уроки" княгині Ольги (X ст.) є першими зразками князівської правотворчості. Урок означає "уректи", тобто проголосити, висловити, а устав — "установити", "постановити". Уроки видавалися за власним бажанням княгині, стосувалися здебільшого фінансових справ держави, носили тимчасовий характер. Устави мали погоджуватися з представниками державної влади, насамперед з князівською Радою і діяли на увесь період перебування князя при владі. Серед даного виду джерел збереглися:

- Устав земляний князя Володимира Святославовича. В ньому визначалися основи державного устрою та правового становища дружинників;

- Устав князя Володимира (церковний) — короткий, конспективний кодекс церковно-судового права, що діяв від часу прийняття християнства аж до XVIII ст.;Устав князя Ярослава (церковний) — ще одна пам'ятка церковного права, яка розвиває ідеї, закладені в Уставі князя Володимира. Він визначає церковну юрисдикцію по справах моралі, сім'ї та шлюбу, а також тих, що стосувалися злочинів священиків, членів їхніх родин, церковної обслуги. Оригінал тексту не зберігся.