- Значення Брест-литовських домовленостей

. Берестейський договір був великим успіхом української дипломатії. Він поклав початок міжнародно-правовому визнанню України як незалежної держави. Було очевидно, що така незалежність буде обмеженою. Але іншого виходу за тих умов не було. Не підписувати мирний договір з Німеччиною означало залишатись у стані війни з нею і готуватися до наступу її добре озброєних і дисциплінованих військ. Якщо натиск червоних частин війська УНР ще якось стримували, то в разі наступу німецько-австрійських армій вони, опинившись між двома фронтами, були б розчавлені за кілька днів.Таким чином, альтернативою Берестейському договору була не Українська Радянська Республіка, в чому намагалися переконати населення більшовики, а перетворена на колонію Німеччини та Австро-Угорщини розшматована Україна.

3. Внутрішня та зовнішня політика Гетьманату п.Скоропадського.

- Вторгнення німецький військ в Україну. Прихід п.Скоропадського до влади

На початку лютого німецькі війська при підтримці австро-угорської армії вступили на територію України і до кінця квітня взяли її під свій контроль. Вони майже не зустрічали опору радянських військ. Загальна чисельність окупаційних військ становила 450 тис. чоловік. На початку березня до Києва повернулась УЦР та Рада Народних Міністрів УНР. Населення зустріло їх досить стримано. Німці і австрійці почали господарювати в Україні, як у себе вдома. Вони диктували все нові й нові вимоги до уряду УНР. У квітні була підписана нова кабальна угода. Протягом чотирьох місяців Україна забов’язувалась поставити Німеччині та Австрії 1 млн. пудів хліба, 400 млн. яєць, 2,75 млн. пудів м’яса, 37,5 млн. пудів залізної руди.Вступ німців і австрійців на територію України на запрошення УНР – це досить складна проблема. Брестський мирний договір, який був підписаний урядом УНР, був не тільки принизливим і кабальним для українського населення. Він сприяв протистоянню політичних сил, загострював суперечки між політичними лідерами, призводив до конфліктів.

Конфліктною ситуацією скористався нащадок давнього гетьманського роду генерал царської армії П.Скоропадський. Він, спираючись на землевласників, розгорнув бурхливу політичну дільність з метою захоплення влади. 29 квітня 1918 р. при підтримці німецьких військ у Києві відбувся державний переворот. Керівництво УНР було усунуто від влади. Під контроль гетьмана взяті усі найважливіші урядові установи. Цей переворот був спробою покласти край радикальним соціальним настроям, силою державної влади та реформ спрямувати суспільне життя в русло правових норм, забезпечити право існування приватної власності, захистити інтереси всіх верств населення України. Ворожу позицію до гетьмана зайняли українські соціал-демократи та соціалісти-революціонери. Вони не тільки засудили нову владу, але і закликали селянство до створення бойових партизанських загонів і підготовки всенародного виступу проти гетьманського режиму.

- Соціальна база гетьманського режиму, адміністрація Гетьманату

Соціальна база, на яку спирався П. Скоропадський, не була широкою. Опорою йому слугували створена ним Українська Народна Громада, до якої вступило багато старшин Першого Українського Корпусу під його командою та козаків із Вільного Козацтва, почесним головою якого також було обрано майбутнього гетьмана Активними діячами Громади були М. Устимович, В. Кочубей, М. Воронович, М. Василенко, В. Любинський та ін. Провідники Громади встановили тісні стосунки з представниками партії Українських хліборобів — демократів (УХДП) — братами В. і С. Шеметами, М. Махновським, В. Липинським, а також із Союзом Земельних Власників. В умовах конспірації гетьманці не могли підшукати кандидата на посаду голови кабінету міністрів. Ним було призначено М.Устимовича — близьку до гетьмана, але мало відому в українських колах людину. Він не зумів підібрати собі міністрів, бо деякі діячі, насамперед з партії соціалістів- федералістів, відмовилися прийняти його пропозицію. Не вдалося зробити цього й наступному голові уряду — професорові історії та права М.Василенку. Як із прикрістю писала пізніше Л.Старицька-Черняхівська, соціалісти- федералісти «побоялися забруднити свою соціалістичну чистоту», їм не вистачило патріотизму піднятися над своїми партійними амбіціями й об'єднатися в ім'я української державності. Від соціалістів-федералістів погодився увійти до кабінету М.Василенка лише Д.Дорошенко — представник давнього старшинського роду, нащадок брата гетьмана Петра Дорошенка. Він став міністром закордонних справ. Показовим є те, що і наступний голова гетьманського уряду Ф.Лизогуб також походив із старовинного українського роду.