Висновки

Навряд чи можна назвати ще когось із українських письменників доби «червоного ренесансу», чиє ім’я за індексом згадувань у наукових студіях чи публіцистичних викладах могло б дорівнюватись імені Миколи Хвильового.

Його постать далеко неоднозначна, «я ― чекіст, але й я і людина». І саме в цьому весь Микола Хвильовий. Його творчість вивчали з різних поглядів. Ним захоплювались, звинувачували в усіх смертних гріхах і зараховували до лику мучеників і святих, намагалися викреслити з історії літератури й визначали чільною фігурою художньо-естетичного поступу XX століття. Загалом всі критики розділились на два табори, де з одного боку ― прихильники творчості Хвильового, а з іншого ― навпаки. До того ж Хвильового не завжди вважали модерністом.

«Повість про санаторійну зону» стала яскравим прикладом системи образів «зайвих людей». У роботі розкрито тему деградації особистісного розвитку на прикладі одного з головних героїв ― анарха. Критиками неодноразово було звернено увагу на екзестенціал смерті як нового народження у новелістиці письменника. Але ще ніхто не наголошував на тому, що у «Санаторійній зоні» є цілий ряд біблійних алюзій і натяків на переродження. У повісті розглядається символ смерті як символ переродження, як єдиний вихід для тих, хто застряг в санаторійній зоні. Кенотип санаторійної зони є символом відокремленості, відчуженості тих людей, котрі застрягли там і не можуть знайти виходу. Вони приречені на скитання та незнаходження відповідей на питання. Анарх, Катря, Майя, Хлоня ― це втрачені душі, вони не можуть віднайти себе, не можуть зрозуміти своє місце. І в даному випадку саме смерть - єдиний вихід з життєвої трясовини.

Кенотипи як літературний символ з’явилися зовсім нещодавно. Вони переосмислюють старі типи, які існували у системі свідомості людства. Трактуючи по-новому, вони дають можливість інакшого погляду на літературу як сучасну, так і зокрема на літературу XX століття. Адже період кінця XIX ― початку XX століть характеризувався руйнацією старих світоглядів і побудовою нового світобачення. Автори переосмислювали у творах буття як можливе. Не без впливу модерну простір розширився настільки, що можна говорити про смерть Бога та надлюдину в метафізиці. Все це дало підстави Миколі Хвильовому створювати нові, цілком не розтлумачені сучасниками образи та мотиви у своїй новелістиці та взагалі у творчості.

Микола Хвильовий - знаковий представник свого часу, читати якого слід як романтику можливого, як екзестенційно наповнену віру в можливості, що в свою чергу осмислені в значеннєвому ракурсі фундаментальної онтологічної категорії людської присутності в світі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ