4. Теоретичні та практичні, основні та допоміжні методи дослідження

Методи дослідження поділяються на теоретичні та практичні залежно від того, яким шляхом отримуються знання – безпосередньо чи опосередковано.

До теоретичних відносять аналіз, синтез, побудову гіпотез і моделювання; до практичних – експеримент, дослідну роботу і спостереження.

Ці методи, як правило, використовуються не ізольовано, а в сполученні з іншими для більшої об’єктивності та повноти результатів. Вибір методів дослідження залежить від типу дослідження.

Розглянемо теоретичні методи дослідження більш детально.

Аналіз – це практичне або уявне розкладання об’єкта на характерні для нього складові елементи, виділення в ньому окремих сторін, вивчення кожного елемента або сторони об’єкта окремо як частини цілого.

Синтез – метод наукового дослідження предметів і явищ дійсності в цілісності, єдності та взаємозв’язку їх частин.

Аналіз і синтез – основні розумові операції; похідними від них є абстрагування (спеціальна форма аналізу) й узагальнення (вища форма синтезу). Аналіз припускає розчленовування цілого на частини; перехід від конкретного до абстрактного; установлення зв’язку причин і наслідків. Аналіз і синтез – це дві сторони єдиного розумового процесу. Правильний аналіз будь-якого цілого завжди є аналізом не лише частин, елементів, властивостей, але й їхніх зв’язків і відношень. Тому він веде не до розпаду цілого, а до його перетворення. Це перетворення цілого, нове співвідношення компонентів цілого і є синтезом.

Аналіз та синтез повинні мати творчий характер, а їх результатом має стати нове знання. Слід чітко сформулювати цілі аналізу, обґрунтувати відбір емпіричного матеріалу для аналізу. Одразу ж слід визначити, за якими критеріями аналізується матеріал, якими поняттями та абстракціями користується дослідник, дати їм визначення.

Важливою вимогою є взаємопов’язане використання аналізу та синтезу. Початківці часто не доводять справу до кінця: проаналізувавши явище, не синтезують результат і не роблять змістовних, глибоких, проникаючих до сутності явища висновків.

На початку дослідження аналітико-синтетична робота над тим матеріалом, яким уже володіє наука з певної проблеми, необхідна для визначення предмета, окреслення основної проблеми, розробки логіки дослідження.

Під логікою дослідження розуміють поділ основної проблеми на низку підпроблем, встановлення ієрархії питань, які належить розв’язати, та їх послідовності.

Планування дослідження пов’язано з розробкою гіпотези. Формулювання гіпотези – важливий шлях до створення концепцій та теорій, Вивчення та аналіз літературних джерел не може бути спорадичним, не підпорядкованим якійсь меті чи ідеї.

Гіпотезою називається таке припущення, яке містить нове, ще не перевірене наукою твердження, але яке ґрунтується на міцній науковій основі та піддається перевірці за допомогою відомих чи нових методів. Часто гіпотеза перевіряється експериментом або дослідним навчанням.

Гіпотеза потребує чіткої розробки. Її слід формулювати без протиріч. Слід чітко вказати, яким уже встановленим положенням науки вона протиставлена, та що нове вона містить у собі. Типовою помилкою у формулюванні гіпотези є її негіпотетичність, тобто безсумнівність. Гіпотеза не повинна обмежуватися вказівкою на зовнішні сторони зв’язків. Вона має бути пояснювальною – розкривати внутрішні механізми, суттєвий зв'язок явищ.

Інколи дослідження вимагає побудови низки послідовних гіпотез, які витікають одна з одної. Тоді говорять про прості та складні (розгалужені) гіпотези.

Гіпотеза, яка відображає закономірності педагогічного процесу певного рівня складності, може бути розроблена у вигляді моделі цього процесу чи явища. Моделювання доцільне, коли ми маємо справу з цілісним об’єктом і є можливість створити структурно-функціональну модель цього процесу.

Модель – це точний і коректний опис будови та закономірностей функціонування об’єкта, який допускає його формалізацію. Опис має бути:

1) логічно послідовним (тобто виключати ті ланки міркувань, які можуть бути сприйняті неоднозначно);

2) строго однозначним (виключати формулювання, що можуть мати подвійний смисл);

3) експліцитним (не допускати використання даних та міркувань, не включених у опис явищ).

Моделювання використовують для визначення методів навчання переважно мовного матеріалу. Для цього проводиться так звана типізація навчального матеріалу труднощів його засвоєння, вправ, структури уроків тощо. Така типізація (формалізація) складників навчального процесу дозволяє програмувати навчальну діяльність на всіх її рівнях, тобто виділяти навчальні операції, розчленовувати навчальний процес на етапи та кроки, здійснювати поетапний контроль результатів. Такі дії у МНІМ відомі як програмоване навчання.

Цінність програмованого навчання полягає у тому, що тут частково вирішене питання ідентичності подачі матеріалу учням, є можливість чітко визначити:

а) в якій частині програми знаходиться учень у певний момент;

б) скільки та яких помилок він зробив;

в) скільки часу витратив на вивчення матеріалу та обдумування відповіді.