Тема 2.9. Іслам: виникнення і розвиток.

Зміст

1. Історичні умови виникнення ісламу.

2. Проповідь Мухаммеда.

3. Віровчення ісламу.

Ключові слова: іслам, мусульманин, хиджра, шахада, Коран, джихад, тарикат, Кааба.

Цілі і завдання вивчення теми 2.9.

Вивчення даної теми дозволяє Вам дізнатися про виникнення, розвиток і розповсюдження релігії іслам (що в перекладі означає – покірність). Ви розглянете представлення яких релігій включені в іслам. Вивчите основні віросповідні принципи ісламу і дізнаєтеся про життя його засновника – Мухаммеда

Методичні рекомендації до вивчення теми 2.9.

При вивченні теми 2.9. особливо слід звернути увагу і запам'ятати основні віросповідні принципи ісламу, звані «П'ять стовпів ісламу». Дуже важливо акцентувати увагу на те, що іслам, разом з іудаїзмом і християнством, називають авраамичною релігією. Подумайте, чому?

Навчальний матеріал.

Прочитайте і законспектуйте основні положення. Випишіть п'ять стовпів ісламу і вивчіть їх.

1.Найпізнішої за часом виникнення світовою релігією є іслам, або мусульманство (муслім переводиться як відданий). Це одна з поширеніших релігій: прихильників її налічується близько 800 мільйонів, переважно в Північній Африці, Південно-західній, Південній і Південно-східній Азії. Арабомовні народи майже поголовно сповідають іслам, тюркомовні і іраномовні — в переважній більшості; багато мусульман також серед північно індійських народів; населення Індонезії майже цілком дотримується ісламу.

Іслам зародився в Аравії в VII ст. н.е. Походження його ясніше, ніж походження християнства і буддизму, бо воно майже із самого початку освітлюється письмовими джерелами. Але і тут багато легендарного. За мусульманською традицією, засновником ісламу був пророк божий Мухаммеда, араб, що жив в Мецці; він одержав від бога ряд «одкровень», записаних в священній книзі Корані, і передав їх людям. Коран — основна священна книга мусульман, як П‘ятикнижжя Моїсєєво для євреїв, Євангеліє для християн. Для вивчення раннього ісламу Коран — найважливіше джерело.

Сам Мухаммед нічого не писав: він був безграмотний. Після нього залишилися розрізнені записи його висловів і повчань, зроблені у різний час. Мухаммеду приписуються тексти і раннього часу і пізніші. З цих записів був зроблений близько 650 р. (при третьому наступнику Мухаммеда — Османі) зведення, що одержало назву «Коран» («читання»). Книга ця була оголошена священною, продиктованою самому пророку архангелом Джебраїлом (Гаврилом); записи, що не увійшли до неї, були знищені.

Аравія була відвіку населена семітичними племенами, предками теперішніх арабів. Частина їх жила осіло в оазисах і містах, займаючись землеробством, ремеслами і торгівлею, частина кочувала в степах і пустелях, розводивши верблюдів, коней, овець і кіз. Аравія була економічно і культурно пов'язана з сусідніми країнами — Месопотамією, Сирією, Палестиною, Єгиптом, Ефіопією. Торгові шляхи між цими країнами йшли через Аравію. Один з важливих вузлів перетину торгових доріг знаходився в Мекканськім оазисі, поблизу побережжя Червоного моря. Родоплемінна знати племені корейш (курейш), що мешкало тут, отримувала для себе багато вигод з торгівлі. У Мецці утворився релігійний центр всіх арабів: у особливому святилищі Кааба були зібрані священні зображення і культові предмети різних арабських племен.

Були в Аравії і поселення іноземців, зокрема іудейські і християнські общини. Люди різних мов і релігій спілкувалися між собою, вірування їх впливали один на одного.

2. У VI ст. у Аравії почався занепад караванної торгівлі, оскільки торгові дороги перемістилися на схід, до Сасанідського Ірану. Це порушило економічну рівновагу, що трималася століттями. Кочівники, що втратили дохід від караванного руху, стали схилятися до осілого способу життя, переходити до землеробства. Зросла потреба в землі, посилилися зіткнення між племенами. Стала відчуватися потреба в об'єднанні. Це не забарилося відобразитися і в ідеології: виник рух за злиття племінних культів, за шанування єдиного верховного бога аллаха; тим більше що євреї і частково християни подавали арабам приклад єдинобожності. Серед арабів виникла секта ханифів, що шанували єдиного бога. У такій-то обстановці і розвернулася проповідницька діяльність Мухаммеда, що цілком відповідала суспільній потребі. У його проповіді, власне, не було майже нічого нового в порівнянні з релігійними ученнями іудеїв, християн, ханифів: основне у Мухаммеда — строга вимога почитати тільки єдиний аллах і бути безумовно покірним його волі. Саме слово «іслам» означає покірність.

«Свідчить Аллах, що немає божества, окрім нього, і ангели, і що володіють знанням, які стійки в справедливості: немає божества, окрім нього, великого, мудрого! Справді, релігія перед аллахом — іслам...» (3: 16—17).

Проповідь Мухаммеда спочатку була зустрінута такими, що оточують недовірливо, навіть вороже, особливо предводителями його власного племені корейш. Торгова знати побоювалася, що припинення культу староарабських племінних богів підірве значення Мекки як релігійного, а значить, і економічного центру. Мухаммеду з його прихильниками довелося бігти з мекки: ця втеча (хиджра), здійснена в 622 р. н. е., вважається мусульманами за початок особливого літочислення (мусульманська ера). У землеробському оазисі Медині (Ятріб) Мухаммед знайшов сприятливіший ґрунт для пропаганди: мединці змагалися і ворогували з мекканською аристократією і ради були виступити проти неї. Мухаммеда підтримало декілька місцевих племен; він намагався спертися навіть і на єврейські общини. Навербувавши собі багато прихильників, Мухаммед в 630 р. захопив мекку. Мекканські корейшитські вожді вимушені були прийняти нову релігію. З об'єднанням арабських племен, які одне за іншим примикали до нового учення, значення мекки як національно-релігійного центру ще більш зросло. Корейшитська знать, спочатку ворожа мусульманському руху, тепер визнала за благо прилучитися до нього і навіть очолила рух.

У раннемусульманському русі поєднувалися інтереси і прагнення кочових племен, що постраждали від економічної кризи і склали військову силу ісламу; городян, з яких вербувалися перші послідовники Мухаммеда; і торговців, що очолили рух .

3. Догматизм ісламу дуже простий. Мусульманин повинен твердо вірити, що є тільки один бог — аллах; що Мухаммед був його посланником-пророком; що до нього бог посилав людям і інших пророків — це біблейські Адам, Ной, Аврам, Мойсей, християнський Ісус, але Мухаммед вищий за них; що існують ангели і злі духи (джинни), втім, ці останні, що перейшли в іслам з давньоарабських вірувань, не завжди злі, вони теж знаходяться у владі бога і виконують його волю; що в останній день миру мертві воскреснуть і всі одержать подяку за свої справи: праведні, такі, що шанують бога, насолоджуватимуться в раю, грішні і невірні горіти в геєні; нарешті, що існує божественне визначення, бо аллах кожній людині наперед призначив його долю.

Аллах зображається в Корані як істота з чисто людськими моральними якостями, але в чудовому ступені. Він то гнівається на людей, то прощає їх; одних любить, інших ненавидить. Як і іудейський і християнський боги, аллах без жодної причини наперед призначив одних людей до праведного життя і майбутнього блаженства, інших — до беззаконня і замогильних мук. Проте, в Корані, як і в євангеліях, бог багато разів іменується милостивим, прощаючим і ін. Найважливіша ж якість Аллаха — ця його нескінченна могутність і велич. Тому і найважливіше догматичне і моральне розпорядження в Корані — це вимога повної, беззастережної покірності людини волі аллаха.

Який простий догматизм ісламу, так само прості і його практичні і обрядові заповіді. Вони зводяться до наступного:

Шахада – визнання єдиного Бога аллаха і пророчої діяльності Мухаммеда. Звучить вона так: «Немає Бога окрім аллаха і Мухаммед – пророка його»; обов'язкова п'ятикратна молитва (намаз) щодня у встановлений час; обов'язкове обмивання перед молитвою і в інших випадках, після якого-небудь забруднення; податок (закят) на користь бідних, фактично на користь духівництва; щорічний пост (ураза, в десятому місяці — рамазані) протягом всього місяця; паломництво (хаджж) в священне місто мекку, яке правовірний мусульманин повинен по можливості зробити хоч би раз в житті.

Ці заповіді називаються «п'ять стовпів ісламу». Кожне з цих розпоряджень, не дивлячись на те, що вони самі по собі не так вже тяжкі і нездійснимі, допускає вилучення і пом'якшення в скрутних випадках. Вода для обмивання, у разі її відсутності, може бути замінена піском, пилом; дотримання поста необов'язково для хворих, для мандрівників, вони можуть і повинні відпоститься пізніше відповідне число днів; до речі, мусульманський пост, на відміну від християнського, полягає в повній стриманості від всякої їжі і пиття від сходу до заходу сонця, та зате в решту часу доби можна їсти і пити що завгодно.

Мусульмани мають з іудаїстами ряд загальних звичаїв і заборон: обов'язкове обрізання хлопчиків (але це проробляється не над новонародженими, як у євреїв, а над семи — десятирічними хлопчиками); заборона їсти свинину; строга заборона робити зображення бога, а також і взагалі зображати живі істоти, людини або тварин, щоб не давати ніякого приводу для ідолопоклонниці. Послідовникам ісламу заборонено також пити вино.

Одне з розпоряджень мусульманської релігії полягає в священній війні за віру (джихад). Це цілком зрозуміло, якщо пригадати, що сам мусульманський рух виник з потреби арабів в об'єднанні і в добуванні нової землі. У Корані це розпорядження викладене ясно: протягом восьми місяців в році (бо чотири місяці вважаються «забороненими») належить воювати з багатобожниками, з невірними, винищувати їх, захоплювати їх майно (2: 186—189; 4: 76—78, 86 і ін.). У цьому яскраво виявилися фанатизм і нетерпимість до іновірців, властивий йому навіть більшою мірою, чим іншим світовим релігіям. Проте згодом і мусульманські богослови, і вчені по-різному тлумачили заповідь джихаду. Дійсно, в Корані проводиться деяка відмінність між прихильниками різних не мусульманських релігій. До багатобожникам, тобто послідовником племінних і політеїстичних культів, відношення різко вороже: «О ви, які увірували! Бийтеся з тими з невірних, які близькі до вас. І хай вони знайдуть у вас суворість. І знайте, що Аллах — з богобоязливими!» (9: 124).

До людей же, що «мають писання», тобто до іудеїв і християн, укладачі Корану виявляють пошану: це і зрозуміло, адже на ідейному ґрунті саме цих релігій, на шляхах їх спрощення виросла ідеологія ісламу

Проте в Корані є розпорядження воювати і з тими, «яким послано писання», - з іудеями і християнами, - якщо вони не вірують в аллах і не підкоряються релігії істини (9: 29). На практиці в ісламі всяке розділення між прихильниками інших релігій стерлося: всі вони розглядалися як невірні (джяур), підлягаючі або винищуванню, або підкоренню. Під прапором джихаду (газавату) мусульманські проповідники не раз, аж до наших днів, спонукали віруючих до винищувальної війни проти всіх іновірців, зокрема проти учасників прогресивних соціальних рухів.

Етика ісламу досить елементарна. Наказує бути справедливим, віддавати за добро добром, за зло злом, бути щедрим, допомагати бідним і т.п. Нездійсненних моральних розпоряджень в ісламі, на відміну від християнства, немає.

У сімейній моралі і в погляді ісламу на взаємини полови відобразилися поняття патріархально-родового устрою. Жінка — підлегла істота, створена Аллахом для потішання чоловіка. Разом з тим в Корані признаються людські і цивільні права жінки: засуджується зайва жорстокість чоловіка у відношенні до дружини, обмовляються майнові права жінки — право на придане, на спадок. Коран дещо полегшив положення жінки в порівнянні з патріархальним звичайним правом арабів.

У соціальних принципах раннього ісламу знайшов віддзеркалення той же патріархально-родовий устрій. Всі мусульмани рівні перед богом, але майнові відмінності, багатство і бідність визнаються природним фактом, встановленим самим аллахом. Обов'язковий податок на користь бідних покликаний неначе пом'якшувати майнові суперечності; проте приватна власність захищається Кораном. Торговий прибуток оголошується цілком законною, лихварство ж засуджується: «Аллах дозволив торгівлю і заборонив зростання» (2: 276), що, мабуть, є результатом компромісу між інтересами торгового класу і маси землеробів і кочівників, що страждали від лихварства і кабали. Закабаління за борги заборонене.

Обкидаючи загальним поглядом догматизм, обрядовість, етику раннього ісламу, ми бачимо, що в основі цієї ідеології лежить іудейсько-християнський світогляд, але пристосоване до суспільного устрою — до родоплемінного побуту арабів, що розкладався, розпорядження його нескладні і цілком здійснимі.

Ці особливості мусульманства, породжені самими умовами його виникнення, полегшили його розповсюдження серед арабів. Хоч і в боротьбі, долаючи опір родоплемінної аристократії, схильної до сепаратизму (повстання племен Аравії після смерті Мухаммеда), іслам досить скоро отримав серед арабів повну перемогу. Нова релігія указувала войовничим бедуїнам простій і ясний шлях до збагачення, до виходу з кризи: завоювання нових земель.

Питання для самоконтролю.

1. Які релігійні уявлення включив ранній іслам?

2. Що позначають терміни “іслам”, “мусульманин”?

3. Назвіть священну книгу мусульман.

4. Перерахуйте і охарактеризуйте основне віросповідні принципи ісламу.

5. Що таке хиджра? Назвіть початок хиджри.