Секти. Єресь»

Зміст

1. Формування церковної організації.

2. Гностицизм. Монтанізм. Маніхейство. Аріанська єресь. Несторіане. Монофізіти.

3. Розвиток культу.

4. Християнські общини і держава.

5. Розповсюдження християнства

Ключові поняття: дуалізм, гостицизм, монтанізм, маніхейство, аріанство, єресь, несторіанство, монофізіти.

Цілі та завдання розділу:

• отримати уявлення про особливості формування церковної організації;

• ознайомитись із ієрархією служителів церкви;

• визначити назви сект, їх особливості та умови виникнення;

Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.2.

1. Прочитайте. Складіть таблицю посадових осіб в християнськії церкві.

2. Випишіть із текста назви течій та сект, коротко охарактеризуйте їїх.

3. Законспектуйте основні положення.

4. Дайте письмові відповіді на контрольні питання.

Навчальний матеріал

1.Формування церковної організації.

Перші століття християнства були наповнені запеклою боротьбою ідеологічних напрямів, в яких відобразилася боротьба різних класових інтересів. В ході цієї боротьби відбувався поступово і процес формування церковної організації, яка в значній мірі забезпечила християнству успіх в його боротьбі з іншими релігіями.

Християнська церковна організація склалася не відразу. У ранньохристиянських пам'ятниках ми її майже не бачимо. Там виступають апостоли і пророки, які є мандруючими проповідниками. З'являються вони на короткий час в окремих общинах і не затримуються більш ніж декілька днів. До початку II ст. керівництво християнськими общинами належало шару, який пізніше одержав назву харизматиків, тобто особам, яким приписувалося володіння особливою благодаттю святого духу — харизмою. Ці люди учили, проповідували, відвідували окремі общини, але не займали в них ніякого офіційного положення.

Пізніші пам'ятники відображають появу в общинах перших постійних посадових осіб — дияконів і єпископів

Диякони (від грецького — служитель) обслуговували поточні потреби общини, єпископи (від слова ерiskoроs — наглядач) завідували матеріальною частиною, грошима і майном общин. Пізніше з'являються пресвітери — старійшини. У III ст. з'являються митрополити — керівники окремих церков, ст. IV—V ст.— патріархи — керівники цілих обласних церковних об'єднань.

Особливо значну роль в розвитку християнської церкви зіграло посилення єпископату. З перерахованих посадовців єпископи мали найбільші шанси на переважаючу роль завдяки тому, що в їх руках знаходилися грошові кошти.

З II ст. єпископи починають грати роль не тільки в господарських справах, але і в питаннях ідеології. Єпископи виступають як головні фахівці з питань догматизму і культу. Єпископи окремих общин підтримували один одного, що послужило важливим чинником в справі зміцнення християнських общин.

Проте цього зміцнення було досягнуто ціною жорстокої внутрішньої боротьби. Боротьба приймала здебільшого форму суперечок за догмати. Але за цими догматами стояли різні ідейні течії, що належали різним національним і класовим групам і інтереси, що відображали їх.

Вже в I ст. всередині християнських общин існували течії, які боролися між собою. В Одкровенні Іоанна згадуються єретики миколаїти, про яких, правда, нічого визначеного не відомо.

У II ст. у християнстві відбувалася запекла боротьба між окремими сектами і течіями. Найцікавіше рух гностиків, зокрема маркіонитів, і рух монтанистів.