Навчальний матеріал

1.Джерела християнства.

Християнство – одна з трьох світових релігій. Історія християнства найтіснішим чином сплетена з історією народів перш за все Європи, а згодом і багатьох позаєвропейських країн.

Зараз християнство — найпоширеніша релігія на земній кулі: її прихильників понад 1025 мільйонів чоловік (головним чином в Європі і Америці). Проте християнство не єдино: воно з давніх пір розпадається на цілий ряд віросповідань, церков, толку і сект, що часто ворогують між собою.

Найбільш важкою проблемою в історії християнства є питання про походження цієї релігії. Він був предметом тривалого і вельми різноманітного обговорення. У літературі з питання про виникнення християнства можна прослідкувати два основні напрями. Одне веде своє походження від традиційної богословської точки зору, згідно якої християнство було засновано боголюдиною Ісусом Христом, що жила на землі в єврейській країні Палестині в роки царювань римських імператорів Серпня і Тиберія (почало I ст. н. е.) і що проповідував своє учення; передане людству його учнями-апостолами, воно зробилося згодом надбанням людей. Це чисто церковна точка зору.

Інше, протилежний напрям у вивченні раннього християнства — його можна назвати антиклерикальним — веде свій початок від просвітницької літератури XVIII ст., точніше від Шарля Дюпюї. Цей передвісник міфологічної школи, як відомо, тлумачив всі образи богів і героїв як астрально-міфологічні уособлення; з цих же позицій підходив він, хоч і мимохідь, до образу Ісуса Христа, вважаючи його теж сонячним богом. Коли у середині XIX в. стали краще вивчатися релігії стародавнього світу з їх культами великих богів природи, вмираючих і воскреслих богів рослинності, вільнодумні учені почали і в християнстві відкривати численні збіги із стародавніми східними культами. Стали приходити до висновку, що образ Христа склався з складених разом рис стародавніх східних богів — Осиріса, Митри, Діоніса і ін., а частиною із староєврейських пророцтв, в яких теж бачили астрально-міфологічні мотиви. Звідси робили і той висновок, що в християнстві взагалі немає нічого оригінального, що це просто розриви стародавніх астральних і інших міфів єврейського, єгипетського, сірійського і іншого походження. Історичну особу Ісуса Христа учені цього напряму начисто заперечували.

Джерела вивчення раннього християнства діляться на дві основні групи: християнські і нехристиянські. Християнські джерела в свою чергу діляться на три категорії: канонічні книги так званого Нового заповіту; неканонічні твори — апокрифи і др.; твори апологетів і інших ранньохристиянських письменників.

Канонічні новозавітні книги полягають, згідно церковної традиції, з наступних творів: чотири євангеліє (грецьке слово; буквально — благовістія): «від Матвія», «від Марка», «від Луки» і «від Іоанна»; це оповідання про земне життя засновника християнства Ісуса Христа, про його проповіді, чудеса, смерть (розп'ятті) і неділю. За змістом три перше євангеліє частиною співпадають, частиною розходяться один з одним; зважаючи на взаємну близькість це три євангеліє називають звичайно синоптичними; євангеліє Іоанна значно від них відрізняється.

Діяння апостолів, що приписуються апостолу Луці (автору третього євангелія); це розповіді про діяльність перших проповідників християнства.

Послання апостолів, тобто листи до різних християнських общин, зокрема 14 послань, що приписуються апостолу Павлу, і 7 послань інших апостолів (Іакова, Петра, Іоанна, Іуди).

Апокаліпсис, або Одкровення святого Іоанна Богослова (автора четвертого євангелія).

Церква вважає ці твори богонатхненними, тобто написаними хоч і людьми, але по навіюванню святого духу, а тому кожне слово їх вважається абсолютною істиною.

За останні десятиліття зроблено декілька нових важливих знахідок. У Єгипті, поблизу с. Наг-Хаммаді (стародавній Хенобоськіон), в 50 кілометрах на північ від Луксора в 1946 р. знайдено багато папірусу III—IV ст. на коптській мові — головним чином твори гностиків, однієї з ранньохристиянських сект. У їх числі «Євангеліє Хоми», «Євангеліє Пилипа», близькі за своїм змістом до канонічних книг. Знахідки рукописів в Хирбет-Кумран (на березі Мертвого моря), що відносяться до ессейскої секти, теж проливають додаткове світло на раннє християнство. Зроблені також нові знахідки в Римі і поблизу Єрусалиму.

Такі власне християнські джерела. Що стосується свідоцтв язичницьких письменників, то вони дуже мізерні і сумнівні, особливо для найранішої епохи. Річ у тому, що після перемоги християнства на початку IV ст. церковні письменники стали робити заднім числом вставки (інтерполяції) в твори античних авторів, щоб підтвердити цими свідоцтвами достовірність євангельських розповідей. Питання про нехристиянські свідоцтва про раннє християнство і особливо про передбачуваного його засновника вельми складний.

З огляду стародавніх текстів видно, як мізерні і малонадійні свідоцтва язичницьких авторів про ранні роки християнства. По суті, вони нічого не говорять про особу передбачуваного засновника релігії — євангельського Ісуса. Безперечних свідоцтв про нього немає ні в християнських, ні в інших джерелах. Тому дотепер в науковій літературі ведеться суперечка: чи був Ісус історичною особою? Прихильники історичної школи визнають це, прихильники міфологічної школи заперечують.