1. За ступенем визначеності прав і свобод суб’єктів:

а) імперативний метод, що визначає права і обов’язки суб’єктів реалізації функцій держави, чітко та повно, не надаючи їм можливості діяти на власний розсуд;

б) диспозитивний метод, що визначає варіанти можливої поведінки суб’єктів надаючи їм можливість вибору того з варіанту поведінки, який відповідає його інтересам.

2. За способом розподілу права та обов’язків між суб’єктами:

а) загальнодозвільний, що характеризує діяльність фізичних осіб в сфері реалізації функцій держави та надає можливість здійснювати будь-яку поведінку, яка не заборонена правом (дозволено все, що не заборонено законом);

б) спеціально-дозвільний метод, що характеризується діяльністю посадових осіб та органів держави, надаючи можливість вчиняти лише ту поведінку, яка передбачена законом ( дозволено лише те, що прямо передбачено законом).

3. За змістом:

а) метод переконання, що передбачає вплив на індивідуальну та суспільну свідомість шляхом пояснення та обґрунтування необхідності реалізації функцій держави. Його метою є створення умов щодо усвідомленого вчинення правомірних дій суб’єктами у сфері реалізації функцій держави;

б) метод заохочення (стимулювання), забезпечує завдання нормативно встановлених пільг до суб’єктів, шляхом встановлення матеріальних та моральних заохочень їх діяльності в сфері функцій держави;

в) метод примусу як засіб забезпечення бажаної поведінки шляхом загрози застосування чи безпосереднього застосування примусових засобів до суб’єктів, поведінка яких суперечить правовим приписам.

13. Юридична відповідальність: поняття, природа та сутність

Юридична відповідальність – це застосування в особливому процесуальному порядку до особи, що вчинила правопорушення, засобів державного примусу, що передбачені санкцією правової норми.

Для всіх різновидів юридичної відповідальності спільними є наступні ознаки.

1. Підставою відповідальності є правопорушення як конкретний факт поведінки, юридична кваліфікація якого вміщена в законі.

2. Наявність правової основи, яку складають правові норми.

3. Наявність визначеного суб’єкта – фізичної чи юридичної особи, що в силу вікового та психічного стану може власноруч відповідати за вчинене.

4. Юридична відповідальність спирається на державний примус та по’язується із досягненням певної мети – перевиховання, покарання правопорушника та поновлення порушених прав.

5. Метою відповідальності є охорона правопорядку, що здійснюється шляхом примусового поновлення порушених прав, припинення протиправного стану чи покарання правопорушника.

6. Відображається у настанні певних негативних наслідків для правопорушника, що мають особистий, майновий, організаційний характер.

7. Наявність особливої процесуальної форми покладення та реалізації відповідальності.

Вказані ознаки юридичної відповідальності є обов’язковими і відсутність хоч би одного з них свідчить про відсутність юридичної відповідальності та можливість застосування певного різновиду не правової соціальної відповідальності.