27. Соціальні цінності і право.

Функціонування права в суспільстві обумовлює необхідність характеристики соціальних цінностей, закріплених у праві. Це цінності, що мають наступні властивості:

вони є значущими для суспільства;

пов’язані з діяльністю людини;

об’єктивно потребують відображення у праві;

захищаються і охороняються державою і нею ж визначаються;

відображають об’єктивні потреби суспільства та рівень його розвитку;

можуть усвідомлюватися та підлягають пізнанню суб’єктами.

В аксіології права можна виділити три основні форми буття цінностей: суспільні цільові цінності та ідеали, предметно втілені цінності, особисті чи екзистенціальні цінності.

Суспільні цільові цінності та ідеали. Вихідною формою правових цінностей є їхнє існування у вигляді цінностей, вироблених суспільною і правовою свідомістю. Вони присутні в правовій свідомості у вигляді узагальнених уявлень про справедливість, волю, рівність у різних сферах суспільства. Правові ідеали лежать в основі правових обов’язків, тобто деонтичних правових цінностей.

Предметно втілені цінності. Самі правові ідеали не залишаються лише фактом пануючої правосвідомості, а закріплюються в нормативних актах, конституціях і законах. Вони входять у правову нормативність як провідний елемент. Отже, правові ідеали реалізуються у системі правових відносин – у вигляді взаємовідносин формально рівних, вільних та незалежних один від одного суб’єктів права, у правових процедурах і механізмах, що закріплюють норми і закони в культурі.

Із зміною суспільних та правових відносин відбувається переоцінка цінностей: багато чого з того, що вважалося абсолютним і непорушним, знецінюється, і навпаки, нові паростки суспільного буття породжують нові ціннісні ідеали. Відповідно до ціннісних ідеалів, що змінилися, переоцінюються і предметно втілені цінності.

Особистісні (екзистенціальні) цінності. У кожної людини з дитинства під впливом оточуючого середовища і на основі психологічного типу особистості складається певна система життєво важливих цінностей. Життєвими цінностями їх робить не предметний зміст, а їхня реальна роль і значущість у системі життєвих орієнтацій людини.

Особисті цінності являють собою ідеальні уявлення про блага, права і межі їх прагнення, пов’язані з її схильностями та бажаннями, і виступають певною мірою як авторитетні і обов’язкові установки свідомості особистості.

28. Рівність, свобода, справедливість як аксіологічні аспекти права.

Важливого значення для характеристики аксіологічного аспекту права є рівень його відповідності таким ціннісним характеристикам, як рівність, справедливість та свобода.

Рівність – поняття, що означає однакове положення людей в суспільстві, яке має, проте, рівний зміст в різні історичні епохи.

За радянських часів вона означала однакове відношення всіх членів суспільства до знарядь і засобів виробництва, до громадянських прав і обов’язків, рівне право користуватися всіма створеними суспільством матеріальними і духовними цінностями.

У сучасній суспільній думці піддаються критиці примітивні принципи зрівняльного розподілу і встановлення повної рівності. Найбільше поширення отримали концепції, в яких обґрунтовується необхідність забезпечення рівних умов старту для поколінь, які вступають у життя.

За Платоном, справедливість припускає «належну міру», певну рівність. При цьому він розрізняє два види рівності: «геометричну рівність» (рівність по гідності і чеснотам) і «арифметичну рівність» (рівність міри, ваги і числа). В подальшому погляди Платона щодо двох видів рівності були розвинуті у вченні Аристотеля.

Давньогрецькі ідеї вплинули на римську правову думку, зокрема, на філософсько-правові погляди Цицерона. Мова при цьому йде саме про правові рівність, а не про зрівняння майнового положення людей. Причому рівність тут полягає в тому, що всі люди формально, в однаковій мірі, але з різними фактичними передумовами і наслідками, підпадають під дію всезагального природно-правового принципу, що вимагає віддати кожному своє.

Середньовіччя і Новий час, до XVIII ст. включно, були епохою панування всіляких привілеїв і нерівностей, станових, класових, расових. Боротьба середніх класів проти аристократії воскресила у XVIII ст. Ідею рівності.

У своїх працях Томас Мор і Томазо Кампанелла розвинули і адаптували до реалій Нового часу ідеї устрою загальної рівності.

З обґрунтуванням філософсько-правових ідей Нового часу виступив Френсіс Бекон, який вважав, що закон, по суті, повинен бути справедливим, протистояти насиллю і включати в себе принцип формальної рівності та вимогу загальної справедливості.

Вольтер розвивав ідею рівності всіх громадян перед законом, рівного для всіх обов’язку платити податки пропорційно майну тощо.

Жан-Жак Руссо виходив з гіпотези про природний стан людства, в якому всі люди рівні і який він називав золотим віком.

Згідно поглядів Іммануїла Канта, всі знаходяться у певному стані, і всі у цьому стані однаково мають природжене право примушувати кожного, щоб застосування його свободи постійно залишалося в межах злагоди з моєю свободою

Георг Гегель обґрунтовує формальну рівність людей: люди рівні саме як вільні особистості, рівні в однаковому праві на приватну власність, але не в розмірі володіння власністю.

У середині ХІХ ст. у європейській політико-правовій думці почалося формування марксистського політичного і правового вчення. Марксизм обґрунтовував ідею майнової рівності теорією надлишкового продукту і необхідністю справедливого перерозподілу.