4. Проблема істини в філософії. Основні концепції істини

Проблема істини є корінною проблемою філософії.

Істина - це те, що відкрито, що вже не є таємницею для людини (грецьке слово, що позначає Істину, буквально означає «неприхованість»).

Філософія спрямована на осягнення істини в її повноті, на вияв граничних основ буття і мислення, на визначення самого сенсу людського існування, осяяного ідеалами істини, добра і краси.

Філософська істина - це вияв сенсу універсального буття через буття людини, в єдності її чуттєвих, раціональних, естетичних, мора­льних і релігійних сил.

На відміну від філософії, наукове пізнання орієнтоване на істину в її частковості.

Наукова, об'єктивна істина (або гносеологічна Форма істини - це відповідність наших знань дійсності, адекватне відображення об'єктивної реальності в людському мисленні.

Або, іншими словами, - істина є знанням про об'єктивний зміст дійсності. Об'єктивна істина - це такий зміст знання, який не зале­жить від людини і людства.

Як можна отримати об'єктивне знання про світ?

З'являються сумніви щодо можливості пізнання об'єктивної істини.

Стверджується, що не існує єдиної істини для всіх, в кожного своя істина, своя інтерпретація реальності, відповідна запитам і потребам самої людини.

Виникає агностицизм - така філософська позиція, що заперечує можливос­ті досягнення істини, об'єктивного знання про світ.

Агностиком був і І. Кант, котрий вважав, що сутно­сті речей абсолютно приховані від людського розуму.

Німецький філософ Г. Гегель був одним із палких критиків агностициз­му.

Він захищав спроможність людського розуму досягнути істину.

Гегель обґрунтував той факт, що об'єктивна істина - це не просто відобра­ження наявного стану речей, існуючих конкретних явищ.

Істина - це об'єктивне відображення реальності, але - в її сутності, в її суттєвих, істотних характеристиках.

Сутність предметів - це довершення їх змісту та його виявлення людською діяльністю.

Через практичну діяльність закони і сутно­сті речей виявляють себе.

Потрібно лише пам'ятати, що істина є процесом: її не можна розуміти як готове знання, незмінне і дане раз і назавжди.

Ніколи не можна сказати, що ти володієш абсо­лютною істиною.

Істина є нескінченним процесом наближення до об'єкта, який сам знаходиться в розвитку.

Істина як процес є об'єктивною за змістом, але суб'єктивною за своєю Формою.

Об'єктивна істина є єдністю абсолютного і відносного моментів, або - єдністю абсолютної і відносної істини.

Термін «абсолютна істина» має три значення:

• повне, точне, вичерпне знання;

• певна сума елементарних знань («вічних істин»), що мають характер констатацій фактів (наприклад, «Волга впадає у Каспійське море», «Марс є планетою Сонячної системи» тощо);

• знання, яке зберігає своє значення, не спростовується, а лише до­повнюється і уточнюється з подальшим розвитком науки.

Абсолютність істини означає її стійкість, сталість, неспрос­товність.

Світ є нескінченним і невичерпним, нескінченним, невичерпним і неостаточним є і його пізнання.

Тому будь-яке істинне знання буде уточнюватися, доповнюватися, поглиблюватися.

Але істина завжди конкретна, тобто істо­рично зумовлена і багатопланова..

Існують при­наймні чотири найбільш поширені концепції істини: когерентності, праг­матична концепція, концепція конвенціалізму і концепція відповід­ності (кореспонденції).

1. Концепція логічної когерентності («когеренція» - зчеплення, зв'язок) фактично замінює поняття істинності поняттям правильності мис­лення.

Під когерентністю розуміється логічна узгодженість знання з самим собою, його внутрішня несуперечливість, бездоганність висловлювань, точ­ність мови науки.

2. Прагматична концепція істини (гр. слово «прагма» означає діло, дію) теж відмовляється від вирішення проблеми об'єктивності істини.

Пі­знання розглядається представниками прагматизму як засіб пристосування до зовнішнього середовища з метою успішної діяльності.

Істина для них - це те, що відповідає принципу корисності, ефективності людського досвіду.

3. Концепція конвениіалізму виходить з того, що поняття істини має умовний характер, істина може інтерпретуватися вченими по-різному.

В ос­нові наукових теорій лежать умовні і довільні домовленості й угоди (конвен­ції), прийняті на даний час у науковому співтоваристві.

4. Концепція відповідності (кореспонденції) має два варіанти.

Одні філософи визнають можливість об'єктивної істини як такого знання, що від­повідає об'єктивній реальності в її сутності.

Інші філософи обмежуються уяв­ленням про відносність істини, істина для них - таке знання, що відповідає всього лише чуттєвому досвіду або емпіричним фактам.

Який же критерій істини?

Як можна відрізнити істинне знання від хиб­ного, від помилки?

Єдиного критерію, абсолютного і безперечного, як уні­версального ключа до істини, не існує.

Але певні критерії все ж таки є.

Роз­різняють практичний, логічний і естетичний критерії істини.

Основним у даному випадку є критерій практики.

Знання є істинним, якщо воно отримало підтвердження - прямо або опосередковано - на прак­тиці.

Якщо фізики відкрили певні закономірності і, виходячи з того знання, було зроблено літак, або - відкрили формулу гена і відтворили живий орга­нізм, - знання вважається перевіреним на істинність.

З іншого боку, знання часто набагато випереджають можливості практики. Практична неперевіреність знання на даний момент ще не означає, що воно не є істинним.

Інший критерій - логічний: нове знання, принаймні, не повинно су­перечити фундаментальним законам, що вже перевірені практикою, або ос­новним положенням певної теорії.

Одним із критеріїв істини в науці є естетичний критерій - краса ідеї, теорії, гіпотез (їх гармонія, досконалість форми, внутрішня співмірність) є запорукою їх істинності.

Результатом наукового пізнання є знання-інформація.

Інформація - сума фрагментарних даних про об'єкт пізнання.

Тому інформованість, обі­знаність людини в чомусь ще не означає її справжньої освіченості.

Освічена людина - та, яка володіє системним і універсальним знанням. Але ще Геракліт вважав, що «багатознання розуму не навчає» (знання багато чого у від­риві від цілого).

Або як про це з сумом писав один з англійських поетів: «Де наша мудрість, втрачена заради знання, де наші знання, втрачені заради інформації?».

Інформація - мертве знання, яке втратило будь-який зв'язок із мудрістю, з людським сенсом знання.

Крім знання-інформації, є знання-мудрість.

Мудрість вже не є результатом виключно пізнавальної дія­льності.

Мудрість - вміння застосувати знання в особистому житті, наповнити їх людським сенсом.

Мудрість - це вміння жити згідно з цінностями істини, добра і краси, не руйнуючи їх єдності.

Істина - це не тільки відображення в наших знаннях об'єктивної сут­ності реальності (гносеологічний аспект істини).

Не випадково в українській філософії з Ш їв Г. Сковороди утвердилася традиція «філософії серця»: пізнання сутно­сті буття можливе тільки через «сердечне пізнання»: пізнання Бога, світу, людини можливе тільки через любов до Бога, до світу, до людини.

Буття відкриває себе, висвітлює свою сутність і сенс через людське життя, через духовні зусилля людини бути людиною.

Знайти істину означає бути істин­ним. Істина здобувається не тільки інтелектом, але й волею, всією повнотою людського духу.

За словами одного з філософів, «істина не дається мораль­но деградованій людині».

Сутність істини - це мудрість життя, це вмін­ня жити «по істині».

Істина - це шлях і життя («Я є шлях, і істина, і жит­тя», - було сказано Ісусом).

Мудрість, життя «по істині», - це мужність жити в Бозі.