8

Гносеологія. Основний зміст пізнавальної діяльності

1. Сутність пізнання. Суб'єкт і об'єкт пізнання.

2. Основні форми і способи пізнання.

3. Види і рівні знання. Знання і віра.

4. Проблема істини в філософії. Основні концепції істини.

1. Сутність пізнання. Суб'єкт і об'єкт пізнання

Гносеологія, або Філософська теорія пізнання виникає разом з філософією, з переходом людського духу від міфу до логосу.

«Логос» у дав­ньогрецькій міфології спочатку означав слово, мовлення, а пізніше - думку, поняття, розум, світовий закон.

Теорія пізнання є Філософським вченням про пізнавальні здат­ності людини, про природу знання, про можливості досягнення іс­тинного знання, умови і критерії його достовірності.

Основними питан­нями гносеології є такі:

• як людина пізнає оточуючий світ і себе?

• які етапи, або ступені пізнання?

• що таке істина?

• як відрізнити істинне знання від помилки, хибного знання?

• як можна (і чи можна взагалі) осягнути істину?

Пізнання є процесом духовного освоєння світу, спрямованим на дося­гнення істини, достовірного знання дійсності.

Умовою і об'єктивною основою пізнання є суспільно-практична діяль­ність. Практика розуміється у філософії як матеріальна, чуттєво - предметна діяльність людей.

Практика як перетворення людиною приро­дного і суспільного середовища є самим способом існування людини.

Прак­тика є основою пізнання, його метою, а також критерієм істинності знань.

Практика дає матеріал пізнанню, визначає характер його засобів, рівень і особливості відображення дійсності, зумовлює формування об'єкта і суб'єкта.

На основі практики вини­кає потреба в подальшому розвитку знань.

Процес пізнання є опосередкованим процесом взаємодії суб'єкта і об'єкта пізнання.

Він має три складові:

а) суб'єкт (той, хто пізнає);

б) об'єкт (те, що пізнається);

в) інструменти, або засоби пізнання (в якості посередників можуть бути матеріальні засоби - власне тіло, знаряддя праці, прилади або ідеа­льні - поняття, категорії, художні образи тощо).

Практична діяльність людей є основою духовного освоєння ними світу.

Людина змінює світ свого існування, тому для неї особливої значущості набуває його об'єктивний зміст, яким світ є насправді, самим по собі.

Об'єкт - не тотож­ний об'єктивній реальності.

Об'єкт - це те, що виокремлюється лю­диною в процесі практичної життєдіяльності, з об'єктивного зв'язку природи і суспільства і на що спрямоване її пізнання.

Об'єкт пізнання може бути як матеріальним, так і ідеальним.

Сам суб'єкт теж є певним ступенем освоєння об'єктивної дійсності, то­му під суб'єктом розуміється не просто людина як така, з органами чуття і мозком, даними від природи, а людина як суспільно-історична істота, яка змінюється в історії і змінює свої уявлення про світ і про власну суб'єктивність.

Процес пі­знання не здійснюється в окремій голові окремого індивіда, він не є виключ­но психологічним процесом.

Все в людині - від сприйняття до вищих форм мислення - формується історично, в соціально-культурному середовищі.

Своєю діяльністю людина ніби накладає відбиток на світ, він стає олю­дненим світом, сповненим людським сенсом і значенням.

Навіть зоряне небо, в якому людська праця реально нічого не змінила, стає предметом людської уваги, предметом пізнання, лише коли воно перетворюється практикою на засіб орієнтації в просторі і часі, на природні компас, годинник, календар.

За часів Просвітництва виникає думка, що тільки наука в змозі розкрити всі таємниці природи і вирішити питання про сенс життя і призначення людини.

Але наукове знання - це всього лише знання про обезлюднений світ, про світ речей і речових відносин, де навіть людина розглядається як об'єкт серед інших об'єктів природної реальності.

Гносеологія повинна розрізняти суб'єкт і об'єкт (адже ми прагнемо тримати достовірне, об'єктивне знання і про сам суб'єкт, наприклад, - про душевний стан іншої людини).

Крім пізнавальної діяльності, є практична життєді­яльність людей, а також - світ культури і людської духовності.

Людина та її світ є часткою універсального буття. І тут не може бути розриву між і суб'єктом (людиною) і буттям.

Буттям є і об'єкт, і суб'єкт.

Пізнання може бути правильно осмисленим, якщо воно розгляда­ється у зв'язку з усіма формами людського життя в світі природи і культури.

Основними настановами та ідеями сучасної гносеології є наступні:

1. Пізнання є процесом саморозкриття об'єктивного буття через буття людини. Пізнавальна діяльність є часткою всієї життєдіяльності людини, а людське буття - часткою універсального буття світу.

Завдання гносеології - пізнати об'єкт в його єдності з буттям людини як суб'єктом пізнання.