2. По економічній ролі в процесі виробництва

Основні – витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виробництва.

Накладні – витрати, що утворюються в зв’язку з організацією, обслуговуванням виробництва і управління ним.

3. По складу (однорідності)

Одноелементні (прості) – мають єдиний економічний зміст (матеріальні витрати, заробітна плата, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування та ін.).

Комплексні (складні) – різнорідні по складу й охоплюють декілька елементів витрат (загальновиробничі, загальнозаводські витрати (адміністративні), на збут та ін).

4. По способу включення в собівартість продукції

Прямі – безпосередньо пов’язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на одиницю продукції (основні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо та енергія для технічних цілей, зарплата основних виробничих робітників);

Непрямі – пов’язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись на той або інший вид продукції, бо вони пов’язані з процесом виробництва в цілому (ВУЕО, цехові, загальнозаводські витрати).

Таким чином, сума витрат на виробництво виробу залежить від обґрунтованості так званого “коефіцієнта розподілу”, а методи його визначення дуже суб’єктивні.

Способи розподілу непрямих витрат:

1) пропорційно основної зарплати виробничих робітників (є найбільш поширеним на вітчизняних підприємства):

де – величина непрямих витрат (ВУЕО, цехових або загальнозаводських витрат), що підлягає включенню до собівартості виробу, грн.;

– основна зарплата виробничих робітників в собівартості виробу, грн.;

– відсоток непрямих витрат, який визначається відношенням загальних непрямих витрат по цеху або заводу в цілому (за кошторисом) до фонду зарплати виробничих робітників цеху або заводу за той же період.

Більш обґрунтованими та точними є інші методи розподілу непрямих витрат:

2. для цехових та загальнозаводських витрат – пропорційно сумі основної зарплати та витрат на утримання та експлуатацію обладнання (ВУЕО) за умови, якщо останні обчислені обґрунтованим способом;

3. для ВУЕО – метод кошторисних (нормативних) ставок розрахованих на одну машино-годину: на кожний виріб встановлюється потрібна кількість коефіцієнто- машино-годин ( ) роботи обладнання; загальна сума кошторису ВУЕО по підприємству ділиться на загальну кількість ( ) і визначається планова вартість одного ; добуток планової вартості одного на їх кількість по кожному виробу дає можливість встановити кошторисну (нормативну) ставку ВУЕО на один виріб.

У відповідності з другим напрямком класифікації витрат ( для прийняття управлінських рішень), витрати можна поділяти так:

1. У залежності від видів діяльності

Операційні – до них відносять: витрати виробничої діяльності, організаційно-управлінської, збутової і маркетингової діяльності, а також витрати на розробку нових видів продукції, визнані штрафи, безнадійні борги, збиток від псування цінностей.

Неопераційні – до них відносять: фінансові втрати від участі в капіталі (унаслідок невдалих інвестицій); фінансові втрати на відсотки по отриманих кредитах або фінансовій оренді; втрати від не операційних курсових різниць.

Таке групування втрат дозволяє керівництву підприємства визначити який із видів діяльності є найбільш рентабельним і відповідно прогнозувати наступні етапи розвитку підприємства.