Тема: Витрати й ціни на продукцію (роботи, послуги)

1. Витрати та собівартість продукції.

2. Собівартість окремих виробів.

3. Класифікація витрат та види собівартості.

4. Аналітичні аспекти співвідношення змінних та постійних витрат.

5. Ціна на продукцію, види цін.

6. Методи ціноутворення (самостійно).

1. Витрати та собівартість продукції

Для здійснення виробничої діяльності підприємці використовують виробничі чинники: виробничі приміщення, засоби виробництва (основні й оборотні фонди), робочу силу для виконання виробничої діяльності, послуги інших підприємств і організацій.

Проте наявність виробничих чинників не завжди гарантує необхідний результат. Головними завданнями підприємця є вибір і управління комбінацією цих чинників.

Отже, однією з основних задач управління є пошук шляхів найбільш ефективного використання наявних обмежених ресурсів за допомогою планування, калькулювання, урахування і контролю витрат виробничої діяльності.

Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі поточні витрати матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на виробництво та реалізацію продукції.

В укрупненому вигляді собівартість продукції включає вартість витраченої сировини, матеріалів, палива, енергії, інструмента, зарплату промислово-виробничого персоналу, витрати на амортизацію та ремонт ОФ та інші витрати. Т.ч. в собівартість входять витрати не лише живої, але й уречевленої в засобах та предметах (минулої) праці.

З різних причин на практиці немає повної відповідності між дійсними витратами на виробництво і реалізацію продукції та її собівартістю. Так згідно з чинним порядком не включаються в собівартість продукції, а відшкодовуються за рахунок прибутку або інших джерел:

• витрати на підготовку та освоєння нової продукції серійного й масового виробництва;

• втрати від порушення умов договорів з іншими підприємствами та організаціями (штрафні санкції).

Водночас є й такі витрати, які включаються в собівартість продукції, але не мають прямого зв’язку з виробництвом: оплата часу виконання державних обов’язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків та матерів, які мають дітей віком до 1 року та ін.

Собівартість показує, наскільки ефективно використовуються засоби праці, предмети праці та сама праця при виготовленні продукції. Зниження собівартості лежить в основі збільшення загальної суми прибутку, а значить і розмірів відрахувань у фонд споживання.

Собівартість – це база для планування ціни. У зв’язку з цим, вдосконалення системи ціноутворення неможливе без радикального покращення методів планування собівартості продукції.

Собівартість – є одним з основних показників економічної ефективності господарських та організаційно-технічних заходів. Вона враховує за вибору найбільш ефективного розподілу капітальних вкладень.

Як економічна категорія собівартість продукції виконує ряд найважливіших функцій:

• урахування і контроль усіх витрат на випуск і реалізацію продукції;

• є базою для формування цін на продукцію підприємства, розрахунку прибутку і рентабельності;

• економічне обґрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій на реконструкцію, технічне переозброєння і розширення діючого підприємства;

• служить одним із показників ефективності виробництва, у частині спожитих ресурсів;

• визначення оптимального обсягу випуску продукції підприємством;

• використовується при економічному обґрунтуванні прийняття управлінських рішень.

У сучасних умовах роль і значення собівартості продукції для підприємства зростає.

З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості для підприємства полягає в наступному:

• у збільшенні прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а отже, у появі можливості не тільки в простому, але і розширеному відтворенні;

• у появі більшої можливості для матеріального стимулювання робітників і рішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;

• у поліпшенні фінансового стану підприємства і знижені ступеня ризику банкрутства;

• у можливості зниження ціни реалізації на свою продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентноздатність продукції і збільшити обсяг продажів.

Сукупні витрати підприємства залежно від їхнього призначення виражаються кількома показниками. Згідно з чинним законодавством та інструктивними матеріалами виокремлюють: валові витрати, кошторис виробництва, собівартість валової, товарної і реалізованої продукції.

Показник валових витрат уведено в систему економічних обчислень та обліку на підприємстві для визначення оподатковуваного прибутку згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств". Він є синтетичним показником і включає не тільки ті витрати, що формують собівартість продукції, а й інші. Він не входить достатньо органічно в систему показників собівартості продукції, тому буде розглядатися пізніше.

Кошторис виробництва – це витрати підприємства, пов’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Тому, кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються. Кошторис виробництва складають за економічними елементами витрат:

1. Матеріальні витрати (сировина; основні матеріали; покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби; виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій; допоміжні матеріали, паливо та енергія зі сторони^* тощо. Витрати на матеріали обчислюють на підставі норм їхнього витрачання та цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, з відрахування (відніманням) вартості відходів.

2. Заробітна плата включає всі форми виплат (крім тих, що фінансуються з прибутку) ПВП.

3. Відрахування на соціальні потреби: на соціальне страхування, у Пенсійний фонд та інші подібні заходи в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел фінансування.

4. Амортизація ОФ і нематеріальних активів. Для ОФ – у вигляді амортизаційних відрахувань на повне їх відтворення за встановленими нормами від балансової вартості. Амортизація нематеріальних активів здійснюється за рівномірно-лінійним методом виходячи з терміну їх функціонування у межах 10 років.

5. Інші витрати (оплата послуг зв’язку, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагороди за винаходи та раціональні пропозиції, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата та ін.).

Групування витрат на виробництво за економічними елементами є зручним для аналізу господарської діяльності, організації бухгалтерського обліку.

Собівартість товарної продукції обчислюється двома основними способами:

• на основі кошторису виробництва;

• на основі собівартості окремих виробів:

де п – кількість найменувань продукції (послуг);

С_і – собівартість і-тої продукції (послуги), грн.;

N_і – обсяг виробництва і-тої продукції (послуги) в натуральному вимірі.

Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості ТП на зміну залишків нереалізованої продукції:

,

де С_сп, С_ск – собівартість залишків товарної продукції на складі на початок і кінець розрахункового періоду.