79. Інтеріоризація та екстеріоризаціяу діяльності.

Діяльність має як зовнішні, так і внутрішні складові: зовнішня дія опосередкована процесами, які відбуваються у внутрішньому плані, а внутрішній процес проявляється зовні. Зовнішня і внутрішня діяльність взаємопов'язані, мають аналогічну будову. Наприклад, навчальна діяльність реалізується з допомогою внутрішніх (не лише розумових) і зовнішніх (письмо, креслення, користування обчислювальною технікою) операцій. Зовнішня діяльність (наприклад, оброблення заготовки на верстаті) складається з внутрішніх дій: планування послідовності етапів її виконання, передбачення можливих змін у роботі, зіставлення результату з його образом тощо.

Зовнішня предметна діяльність ніби випереджає внутрішню, ідеальну. З часом предметні дії над об'єктом замінюються ідеальними (психічними) операціями над його суттєвими властивостями завдяки інтеріоризації. Фізичне оперування речами замінюється ідеальним оперуванням їх образами.

Інтеріоризація (лат. interior - внутрішній) - процес переходу від зовнішньої (реальної) дії до внутрішньої (ідеальної).

Людина може діяти у свідомості, оперуючи образами, поняттями, схемами, слуховими уявленнями. При цьому важливе значення має слово, яке відображає суттєві властивості предметів, явищ. Оперування словами і символами регулює діяльність та поведінку людини на основі досвіду, ідеалів, сформованих суспільною практикою вимог, забезпечує передання і зберігання такого досвіду.

Внутрішня діяльність реалізує теоретичне ставлення до світу, відтворюючи його у формі образу, поняття, моделі. Вона здійснюється через пізнавальні процеси - відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уяву. Її результати узагальнюються за допомогою мови. Інтеріоризація передбачає індивідуалізацію, інтимізацію, вироблення внутрішнього плану свідомості. Індивідуалізація - перехід від загальної діяльності до її індивідуальних, внутрішніх форм. У такий спосіб людина виявляє себе особистістю як суб'єктом відносин з оточенням. Інтимізація - перехід від переживання нерозривного зв'язку з іншими людьми (переживання «ми») до самосвідомості (відкриття Я). У підлітковому віці, наприклад, це відбувається шляхом перенесення на себе отриманих від дорослого оцінок. Згодом людина керується власними оцінками, будучи особистістю як суб'єктом стосунків. Внутрішній план свідомості - результат переходу суспільної свідомості на рівень індивідуальної. Його засобом є мовлення, яке із зовнішнього трансформується у внутрішнє, набуваючи форми діалогу із собою.

Психологічна структура внутрішньої діяльності відрізняється від зовнішньої тільки формою перебігу. Генетично вона походить від зовнішньої (практичної) діяльності, яка зумовлює інтеріоризацію. Це розумова діяльність (розв'язування розумових завдань різної складності); «програвання» в уяві предметних дій, обмірковування вчинків. Людина уявляє наслідки, аналізує можливі варіанти, обирає доцільні, на її погляд, дії та вчинки.

Внутрішня діяльність готує зовнішню; оптимізовує зусилля людини, створюючи можливості для вибору необхідної дії; сприяє уникненню помилок у діяльності та поведінці. Спонукають її потреби, мотиви. Вона супроводжується емоційними переживаннями, має операційно-технічний склад (дії, операції): ідеальні дії виконують не з реальними предметами, а з їх образами. Отриманому результату властивий інтелектуальний характер.

Для мисленого відтворення дії необхідно засвоїти її в матеріальному плані та отримати реальний результат (наприклад, навчитися рахувати предмети). У процесі інтеріоризації зовнішня діяльність трансформується: окремі дії, операції скорочуються, деякі з них випадають, увесь процес відбувається набагато швидше.

Внутрішнім планом дії контролюється зовнішня діяльність. Людина порівнює зроблене із запланованим, контролює себе, вносить корективи для досягнення мети.

У розумовій діяльності відбувається зворотний процес (екстеріоризація).

Екстеріоризація (лат. exterior - зовнішній) - винесення внутрішніх, розумових дій назовні.

Зовнішня (предметна) діяльність відбувається як екстеріоризація (перетворення на зовнішнє) внутріш­ньої психічної діяльності. Вона визначається і регулюється внутрішньою психічною активністю: мотивацій­ною, пізнавальною, регулятивною. Внутрішня перевіряється і контролюється зовнішньою: думки, внутрішні дії перевіряються практикою.

Вихідною формою діяльності людини є соціальна (спільна) діяльність. Вона не є простим розширенням діяльності індивідуальної, перенесенням її особливостей на групу. Умовою групової діяльності є взаємна діяльність і взаємні дії, комунікації (обмін інформацією). Щоб зрозуміти іншого, суб'єкт учиться дивитися на себе збоку, виробляє рефлексію.

У спільній діяльності специфічно виявляється співвідношення суб'єктивного та об'єктивного, зовнішнього і внутрішнього. Людина створює себе через діяльність. Розвиток її психіки відбувається через привлас­нення суспільно-історичного досвіду, формування на його основі індивідуальної діяльності. У комунікації з іншими формується Я. Завдяки вчинкам, які виводять свідомість за її межі, виникають стосунки з іншими, формується ставлення до об'єктивної ситуації. Зміни обставин через предметну діяльність змінюють особистість і її психіку. Процес інтеріоризації є не перенесенням зовнішньої діяльності у внутрішній план, а індивідуальним привласненням форм колективної діяльності. У взаємодії з оточенням людина поводиться інакше, ніж під час створення предмета, зміни об'єктивної ситуації.

У взаємодії партнери - самостійні суб'єкти, результат її однаково підконтрольний їм.

Об'єднує людей у спільній діяльності, спрямовує її спільна мета, яка визначає їх завдання і дії. Наявність її - перша і обов'язкова умова спільної діяльності. Співвідношення мети та мотивів у спільній діяльності інше, ніж в індивідуальній. Спільна мета супроводжується неоднаковими мотивами різних людей, які мо­жуть бути близькими або антагоністичними.

Важливим чинником спільної діяльності є планування. Загальний план виконує координаційну роль, визначаючи функціональні взаємозв'язки учасників. На його основі вони формують індивідуальні плани, що неможливо без рефлексії. Невід'ємними складовими спільної діяльності є наслідування, навіювання та емоційне взаємозараження. Внутрішні фактори спільної діяльності - співробітництво і змагання (суперництво).

Отже, людина оволодіває різними видами діяльності, які мають різне значення у її житті. Виокремлення складових психологічної структури діяльності дає змогу визначати спрямованість, рівень виконання, вичленовувати процеси інтеріоризації та екстеріоризації.