72. Основні концепції розвитку особистості.

Біогенетична концепція (біологічна, біологізаторська)

1. Теоретичні основи:

1) теорія еволюції Ж. Ламарка (1744-1829) і Ч. Дарвіна;

2) біогенетичний закон Е. Геккеля (1834-1919) - Ф. Мюллера (1821-1897). Сформульований уперше в 1866 році Е. Геккелем (онтогенез є скороченим повторенням філогенезу) і стосувався ембріогенезу;

3) ідея спонтанності психічного розвитку (розвиток є незалежним від виховання).

2. Основні ідеї:

1) психічний розвиток людського індивіда є спадково зумовленим відтворенням основних етапів біологічного та історичного розвитку його предків; вирішальна роль у розвитку належить біологічному чиннику, особливо спадковості (пасивна реалізація генного коду);

2) "дозрівання" людини (організму) є першою детермінантою поведінки людини, а розвиток є здебільшого комплексом кількісних змін (визрівання);

3) між дитиною і суспільством існує біологічний зв'язок;

4) соціальне середовище і виховання тільки створюють умови для тієї "картини", яку дитина отримує в спадок (вони здатні її прискорити або загальмувати);

5) втручання в природу дитини є свавіллям (теорія "вільного виховання").

Основні види біологічної концепції (як результат перенесення біогенетичного закону Геккеля - Мюллера на процес онтогенезу):

1) теорія рекапітуляції (Г.-С. Холл) аналогічно тому, як людський зародок повторює всі стадії розвитку органічного світу (від одноклітинної істоти до людини), так і дитина у своєму дозріванні відтворює етапи людської історії - дикунський, мисливський, пастуший, землеробський, торгово-промисловий;

2) теорія відбору (Е. Торндайк, 1874-1949): аналогія між розвитком індивіда і родом пояснюється дією схожих сил - випадкових варіацій і цілеспрямованого відбору (відтворення корисних властивостей відбувається в онтогенезі в тій послідовності, яка регулюється вимогами пристосування до навколишньої дійсності);

3) теорія відповідності (Е. Клапаред, 1873-1940; К. Коффка, 1886-1941; П.Л. Блонський): паралелізм онтогенезу та філогенезу пояснюється загальною логікою процесу розвитку - від примітивних і узагальнених форм до складних і диференційованих.

Іншими різновидами біологічної концепції як спроби прикладного застосування біогенетичного закону е:

1. Біхевіористські погляди: ототожнення розвитку з научінням (Дж. Уотсон, 1878-1958; X. Хантер, 1886-1954; К. Лешлі, 1890-1958; Б. Скіннер, 1904-1990). Сформувалися під безпосереднім впливом учення І.П.Павлова (1849-1936) про закономірності вищої нервової діяльності та утворення умовних рефлексів.

2. Теорія триступеневого розвитку К. Бюлера (інстинкт, научіння, інтелект). Основна ідея: зазначені феномени пов'язані не тільки з дозріванням мозку та ускладненням стосунків з оточенням, а й перебігом афективних процесів (бурхливих переживань), унаслідок чого виникає задоволення. Під час еволюції відбувається перехід задоволення "з кінця на початок" процесу діяльності дитини. Інстинкти означають виникнення насолоди як результату задоволення інстинктивної потреби (після виконання дії). Під час тренування задоволення переноситься на процес реалізації дії ("функціональне. задоволення"). На ступені інтелекту, коли існує прогнозоване задоволення, відбувається перехід його "з кінця на початок", що є основною рушійною силою розвитку поведінки дитини (М.В. Савчин).

К. Бюлер систематизував матеріал з розвитку дитячого сприймання, визначив вікові особливості мислення та мовлення, зіставив значення біологічного і соціального чинників у становленні особистості на користь біологічного.

Недоліком теорії К. Бюлера вважається ототожнення етапів розвитку людини і тварини та невизнання інших варіантів розташування виокремлених ступенів.

Основне досягнення теорії трьох ступенів розвитку дитини в тлумаченні природи психічного: вивчення динаміки інтелектуальної сфери людини.

3. Психоаналіз (3. Фрейд, 1856-1939):

1) детермінанта особистісного розвитку - це психосексуальне дозрівання, тобто засобами перетворення і переміщення в різних ерогенних зонах лібідозної (сексуальної) енергії є стадії психічного розвитку, які можна вважати різновидом вікової періодизації; основні праці: "Тлумачення сновидінь" (1900), "Психопатологія буденного життя" (1904), "Тотем і табу" (1913), "Я і Воно" (1923);

2) започаткував віденську (А. Фрейд, 1895-1982) та англійську наукові школи (М. Клейн, 1882-1960), етнопсихологічні дослідження М. Мід (1901-1978), епігенетичну теорію Е. Еріксона, теорії соціального научіння особистості (Н. Міллер, Дж. Доллард ).

Основне досягнення біогенетичної концепції в тлумаченні природи психічного:

1) обґрунтування ідеї розвитку;

2) з'ясування ролі активності дитини для саморозвитку;

3) прикладні аналогії життя дітей і тварин (немовля - дикун тощо) надають дитині можливості позбавлятися архаїчних форм поведінки, мислення як слідів тваринних станів у людини (Г.-С. Холл);

4) з'ясування біологічної ролі гри в житті дитини: відбувається підготовка не до усунення минулого, а підготовка і вправляння функцій для майбутнього (К. Гроос);

5) започаткували я теорій соціального научіння особистості;

6) започаткування об'єктивного вивчення біологічного чинника в розвитку особистості, що виявилося в прогресуванні генетики, а згодом - психогенетики.

Від Самого початку біологічна Концепція відзначалася категоричною недооцінкою ролі соціальних чинників впливу, що пояснювалося, з одного боку, прогресуванням у другій половині XIX - на початку XX ст. експериментальної біології, з іншого - опором науковим уявленням про абсолютизацію можливостей навчання і виховання. Найбільш уразливим місцем концепції є фальсифіковані факти щодо розвитку людини, зокрема псевдодокази Е. Геккеля про еволюцію ембріона.