Болонський процес і перспективи розвитку художньо-педагогічної освіти України

Болонський процес відкриває ще один напрям інтеграції України в Європу. Нам надається реальна можливість отримати рівноправний статус у європейському освітньому просторі, який визначає розвиток Європи на ціле покоління вперед. У свою чергу, участь у Болонському процесі може бути каталізатором прєднання України до інших європейських угод і організацій, що відіграють ключову роль у розробці економічної політики.

Участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована на її розвиток і набуття нових якісних ознак. У той же час, слід зважити на те що ці зміни не повинні привести до втрати кращих традицій, заперечення національних ознак якості освіти. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до невиправданої перебудови тих традицій вітчизняної системи вищої освіти, які є національним надбанням української вищої школи, зокрема, фундаменталізація знань студентів не лише в галузі педагогічних і мистецьких наук, але й широкого спектру суспільних і гуманітарних наук, що формують світогляд майбутнього фахівця.

У своєму виступі на підсумковій колегії Міністерства освіти і науки України 24 березня 2005 року С.М.Ніколаєнко доповів, що вже у травні цього року Україна приєднається до Болонського процесу і стане повноправним членом європейського освітнього простору. Елементи кредитно-модульної системи навчання пропонується вводити поступово, починаючи з 2005/2006 навчального року, запроваджувати в усіх ВНЗ України.

Що це може означати для художньо-педагогічної освіти? Конкретних прогнозів щодо саме художньо-педагогічної освіти мені ще не доводилося зустрічати, але я сподіваюся, що на цій конференції ми почуємо виступи тих хто вже працює за модульною системою і має уявлення про те, як порахувати художньо-педагогічну освіту в кредитах. Важливо почути і те, як нам зберегти то краще, що було напрацьовано у системі художньо-естетичного виховання.

Основний зміст Болонської декларації полягає в тому, що країни-учасниці зобов'язалися протягом 10 років зробити максимально порівнюваними свої освітні системи. Вихідні позиції учасників конвенції в тексті Болонської декларації формуються так: “Європа знання” – це сьогодні широко визнаний і нічим не замінний фактор соціального і гуманітарного розвитку, а також розвитку загальних цінностей, приналежності до загального соціального і культурного простору.

Центральні положення Болонської декларації, на думку наших тернопільських колег, можуть бути зведені до трьох пунктів.

1. Створення системи академічних ступенів, що були б максимально порівнюваними, зокрема, за рахунок введення уніфікованого додатка до диплома або еквівалентного йому документа,

1. Перехід на дворівневу систему вищої освіти: бакалаврат (не менше трьох років) і магістратура. Завершення бакалаврату як закінченої вищої освіти надає право займати вакансії на європейському ринку праці.

2. Уведення системи кредитів і механізмів, що відповідають кредитам, оцінки. Система кредитів – прикладом може служити відома ECTS (European Credit Transfer System) – повинна сприяти мобільності студентів, для яких бажаним вважається принаймні один семестр навчатися поза стінами “свого” вузу, у тому числі за кордоном, при можливості перезарахування результатів атестації з прослуханих дисциплін. Принцип мобільності повинен поширюватися не тільки на студентів, а й на викладачів.

Серед викладачів побутує думка про те, що мета Болонского процесу –уніфікація освітніх систем. Такої мети взагалі не може бути! Головна мета – це встановлення взаємовідповідності і порівнюваності. Це досягається через розроблення близької за структурою і змістом моделі додатка до диплома, розробленого Європейською комісією, Радою Європи і ЮНЕСКО/SEPES, яка передбачає, серед іншого, зведення про загальну структуру освітньої системи і місце в ній даної кваліфікації. Без цього диплом фактично недійсний.

Отже, особливо актуальними стають дослідження з порівняльної педагогіки. Задача номер один для нас з вами – це ретельний аналіз систем художньо-педагогічної освіти, що існує на сьогоднішній день в Україні і в європейських країнах. Аналіз слід проводити як на рівні ВНЗ та виконавчих структур так і на рівні законодавства. Адже в нас дотепер немає повної ясності в співвідношенні різних освітніх циклів, ступенів та різних кваліфікацій. Норми закону і постанови Уряду погано погоджені між собою.

Основними напрямками цієї роботи є:

– адаптація до українських умов системи художньо-педагогічної освіти, що буде здійснюватися у двох основних циклах навчання;

– впровадження в практику системи залікових одиниць (система кредитів) і відповідних механізмів оцінювання;

– участь у створенні і роботі наднаціональних систем оцінки якості художньо-педагогічної освіти, наприклад, шляхом включення в проекти Асоціації Європейських університетів.

Перед нами постає ряд завдань:

• Формування системи дворівневої освіти, що включає двоступеневий цикл (3-4 роки) з одержанням ступеня бакалавра і післяступеневий (1-2 роки після першого циклу) з одержанням ступеня магістра і (або) доктора (при загальній тривалості навчання 7-8 років).

• Упровадження системи кредитів (залікових одиниць трудомісткості) на зразок ECTS (European Credit Transfer System) — європейської системи перезарахування залікових балів, що передбачає перезалік обсягу вивченого матеріалу і термінів навчання за кордоном. Основна задача ECTS — забезпечення порівнюваності національних систем освіти за змістом навчальних дисциплін(курсів) і за термінами навчання. Для вирішення цієї задачі варто розробити шкалу зіставлення нашої системи художньо-педагогічної освіти з кредитною.

• Введення уніфікованого додатка до диплома, рекомендованого ЮНЕСКО, Радою Європи і Європейською комісією. Для цього необхідно більш чітко законодавчо визначити статус європейського Додатка до диплома, а потім організувати заміну додатків до дипломів.

• Сприяння мобільності викладацького персоналу і студентів. Її розвиток здійснюється за ініціативою як Уряду, так і самих вузів. Створення умов для академічної мобільності лягає зараз на плечі вузів. З ініціативи вузів і місцевої влади створюються і розвиваються міжвузівські і регіональні центри міжнародного співробітництва й академічної мобільності, що активно сприяють ефективному проведенню міжнародної і зовнішньоекономічної діяльності у сфері освіти. Мистецькі та художньо-педагогічні факультети вузів України повинні активніше шукати можливості для соціального партнерства в Україні й міжнародного обміну кращими студентами, художніми колективами, використовуючи досвід минулих років, коли саме мистецькі колективи ВНЗ найчастіше спілкувалися із своїми зарубіжними колегами, виїжджали за кордон і запрошували студентські художні колективи з-за кордону.

• Співробітництво в забезпеченні якості освіти. Національна система акредитації освітніх установ в Україні активно працює. Ця обставина полегшує входження нашої країни в Болонський процес. Вищим навчальним закладам, що одержали державну акредитацію, видається відповідний сертифікат, що встановлює або підтверджує на черговий термін статус вищого навчального закладу, перелік спеціальностей, що пройшли державну акредитацію і за якими вуз має право видавати випускникам документи державного зразка про художньо-педагогічну освіту.

• Сприяння забезпеченню привабливості європейської вищої освіти, європейського підходу до художньо-педагогічної освіти.

Насамперед визначимо, в чому полягає європейський підхід до мистецької освіти і як він співвідноситься з традиціями вітчизняної вищої школи. Європейські традиції університетської освіти створили таку систему, за якої класична модель університету, що виникла в Європі, синтезувала в собі визначальні цінності європейської культури, науку і наукове пізнання, тобто право вільного дослідження істини. Вітчизняний університет відразу після створення став розглядатися не як “учене співтовариство”, а як навчальна установа, підзвітна державі. Розрив між університетською освітою і художньо-естетичною, педагогічною творчістю, науковими дослідженнями у цій галузі по суті, має місце у сучасному законодавстві. У законі „Про вищу освіту” не закріплена законодавча вимога і відповідальність за мистецьку і наукову творчість та винагорода за неї співробітникові освітньої установи. Разом з тим є норма, за якою вищі освітні установи займаються науково-дослідною діяльністю. Даний розрив призвів до того, що вчителі мистецьких дисциплін найчастіше виявляються неконкурентноспроможними на світових ринках висококваліфікованої праці, а вітчизняна художньо-педагогічна освіта втрачає основу механізму кадрового поновлення.

Необхідно змінити статус педагогічних університетів та їх мистецьких інститутів, але зробити це не тільки реалізуючи комплекс правових заходів, а в першу чергу здійснюючи виховні, просвітницькі й інші заходи, що формують у суспільній свідомості нове ставлення до художньо-педагогічної освіти.

• Проблему ступеню участі в Болонському процесі треба розглядати не тільки в контексті професійних інтересів розвитку художньо-педагогічної освіти, але й у контексті національних інтересів України, розвитку її мистецтва і культури. Входження в Болонський процес – це не лише освітня проблема, але і проблема нашої участі в розвитку європейської культури, зокрема художньої культури.

Отже, інтеграція в європейський освітній простір потребує певних системних змін в організації та регулюванні художньо-педагогічної освіти, створенні умов для роботи вчителів мистецьких дисциплін, які б відповідали європейським стандартам, але не порушували культурні традиції українського народу.

Українськими вченими досягнуто значних успіхів у розробках дидактичної організації педагогічного процесу, що базується на персоналізації, диференціації та інтеграції змісту навчального матеріалу. Ми вважаємо, що модульна технологія навчання може забезпечувати стимулюючу, розвиваючу і особистісно-творчу функції одержання знань, їх самостійність і мобільність, можливість вибору у процесі професійно-особистісного навчання, контролю і самоконтролю, саморозкриття і самостановлення вчителів мистецьких дисциплін. Усе це за умови, що навчання буде залишатися складовою виховного процесу. Тоді модульно-кредитна система стане дійсно основою професійного розвитку компетентного фахівця.

Отже, особливу увагу слід звернути на проблему професійного виховання особистості фахівця, критерії оцінки рівня сформованості професійних якостей і ми можемо пропонувати зарубіжним колегам вивчати і враховувати наш вітчизняний досвід, як, наприклад, це роблять японці.

Особливе значення у визначенні якості художньо-педагогічної освіти відіграє система оцінювання знань і рівня професійної підготовки вчителів мистецьких дисциплін. Їх конкурентоспроможність можна визначити статистичними методами. Але досягти об’єктивного оцінювання знань, яке крім контролюючої повинно виконувати мотивуючу та стимулюючу функції – це проблема, яка не вирішена у нас і залишається невирішеною у країнах учасницях Болонської угоди. Тому, на нашу думку, слід активізувати роботу з впровадження європейських критеріїв оцінювання знань студентів, але разом з тим вивчати і аналізувати критерії і технологій оцінювання, з точки зору що оцінюється і як оцінюється. Не слід поспішати і відкидати своє, впроваджуючи одну з багатьох не зовсім досконалих європейських систем оцінок. Вважаю, що слід спільно з європейськими колегами виробити систему конвертації критеріїв оцінки якості знань і сформованості професійних якостей учитель мистецтва, систему відносної вартості прийнятих залікових одиниць відповідно до системи ECTS та її застосування в навчальних закладах України.

Рибалка В.