1.6. Функціювання української термінології в 1920-1980-их рр.

У діяльності Української академії наук, заснованої в 1918-му р., особливо вагомою ділянкою було дослідження мовних проблем і, зокрема творення української наукової термінології [327]. У грудні цього ж року в УАН було відкрито відділ історико-філологічних наук на чолі з академіком Д.І.Багалієм. При відділі було створено кілька комісій, на які покладалося завдання скласти Словник живої української мови та Історично-географічний словник української мови. Велика відповідальність щодо наукового забезпечення функціювання української мови в усіх сферах життя покладалася на Правописно-термінологічну комісію, очолювану А.Ю.Кримським. Згодом до УАН було переведено й Правничо-термінологічну комісію, основним завданням якої був добір із загальновживаної мови українських слів та виразів як юридичних термінів і створення словника. У 1920-му році в межах Правописно-термінологічної комісії було створено секції: правописну (голова Є.Тимченко), правничої термінології (голова М.І.Радченко), технічної термінології (голова Т.Секунда) та природничої термінології (голова О.Яната). Упродовж 1917-1921-го рр. члени комісії підготували близько 30-ти словників.

Формування української наукової термінології набувало значного суспільного значення, що зумовило заснування у складі УАН у травні 1921 р. Інституту української наукової мови (ІУНМ), внаслідок об’єднання Правописно-термінологічної комісії та відповідних секцій Київського наукового товариства. До завдань Інституту української наукової мови входило скерування процесу розвитку української наукової мови, розроблення галузевої термінології української науки.

Директором Інституту української наукової мови було обрано А.Кримського. Інститут мав одного штатного посадовця – філолога-консультанта О.Б.Курило. З роками розширювалася організаційна структура ІУНМ, колектив поповнювався штатними і позаштатними працівниками. При створенні Інститут поділявся на два відділи: правничий та природничий (секції природничої термінології з підсекціями: ботанічною, зоологічною, геологічною, математичною, хімічною, фізичною, сільськогосподарською, хімічною, метеорологічною). У звіті ВУАН за 1925-й р. уже зазначалося, що Інститут працював у складі шести відділів: природничого, технічного, сільськогосподарського, соціально-історичного, правничого і мистецького; мав одного штатного і 21-го нештатного працівника і лише наприкінці року дістав 6 штатних посад редакторів. До термінологічної роботи залучалися численні фахівці з різних галузей знань.

У наступні роки було організовано Редакторат, на який покладалися науково-теоретичні й методологічні функції в становленні термінологічної роботи Інституту. Його постійним робочим органом з січня 1927 р. стає Методологічна комісія, що займалася організацією словникової роботи ІУНМ. Для удосконалення роботи в галузі наукової термінології в ІУНМ було створено низку комісій, колегій, центральну картотеку та консультаційне бюро. При Редактораті ІУНМ створено Арбітражну комісію, завданням якої було усунення розбіжностей вживання термінів, наприклад щодо пари слів чорнило – атрамент на позначення поняття "водний розчин певного барвника, що використовується для писання", комісія запропонувала внести до словника термін чорнило, відомий в нашій мові з XVI ст.

Вчені ІУНМ опрацьовували надбання наукових товариств, які збирали і систематизували термінологічний матеріал у попереднє десятиліття, поповнювали лексичний матеріал шляхом виписування його з літературних джерел та вивчення народної термінології, що надходила від дописувачів та термінологічних гуртків. Вчені ІУНМ активно співпрацювали з НТШ, вивчали його досвід термінологічної роботи. Одночасно з поповненням картотеки працювали над створенням галузевих словників. Упродовж 1921-1931 рр. ІУНМ опублікував близько 30-ти термінологічних словників, зокрема "Словник геологічної термінології" П.Тутковського, "Словник хемичної термінології" О.Курило, "Словник математичної термінології. Ч.1. Термінологія чистої математики" Ф.Калиновича та інші. Над створенням словників працювали не лише філологи, а й фахівці інших галузей знань, серед них професор С.Булда ("Словник будівельної термінології"), інженери Ю.Трихвилів та І.Зубков ("Словник технічної термінології. Мірництво"), гірничий інженер Я. Василенко, інженер І.М. Шелудько ("Словник гірничої термінології"), Х.Полонський ("Словник природничої термінології", редактор О. Курило), зоологи М.Шарлемань і К. Татарко ("Словник зоологічної термінології. Ч. II. Назви тварин безхребетних"). Всі названі словники мали статус проектів, які повинні пройти апробацію [220].

Укладання термінологічних словників потребувало вироблення певних теоретичних настанов. Окремі настанови подавалися у передмовах до деяких словників, однак спеціальних праць, які б висвітлювали ці проблеми в українському мовознавстві на той час не було. Тому практичну роботу, пов'язану з укладанням словників, вчені інституту поєднували з теоретичним осмисленням принципів їх укладання та побудови терміносистем.

У 1928-му р. почав виходити в світ "Вісник Інституту української наукової мови", метою якого було висвітлення актуальних проблем теоретичної і практичної роботи на термінологічній ниві. Уже в першому випуску "Вісника ІУНМ" була опублікована "Інструкція для укладання словників ІУНМ", де наголошувалося, що при укладанні словника необхідно використовувати:

– лексичний матеріал певної мови та літературних джерел;

– творити "нове" слово-термін з кореневих мовних основ;

– запозичати чуже слово з термінологічного матеріалу іншої мови, де ця галузь діяльності самостійно й повно розвинена.

У цьому ж випуску була надрукована й "Інструкція до збирання мовного матеріалу з галузі природничої термінології та номенклатури", і наголошувалося на потребі видання словників з усіх галузей знань.

У "Віснику ІУНМ" було вміщено низку статей, що випливали з практики й методики укладання словників, зокрема: О.Янати "За яким принципом треба укладати українську природничу термінологію", Я.Лепченка "За якими принципами укладає тепер Інститут української наукової мови українську природничу номенклатуру" [178; 422]. Ці статті зумовлені проблемами, що виникли під час укладання "Словника ботанічної номенклатури". "Український народ, – зазначав О.А.Яната, – встигнув створити величезну самобутню номенклатуру, охрестивши майже всі рослини, які його оточували. В народних назвах привертає увагу їхня дивовижна точність, бо народна назва – не продукт свавілля, фантазії одного автора, а те, що було піддане добору; найбільш, отже, вдале, життєве". Ця народна скарбниця ботанічних назв потребувала систематизації та уніфікації за певним принципом і методикою.

Зважаючи на обмаль наукової літератури, а відповідно й термінології, "Інститут української наукової мови, – зазначав Я.Лепченко, – дбає про те, щоб наблизити наукову мову до звичайної живої мови народу, щоб наукова фраза, науковий термін чи назва своєю формою, своїм словотвором були зрозумілі й близькі народові, народній мові" [178].

Принципу народності в термінології дотримувався й Т.Секунда у статті "Принципи складання української технічної термінології", опублікованій у другому випускові "Вісника ІУНМ" [317]. На думку автора, технічна термінологія має відповідати таким вимогам:

• термінологія має бути легкозрозуміла;

• термінологія має бути точна за своєю суттю;

• термінологія має бути однозначна: один термін – одне поняття;

• термінологія має бути гнучка, щоб від терміна легко можна творити похідні;

• термінологія має бути доброзвучна.

Наголошуючи на тому, що українська технічна термінологія має спиратися на народні термінологічні матеріали, Т.Секунда вважав, що при творенні української технічної термінології неможливо уникнути впливу термінології інших мов: російської, польської, німецької, меншою мірою французької та англійської. Разом з тим автор із застереженням ставився до запозичень, зокрема термінів-інтернаціоналізмів, які у науковий обіг радив вводити дуже обережно (за можливістю добираючи до них українські синоніми), щоб не засмітити мову чужими невдалими термінами.

У 1927-му р. було створено Філологічну колегію, до складу якої ввійшли П.Й.Горецький, Є.К.Волошин, Ю.Г.Кондрачук. На неї покладалося завдання вирішувати проблеми термінологічного словотвору, акцентуації, творення чи правопису окремих слів, що випливали з практичної роботи укладання словників [327]. На засіданні колегії виголошувалися доповіді, на сторінках фахових періодичних видань велися дискусії з приводу:

– вироблення наукових принципів творення нових термінів, оскільки комісії визначали засади термінотворення довільно, що зумовило появу низки штучно створених термінів на зразок бутанар (трамбувальник), бутинувати (трамбувати), лупак (сланець);

– добору українських еквівалентів до російських прикметників на -альный, -тельный, прикметників і дієприкметників на –щий;

– вибору з наявних народних термінів найбільш вдалого, що якнайповніше розкривав би зміст позначуваного поняття, правопису термінів;

– творення слів з префіксами обез-, збез-, зне-;

– використання іменників зі значенням процесу дії на -к(а), -ч(а).

– використання іншомовних афіксів в українських прикметниках, які можна замінити автохтонними суфіксами, наприклад -альн(ий) і -н(ий): бактеріальний - бактерійний, провінційний.

Крім практичної роботи над словниками робляться перші спроби розроблення теорії терміна (П.Горецький), теоретичного дослідження окремих терміносистем та їх класифікацій: математики (С.Паночіні, В.Шарко), рибальства (Б.Юрківський), ботаніки (О.Яната), плитництва (Я.Миколаєнко), рослинництва (З.Веселовська), юриспруденції (Н.Максимейко, Ю.Яворський).

Значна увага в ІУНМ надавалася створенню та поповненню лексичної бази для майбутніх словників. У 1926-му р. в Інституті було засноване Бюро народної термінології ІУНМ, завдання якого поляга­ло в упорядкуванні наявного матеріалу та поповнення новим. Картковий матеріал Інституту на цей час становив уже понад 2 мільйони одиниць, на основі яких здійснювалося укладання 34-х термінологічних словників. Зважаючи на те, що україномовних наукових видань було мало, вся надія покладалася на подальше збирання народної термінології. На 01.10.1929р. Бюро мало 300 кореспондентів з усіх округ України та з Кубані і більше як 20 тисяч карток — записаних термінів із зазначенням місця запису слова. Зважаючи на запити широких кіл громадськості щодо мовних питань, при ІУНМ було створене Консультаційне бюро, покликане надавати консультаційну допомогу установам, громадянам щодо питань прикладної лінгвістики: фахової термінології та пов'язаної з нею фразеології, правописних норм, синтаксичних конструкцій [327].

Таким чином, Інститут української наукової мови став головною нормативною установою, до якої зверталися як наукові установи для погодження підготовлених ними термінологічних праць, так і окремі громадяни з правописно-мовних проблем. Інститут підтримував наукові контакти з іншими установами: Інститутом білоруської культури, обмінюючись з ним науковою продукцією; з Львівським науковим товариством ім. Т.Шевченка, яке в 1925-му р. запросив до участі у перегляді словників, що їх випускатиме ІУНМ; з Термінологічною комісією Одеської науково-дослідної кафедри математики на чолі з Д.Крижанівським, яка працювала над укладанням термінологічних словників з окремих галузей математики – елементарної алгебри, арифметики та елементарної геометрії. Основна робота Інституту української наукової мови полягала в пошуках методики збирання та систематизації української термінології. Наслідки невтомної праці науковців ІУНМ зафіксовані в 24-х словниках з різних галузей науки, техніки, культури, підготовлених та опублікованих упродовж 1921-1928 рр.[220].

У період українізації актуалізувалося питання про українську військову термінологію. Для військової термінології цього періоду було властиве запозичення російських термінів або кальок з них з частковим використанням термінів періоду Української Народної Республіки, термінів Українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії. У Харкові та Сумах була Школа Червоних Старшин (1921-1934 рр.) з українською мовою навчання, де виходила газета «Червона Армія». Тут деякий час навіть видавалися українські переклади радянських військових статутів, зокрема Статути «Стрілецька зброя», «Станковий кулемет», «Ручний кулемет системи Люіса (англійський)», «Рушничні та ручні гранати». Основні здобутки української військової термінології було зафіксовано в «Російсько-українському словнику військової термінології» С.і О.Якубських (Київ, 1928) [114].

У 20-х рр. було досягнуто певних здобутків і в сфері бібліотечної і бібліографічної термінології. Досліджуючи стан термінології цього часу, Ю. Меженко відзначав, що "в українській бібліографії, небагатій на теоретичні роботи, не дискутувалося питання термінології" і, як наслідок, постає велика несталість бібліологічної термінології, і особливо бібліографічної: "Із цілої системи дисциплін, об'єднаних спільною назвою книгознавство, бібліологія, саме бібліографія як наука термінологічно найменш чітка, позбавлена ясно сформульованого кола питань, що є її предметом" [210, с.48].

Проводячи паралель з аналогічним станом у російському та німецькому термінознавстві, навіть стосовно терміна  бібліографія, Ю. Меженко обнадійливо вказує на незначну термінологічну плутанину через брак самих бібліографічних праць.

Аналізуючи засади українського бібліотечного термінотворення, Ю. Меженко відзначав, що першоосновою вдалого добору терміна є чітке визначення меж поняття: "Хисткі поняття викликають хисткі терміни". Визначення понять повинно охоплювати найбільш істотні характеристики, уникаючи другорядних (змінних) рис. Ю. Меженко ставив вимогу чіткої відповідності терміна позначуваному поняттю [209, с.42].

Влучність і точність бібліографічних термінів розглядалася як одна із вимог до термінотворення відомим бібліографом М.І. Ясинським, який не визнавав правомірність таких невизначених утворів, як бібліографія об'єктивного аналізу, суб'єктивна бібліографія та інші. Окремі терміни пояснюються в його працях, зокрема терміни українознавча бібліографія та краєзнавча бібліографія: перша є бібліографією літератури про Україну в цілому, друга - бібліографією про окремі частини України. Для бібліографії місцевого друку він застосував термін краєва бібліографія, для галузевої - спеціальна бібліографія [426-428].

У класифікації видів бібліографії М. Ясинський, надаючи виняткового значення встановленню на наукових засадах меж понять для кожного із видів відповідно до головних завдань, обґрунтовував такі терміни, як обліково-реєстраційна бібліографія, критична бібліографія і рекомендаційна бібліографія.

Д. Балика, розробляючи питання класифікації творів друку за соціальним призначенням, наголошував на важливості унормування та уніфікації бібліотечно-бібліографічної та суміжногалузевої термінології, зокрема класифікаційної термінології видів видань - "єдиної для всіх категорій книжкових робітників" [6].

Перші українські підручники з бібліотечної справи - "Бібліотечна техніка" Ю.Меженка (Київ, 1921) і "Короткий курс бібліотекознавства" С. Сірополка (Львів, 1924) засвідчили безперервність, спадкоємність і єдність термінологічного досвіду українських бібліотекознавців Галичини і Наддніпрянщини. Ю. Меженко, спираючись на термінологічну практику таких бібліографів, як І. Левицький, М. Комаров, В. Дорошенко, Д. Дорошенко, С. Єфремов, І. Калинович, так сформулював свій підхід до цього питання: "...в нашій теоретичній і практичній роботі найчастіш вживають українські бібліологи слово бібліографія в такому розумінні (складання списків книжок), і ми вважаємо його для нас обов'язковим" [210, с.48].

Про єдність термінологічного апарату свідчить використання в обох підручниках цілого ряду однакових лексем: книгозбірня, книжка, каталог, картка, одвідувачі, видача, вступ книжок, вибір книг, зшиток, анкета, оправляти книгу, красне письменство, покажчик бібліографічний, покажчик абетковий, рух книжок, читаність, спис книжок (творів), полиці рухомі, статистика бібліотечна, число (у значенні “номер") шифр, палітурка, помешкання бібліотеки, курси бібліотечні та інші.

Водночас ранній етап формування термінології зумовлював позначення однакових понять у підручниках різними термінами - синонімами: алфавітний - абетковий (каталог), газета - часопис, комплектування книг - придбання книг, формат картки - розмір; вільний доступ (до полиць) - вільний приступ, розподіл книг (на відділи) - поділ книг, стародруки - стародавні друки; вступне число - інвентарне число, порядкове число - число по черзі, бібліотечне діло - бібліотечна справа, друкарська помилка - друкарська похибка, полична шафа - книжна шафа, переховувати книги - забезпечувати книги (у значенні “зберігати”).

Творче ядро українських термінологів свідомо допускало використання іншомовних запозичень, хоч визначальною рисою було творення термінології на власній мовній основі. Уникаючи дедалі більшого проникнення в УДТ греко-латинських основ, Ю. Меженко запропонував ряд власномовних термінів - улаштування бібліотеки (у значенні організація), придбання книг (комплектування), вступне число (інвентарний номер), бібліотечний вжиток (бібліотечна практика). У підручнику С. Сірополка відтворено комплекс термінів-однословів і словосполучень, що характеризують бібліотеку та інші заклади за структурою: книгозбірня, випозичальня (абонемент), читальня, читальна з(с)аля, роздягальня (гардероб), накладня; за способом функціювання: бібліотека постійна, бібліотека рухома, бібліотека мандрівна; за статусом: прилюдна бібліотека. Тут вжито і авторські новотвори, які не повторюються у жодному джерелі: назвиско (у значенні предметна рубрика), душеспасенне читання.

На відміну від галицького варіанта, у підручнику Ю. Меженка ширше розроблені нові термінологічні поля, передусім з каталогізування друкованих творів: система детермінант, детермінанта географічна (мови, форми), деталізація в класифікації, Кеттерів знак, знак літерний (топографічний, децимальний), десяткова класифікація, каталографія, каталог алфавітний (систематичний, топографічний, книжковий, картковий), картка авторська (основна, довідкова, вимогова, дуплєтна), орієнтування в каталозі, таблиці децимальні (авторські трьохзнакові, Кеттерові) та ін. Це пояснюється виробничим чинником: необхідністю науково опрацьовувати значні універсальні фонди і створювати до них довідково-бібліографічний апарат у великих бібліотеках, зокрема у Всенародній бібліотеці України. Працю ж С. Сірополка бібліотечна громадськість Галичини використовувала як підручник і термінологічну базу для практичної роботи у переважно невеликих бібліотеках товариства "Просвіта" [48].

Однакові тенденції у термінологічному процесі в Галичині та Наддніпрянщині виявляються і в спільному суперечливому досвіді застосування термінів: речевий каталог, міжнародна десяткова класифікація, що стало предметом термінологічних розвідок.

В.О. Козловський у статті "Термінологічні уваги" [129] зробив аналіз вживання ряду термінів та сформулював основні підходи до термінотворення, а саме: 1) семантична відповідність терміна означуваному поняттю - на прикладі дослідження семантики термінів предметовий каталог і речевий каталог; схедографія,  картописання; 2) використання виражальної здатності самого слова: "Словесна форма терміна сама по собі має вказувати на якусь характеристику, специфічну ознаку того поняття, яке він хоче назвати" - на прикладі вживання слова міжнародний як компонента термінів міжнародна десяткова класифікація, міжнародний формат каталожної картки; 3) відповідність терміна внутрішній структурі мови, неправомірність творення термінів на основі греко-латинських основ і українських суфіксів з відтінком зменшеності, напр. карта - картка, карткографія.

Відзначаючи як позитивний елемент термінотворення стислість ряду термінів інших галузей (соціологія, петрографія, соматологія), в той же час автор засвідчує несприйняття терміна каталографія, що можна пояснити виявами уже тоді народжуваних тенденцій до вилучення інтернаціоналізмів, навіть вдалих. Термін каталографія, уведений "Міжнародними каталографічними правилами" (Брюсель, 1911 р.), широко вживали в російських "Библиографических известиях" Б. Боднарський, І. Шамурін, з українських бібліографів - Ю. Меженко, Ю. Ковалевський, М. Годкевич та інші. Вказавши, що термін "каталографія"... приваблює своєю стислістю, але за ним стоїть властиво авторитет одного тільки Міжнародного бібліографічного інституту в Брюселі", В. Козловський запропонував такі його варіанти: правила складання та порядкування абеткового каталогу або правила абеткового каталогу. В 60-х роках цей термін набув свого звучання в такому варіанті - опис творів друку для бібліотечних каталогів. Його сучасний відповідник – бібліографічний опис (рос. библиографическое описание, англ. bibliographic description, фр. description bibliographique).

20-ті роки позначені цілеспрямованою працею над укладанням словника української термінології документно-комунікаційного циклу.

Науково-дослідним інститутом бібліотекознавства, що діяв при Всенародній бібліотеці України, у 1926 р. створена спеціальна термінологічна комісія для укладання бібліотечного термінологічного словника як наслідку "з'ясування бібліотечної термінології і відповідно української та налагодження контактів з термінологічною комісією ВУАН" [314]. До роботи були залучені провідні теоретики і практики бібліотечної справи, зокрема відомі фахівці М.І. Ясинський, О.І. Чолганська, О.І. Полулях, Л.О. Грузиненко, Н.В. Піскорська. Термінологічна комісія розробила проект інструкції для складання словника українських термінів з книгознавства та бібліотекознавства з паралельним наведенням чужоземних термінів провідними європейськими мовами [15]. О.І.Чолганська збирала словниковий матеріал до термінології бібліотекознавства та бібліографії (3262 картки) з перекладом пояснень термінів з чужих мов [16].

У співпраці з Інститутом української наукової мови ВУАН при Українському науковому інституті книгознавства працювала позаструктурна термінологічна комісія, завдання якої полягало у виробленні української книгознавчої термінології [127]. На жаль, ці матеріали не збереглися.

Лексикографічні термінологічні розвідки проводилися у 1925-1928 рр. Українським бібліографічним товариством в Одесі, яке, поряд із укладанням і виданням 6 термінологічних словників природничо-математичного, технічного, історичного спрямування, опублікувало "Короткий російсько-український словник бібліотечної термінології" [144]. Цей перший, невеликий за обсягом словник бібліотечної термінології, укладений комісією Української секції Одеського бібліотечного об'єднання на чолі із Б.М. Комаровим, призначався бібліотекарям для оволодіння українською термінологією і викликав особливе зацікавлення фахівців.

Словник засвідчує прагнення авторів до гармонійного поєднання української національної термінології і міжнародної. Поряд із широким відтворенням термінів з греко-латинськими коренями була зроблена спроба уникнути термінів-запозичень шляхом заміни їх українськими відповідниками: материалы - знадоби, знадібки ; художественная литература, беллетристика - красне письменство; номер (инвентарный) - число (інвентарне); коэффициент - сочинник; ремонт - полагодження книжок; издание (тираж) - наклад; циркуляр - обіжник; подання поряд із запозиченнями їх українських синонімів: автограф, власнопис; перепаска, бандероль; бібліотека, книгозбірня; газета, часопис; забезпека, гарантія; дефект, вада; діапозитив, світлина; інкунабула, колискова книжка; опис, реєстр; першотвір, оригінал; оправа, палітурка; часописи, видання періодичні; список читачів, реєстр читачів; стінопис, епіграфіка; рукопис, манускрипт; визначник, детермінанта; вислів, афоризм.

У словнику подані терміни із староукраїнськими коренями, які зафіксовані у бібліотекознавчих працях, виданих на Галичині і Наддніпрянщині у 20-х роках: відбитка, наклад (сукупність одночасно надрукованих примірників) [124; 193]. Похідні від староукраїнського кореневого слова рити наведено або самостійно, або перед міжнародним терміном: ритина, гравюра; ритівник; ритівництво.

Вперше в українській фаховій лексикографії Б. Комаровим була зроблена спроба ввести український термін цивільний друк замість запозиченого з російської мови - гражданський шрифт.

Термін гражданський шрифт був введений на позначення спрощеної системи накреслення літер російського алфавіту, запровадженої реформою кириличного півуставу згідно з "Указом о гражданской азбуке" від 29 січня 1710 р. Затверджуючи цей шрифт, Петро І зробив напис на Азбуці: "Симы литеры печатать исторические и манифактурныя книги" [420, с.265]. Термін гражданский шрифт вказував на нове призначення шрифта, оскільки ним набиралися і друкувалися світські книги. Церковні книги і далі друкувалися старослов'янським кириличним шрифтом [83, с.17; 404, с.63; 420, с. 10]. Відмінність генетичної природи терміна гражданський шрифт від інших запозичень, що увійшли в УДТ разом з поняттям (тезаурус, конволют, журнал), полягає в тому, що початок і подальше його функціювання було зумовлене не виробничими, а суто історико-політичними чинниками. В умовах утисків української духовності, жорсткої московської цензури українського друкованого слова, поширення правил правопису, що усував відмінності української мови від російської [42, с. 11-13], не могло відбутися позначення цього поняття українським словом або поширеною в ті часи латиною. Про штучність введення цього терміна в українську мову свідчить форма його подання І. Огієнком в "Історії українського друкарства" – в лапках: "гражданський шрифт", "гражданське друкарство" [240, с. 312]. Тому, враховуючи семантику слова цивільний - нецерковний, світський (СУМ), закономірно було вжити на позначення цього поняття термін цивільний шрифт (за аналогією Гражданский кодекс - Цивільний кодекс). В ряді західноєвропейських термінологій це поняття передається за допомогою власних мовних засобів: нім. bürgerliche Schrift (цивільний шрифт), фр. caractères russes (російський шрифт),  caractères á base cyrillique (шрифт на слов'янській графічній основі) [223; 387]. У польській термінології, що, як і українська, перебувала під російським впливом, спричиненим історико-політичними чинниками, вживається запозичення grazdanka.

Незважаючи на позитивний результат в лексикографічному опрацюванні фахової лексики, одеські термінологи відчували брак наукових зв'язків, координації, плановості термінологічної діяльності в Україні, нагальну потребу зміцнення зв'язки з Інститутом української наукової мови ВУАН [320, с.26].

Методологічні засади термінотворчого процесу у документознавстві співзвучні із загальноукраїнськими тенденціями термінотворення, що закладалися НТШ, розвивалися далі ІУНМ. У повній мірі до документознавчої термінології 20-х років можна віднести слова Т. Секунди: "За теперішньої диференціації технічних наук самих народних технічних слів не вистачить, щоб складати технічну термінологію", потрібне "творення нових термінів", але "треба бути дуже обережним і творити їх на народній основі" [250, с. 117]. В.Козловський конкретизує цю думку в аспекті творення фахової термінології: "Як важна справа термінології, як мало у нас на цім полі зроблено, але - без передумання і критики. Часто ми маємо діло із наскоро викованими, не раз дуже претензіозними термінами, що постають із запозичених в щоденнім ужитку або у товаришів, непередуманих слів, із предвзятих, неперевірених критикою тверджень" [129, с. 25].

Не всі тогочасні терміни увійшли у сучасну термінологічну систему, деякі з них змінювали свої значення, інші випали з активного вжитку, але підвалини УДТ були закладені в 20-х роках на наукових засадах, які можна звести до таких положень: термінологія має бути всеукраїнською; у формуванні терміносистеми використовувати ресурси української мови, водночас логічно поєднувати національне і міжнародне; термін має відповідати внутрішній структурі української мови; новотвори мають пройти критику, апробацію у практичному, науковому функціонуванні; терміни мають відзначатися однозначністю, точністю, стислістю, мотивованістю, уніфікованістю; визначення мають охоплювати найістотніші, чітко виражені характеристики; термінологічна діяльність має бути керованою і координованою єдиним лінгвістичним центром, у даному випадку Інститутом української наукової мови. Отже, у 20-ті роки процес термінотворення у документознавстві набув рис свідомої і цілеспрямованої наукової діяльності; характеризується орієнтуванням на рідномовний ґрунт у поєднанні з використанням іншомовних слів та їх компонентів.

Незважаючи на те, що кожен з виданих у 20-ті роки словників мав підзаголовок "проект", вони, за оцінкою І.Огієнка, були високої наукової якості з орієнтацією на автохтонну термінологію і відіграли велику роль у систематизації, формуванні та усталенні національної наукової термінології.

Високо оцінюючи роль ІУНМ у розбудові української наукової термінології, І. Огієнко писав: "Усі відділи Інституту української наукової мови виробили для складання термінів і термінологічних словників... найкращу методологію й трималися її.

Українська термінологія творилася впродовж багатовікового життя народу. "На розвитку української термінології, – як зазначено в передмові до Словника зоологічної номенклатури (1927-1928), – позначилася вся драматична історія української культури загалом, з її тривалими "льодовиковими періодами" і "короткочасними відлигами". Кожний наступний період доповнював попередній, привносив щось нове як у теоретичному, так і в практичному плані. Вагомий внесок у справу розбудови української наукової мови зробила Національна академія наук України, починаючи від дня її заснування та створення в її системі Інституту української наукової мови, а з набуттям Україною статусу незалежності створенням Інституту української мови як провідної інституції у справі систематизації та кодифікації національної термінології.

Тенденції формування української термінології у 20-х роках ХХ ст. були логічним продовженням термінологічної праці у попередні десятиліття. Первісне нагромадження термінів, нечисленні науково-теоретичні праці стали тим реальним тлом, на якому розпочалася у 20-ті роки систематична праця над фаховою термінологією.

Зростання кількості наукових праць, підручників та інших матеріалів, а отже, і збільшення потреби в унормованій науковій термінології зумовило появу публікацій з аналізом стану та тенденцій розвитку термінології [129; 210; 428]. Цілісної методології термінологічної роботи не було створено. Проте розроблення питань теорії, історії, методики та організації термінологічної та термінографічної роботи сприяло унормуванню української термінології. Особливості розвитку галузевої термінології зумовлювалися загальними процесами українського термінотворення у часи українізації, коли вперше за свою історію українську мову нормалізовано, вперше нормалізація відбулась на наукових засадах [418, с.169].

Плідна праця працівників ІУНМ загальмувалася після виборів керівництва ВУАН (03.05.1928), введення до його складу представників партії, уряду та реорганізації структури Академії наук, яка проводилася поетапно з паралельними ідеологічними "чистками" наукового складу, дискримінацією провідних учених. У зв'язку із сфабрикованим процесом у "Справі СВУ" (1929) багато працівників Інституту зазнали переслідувань і репресій, серед них Сергій Єфремов, Григорій Холодний, Олександр Яната, Євген Тимченко, Кость Татарко, а їхні праці були визнані "націоналістично-шкідницькими". В історико-філологічному відділі ліквідовано більшість мовних установ. 20 червня 1929 р. розформовано природничий відділ, який всі свої справи передав президії ІУНМ. Постановою Президії ВУАН від 07.03.1930 р. Комісію для складання словника живої української мови, а також Діалектологічну комісію було приєднано до ІУНМ. У вересні цього ж року ліквідовано кафедру мовознавства та Інститут української наукової мови у зв'язку зі створенням за постановою РНК УСРР від 01.08.1930 р. Науково-дослідного інституту мовознавства Народного комісаріату освіти, згодом переданого ВУАН.

Після ліквідації ІУНМ працівники, що не стали жертвами репресій, продовжували працювати в новоствореному інституті у Відділі термінології та номенклатури. Впродовж 1931-1933 рр. їм удалося завершити видання 10 словників, започаткованих у ІУНМ, серед них "Словник транспортної термінології" (проект), "Словник гірничої термінології" (проект) П.Василенка, І.Шелудька, "Словник сільськогосподарської термінології" (проект) П.О.Сабалдиря [220].

Директивним документом щодо розгрому українського мовознавства стала брошура А.Хвилі "Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті" (1933 р.). Упродовж 1933-1935 рр. було випущено 5 бюлетенів під гаслом "Проти націоналізму в термінології", які вилучили значну частину прийнятих у 20-ті роки термінів різних галузей знань: медицини, математики, ботаніки, фізики, виробництва. Після цього праця на термінологічній ниві майже припинилася.

Нищення української наукової термінології відбувалося під гаслом розкриття класової суті теорій у книгознавстві, бібліотекознавстві та бібліографії, що одночасно таврувало як "націоналістичну", "буржуазну" відповідну термінологію: український бібліографічний репертуар, міжнародна децимальна класифікація, вільний доступ до фонду та інші [292].

Нехтування науково-теоретичних, методологічних надбань українського книгознавства, бібліотекознавства і бібліографії, здобутих у часи українізації, загальнодержавна політика зруйнування української термінології стало підставою для корекції розвитку документознавчої терміносистеми у потрібному політичному напрямку.

У 1933 р. на зміну "Бібліологічним вістям" УНІКом видається перший том "Наукових записок" під назвою "Проти буржуазних теорій в книгознавстві", де нищівної критики зазнали методологічні засади українського бібліотекознавства, бібліографії, книгознавства, які активно розвивалися у 20-х роках [292]. Автори статей – Я.Керекез, М.Городков, І.Фогельман, І.Тітельман, В.Тарнавський, Кость Довгань, – в розбудові науки і практики не залишили помітного сліду, проте під гаслом боротьби проти буржуазних теорій стали активними виконавцями зруйнування української школи книгознавства, бібліотекознавства, переслідування найактивніших її фундаторів. М. Городков обґрунтовував націоналістичне походження теорії репертуару української книги, а сам термін оголосив націоналістичним і шкідливим.

В українській термінології цього періоду з'явились тенденції:

1) обмеження використання термінів іншомовного походження: бібліологія - книгознавство;

2) ігнорування мови – продуцента терміна як джерела творення нового україномовного терміна і подвійне калькування термінів іншомовного походження з російських. Наприклад, термін детермінанта, що відноситься до Міжнародної десяткової класифікації і в ній самій називається subdivision de (фр.) – підрозділ, англійською мовою sign of – знак, трансформується у визначник (рос. определитель). Український термін класифікаційний (децимальний) знак був замінений на індекс відповідно до російської термінології, де, за свідченням Л.Б. Хавкіної, він почав уживатися внаслідок неправильного перекладу французького терміна indece (лат. indecium прикмета, позначення, знак) [334, с.4]. Цей термін був ототожнений з латинським словом index, яке в європейських мовах вживається у значенні "покажчик до книги, до періодичного видання" тощо. Звідси ж – англійський термін Indexing - складання покажчиків;

3) відбір та вживання термінів, максимально наближених до російської термінології (предметовий - предметний, зав'язок бібліотечного фонду - ядро бібліотечного фонду, опрацювання - обробка, розміщення - розстановка);

4) поява зідеологізованих термінів (пропаганда літератури, масова бібліотека, масова робота, літературний суд);

5) підміна дефініцій термінів шляхом введення у них понять, пов'язаних із завданнями політпросвітроботи (керування читанням, тематична повнота фонду).

Із закриттям у 1939 році Бібліографічної комісії НТШ у Львові закінчується етап відносно природного розвитку УДТ на національній мовній основі.

40-початок 50-х років характеризуються спадом у формуванні української термінології, що пояснюється воєнними часами, а також жорсткою цензурою. У 1946 році Бібліотека Академії Наук УРСР видала "Журнал Бібліотеки..." (2 номери) та "Науковий збірник Бібліотеки" (1 номер). В останньому була опублікована стаття Ю. Меженка про оголошену ще у 30-х роках націоналістичною концепцію українського книжкового репертуару. Цей номер майже зразу ж після виходу тиражу було знищено [70]. Інструктивно-методичні матеріали, пам'ятки, довідки, узагальнення досвіду роботи здебільш зідеологізованого змісту фіксували орієнтацію на максимальне наближення української термінології до російської.

Народницькі традиції в українському термінотворенні знайшли своє продовження у термінологічній практиці української діаспори. Українська частина "Українсько-німецького словника" ( Ляйпціг, 1943) Зенона Кузелі та Ярослава Рудницького містить значну кількість бібліотечно-бібліографічних, документознавчих термінів, які засвідчують прагнення до збереження вдалих, широко вживаних на Галичині національних термінів. Наведення значної кількості термінів з іншомовною основою свідчить про відсутність в укладачів словника надмірних пуристичних тенденцій. Тематичні групи вміщених у словнику термінів охоплюють систему понять документознавства: загальні терміни: бібліотека, бібліотекар, бібліотекознавство, бібліофіл, бібліотечний, бібліограф, бібліографічний, книгозбірня, книгознавство, книголюб, книгоспілка, книжний, книжник, читання; бібліотечні фонди і каталоги: альманах, амортизація, апокриф, наличка, інвентарний список, книга, книгосховище, книжечка, книжковий, передплата, каталог, каталогізувати, картка, картковий, систематизація, систематичний, дезидерат, часопис, журнал, газета; обслуговування читачів: випозичальня, випозичати, визичити, визичати, випозичник, визичальник, випозичувати, книгоноша, читальник, читальня, читальняник, читачі, читачівський; бібліографування: покажчик, список книжок, іменний список, систематичний, предметовий; книгознавство та видавнича справа, книжкова торгівля: книгар, книгарня, книгарський, книгодрукарня, книгодрукування, книготоргівля, книготорговельний [165].

Із поширенням у 40-50-х роках орієнтації на російську термінологію були витіснені зафіксовані у словнику національні терміни (наличка, ритина, ритувати), традиційно вживані на усіх теренах України, що засвідчує словник Б. Грінченка: книгозбір (бібліотека), часопис (газета, періодичне видання), читальник. Втратили своє термінологічне значення регіональні терміни випозичальня і випозичати та їх похідні із розширенням сфери вживання терміна абонемент у таких значеннях, як назва відділу, право користуватися літературою бібліотеки вдома і власне передплата - як у словнику. У сучасних літературних джерелах не вживаються терміни читальняник, читальник як синоніми до читач; читачівський, читальницький - до читацький. Змінено написання термінів відповідно до сучасного правопису: ал/ь/фа/бе/тний - алфавітний (список), кл/я/сифікація-класифікація, кл/я/сичний - класичний, компле/к/тувати-комплектувати, компле/к/т-комплект. Однак із пожвавленням інтересу до національної термінології у часи відродження української державності активізувалося використання національних термінів, вміщених у словнику: часопис, книгозбірня, наличка, читальня, абетка. Термін читальність, почерпнутий із словника, вживається замість кальки-покруча читабельність, запозиченого з російської термінології (англ.readable зручний для читання).

Термінологічне словникарство кінця 40-50-х років ХХ століття успадкувало від попередніх десятиліть і багаті національні традиції термінографії Наукового товариства імені Шевченка, Інституту української наукової мови, і наслідки її тотального винищення у 30-х роках. У цей час термінологічні словники друкувалися поодинокими виданнями. Першою лексикографічною працею, яка вийшла в повоєнні роки, був латинсько-українсько-російський словник медичної термінології (укладач М.Ф.Книпович).

Відродження термінологічної роботи припадає на кінець 1950-х – початок 1960-х років зі створенням Президією Академії наук УРСР Словникової комісії, першочерговим завданням якої було визначення основних принципів укладання термінологічних словників.

У кінці 50-х років розвиток науки, техніки, освіти, видання українською мовою значної кількості наукової та навчальної літератури з різних галузей знань зумовили потребу створити словники, які, крім свого прямого призначення – подати український відповідник поняттю, – були покликані сприяти упорядкуванню і нормалізації української науково-технічної термінології. Враховуючи гостру потребу в російсько-українських й українсько-російських термінологічних словниках із найважливіших галузей знань, Президія АН УРСР у 1957 році створила спеціальну Словникову комісію, до складу якої входили провідні вчені під головуванням академіка Й.З.Штокала. Завдання комісії полягало у визначенні основних принципів складання словників, організації авторських колективів, доборі спеціалістів-редакторів, а також у пильному контролі за їх працею й затвердженні словників до друку. Комісія залучила до складання словників фахівців різних галузей знань, максимально використовуючи при цьому допомогу лінгвістів-лексикографів. Передбачали підготувати спочатку 18 російсько-українських, а згодом українсько-російських словників.

Вагомий внесок у розвиток термінологічної лексикографії вніс академік П.С.Погребняк. З його ініціативи в листопаді 1970 року було проведено першу науково-методичну нараду з проблем упорядкування і нормалізації наукової термінології. Завдання, поставлені нарадою, передбачали підведення підсумків багаторічної праці, накреслення шляхів подальшої розбудови термінології, дослідження її розвитку, укладання словників. Особливо наголошувалося на ролі Словникової комісії як координаційного, науково-методичного центру в термінологічній та термінографічній роботі наукових закладів України.

Упродовж 60-70-х років термінографічна праця переживає певне піднесення. У складанні словників комісія керувалася положеннями, що термінологічні словники мають: відбивати сучасний рівень розвитку науки і техніки; закріпити реальну практику вживання термінів у науковій і навчальній літературі, яку видавали російською та українською мовами; упорядкувати використання термінів певних галузей знань. До термінологічних словників рекомендовано вводити і деякі загальновживані слова (номенклатурну лексику), що обслуговують певну галузь знання, а також поширені синоніми до них, крім архаїзмів, діалектизмів, професіоналізмів вузького вживання.

У 1959–1979 роках було опубліковано 75 термінологічних лексикографічних видань, із них 22 тлумачні і тлумачно-перекладні словники, 14 довідників, 4 енциклопедії, 32 перекладні словники (див. таблиці № 1, 2, 3).

Тлумачні словники цього періоду відтворюють поняттєво-термінологічний апарат винятково гуманітарної і природничої сфери: політики, філософії, юриспруденції, психології, атеїзму, математики, фізики, біології, сільського господарства, музики, нумізматики.

Аналогічна ситуація була і серед галузевих енциклопедій. Було створено енциклопедії бджільництва, садівництва, сільського господарства. Техніку було цілком усунено зі сфери видань тлумачно-енциклопедичного типу. Першим в світі україномовним виданням, яке розкривало сучасні технології високого рівня, була “Енциклопедія кібернетики” (у 2-х томах), підготовлена в 1973 році в Інституті кібернетики АН УРСР.

Перекладні двомовні словники відображають термінологію технічної тематики: з гірничої справи, машинознавства і машинобудування, гідротехніки, електрорадіотехніки, теплотехніки і газотехніки, зварювання, поліграфії і видавничої справи, металургії, швейного виробництва; науково-природничої тематики: з геології, географії, фізики, механіки, хімії, математики, ботаніки, фізіології, ветеринарії, анатомії; інших галузей: соціально-економічної лексики, сільського господарства, журналістики, лінгвістики, спорту. У словниках цієї серії вказувалося, що їх друкували за постановою вченої ради Інституту мовознавства АН УРСР.

Заслуговують на особливу увагу підготовлені в Інституті мовознавства імені О.О.Потебні АН УРСР за участю фахівців різних галузей знань великі російсько-українські словники – технічний, який обіймає 80 тис. термінів, та сільськогосподарський – на 40 тис. термінів, а також електрорадіотехнічний словник (30 тис. термінів) за редакцією професора Львівської політехніки Ю.Т.Величка.

На жаль, словники виходили у світ мізерними накладами. Навіть фундаментальна праця – технічний словник – опублікована накладом 15 тис. примірників, а словник з електрорадіотехніки – галузі, яка стрімко розвивалася, видано накладом у 2 тис. примірників, хоч укладання такого термінологічного зібрання Словникова комісія визнавала як першочергове завдання і його друкували за її ухвалою.

Рідкісним явищем у цей час були тримовні словники. Зафіксовано лише 3 видання такого виду, зокрема з медицини, взуттєвого виробництва. Однією з кращих лексикографічних праць цього періоду можна вважати "Мінералогічний словник. Українсько-російсько-англійський” (Київ, 1975), що його уклав академік Є.К.Лазаренко у співавторстві з О.М.Винаром.

У 60-70 роки осередком словникового книговидання був Київ. Лише поодинокі словники виходили у Львові чи Харкові передусім внаслідок наявності в цих містах потужних наукових шкіл. Так, в Українському поліграфічному інституті укладено “Англо-український словник-мінімум газетної термінології” (Львів, 1974), “Німецько-український технічний словник-мінімум” (Львів, 1974). Розташування у Харкові Книжкової палати України, Інституту культури зумовлювало зосередження тут значного творчого наукового потенціалу в царині документно-інформаційної діяльності. В аспекті розвитку термінологічної лексикографії це знайшло свій вияв у виданні “Довідника з бібліотекознавства і бібліографії” (укладачі Е.В.Куделько і С.Й.Мінц; Харків, 1969).

Розпочату Словниковою комісією діяльність успішно продовжує Комітет наукової термінології, створений при Президії АН України в 1978-му р. та відділ наукової термінології Інституту української мови НАН України.

Під егідою Комітету було видано: “Російсько-український юридичний словник” (1985, понад 20 тис. термінів), “Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Термінологія і номенклатура” О.Маркевича і К.Татарка (1983, 19 тис. термінів). І в наші дні не втратив своєї наукової, пізнавальної цінності “Російсько-український словник термінів лісівництва” (1980, 8 тис. термінів), фундатором і натхненником укладання якого був академік П.С.Погребняк.

На жаль, 80-ті роки позначені спадом спеціальної лексикографії. Назагал за десятиріччя вийшло у світ лише близько 20 видань здебільшого енциклопедично-довідкового типу. Про стан словникарської праці цього періоду красномовно свідчить те, що в Україні в окремі роки не було видано жодного словника спеціальної лексики.

У цей період формування української бібліотечно-бібліографічної, документознавчої термінології переживає певне піднесення, спричинене появою низкою наукових збірників, окремих праць, значної кількості інструктивно-методичних матеріалів [17; 84; 123; 142; 302; 343-345; 390].

Загальноукраїнський процес відродження термінологічної лексикографії у сфері дисциплін документно-комунікаційного циклу пов'язаний із діяльністю Словникової комісії Академії Наук УРСР. Серед лексикографічних праць, опублікованих у цей період, фахову термінологію відображав "Короткий російсько-український словник поліграфічних і видавничих термінів" (укладачі В.І. Бова, М.П. Доломіно). У "Довіднику з бібліотекознавства і бібліографії" Е.В. Куделько і С.Й. Мінца підведено підсумок процесу термінотворення й узагальнено науково-теоретичні надбання [164]. Охопивши термінологію усіх напрямів бібліотечної справи та суміжних галузей, довідник став термінологічною базою в укладанні наукових, навчальних, методичних видань і в умовах відсутності національних стандартів забезпечував уніфікацію українських термінів та однозначність їх тлумачень.

Значення першого україномовного тлумачного довідника фахової термінології не применшують окремі терміни, що утворені за словотвірними моделями російської мови: виставочний (замість виставковий), внутріжурнальний, внутрікнижний (внутрішньожурнальний, внутрішньокнижковий), поличний (поличковий), шляхом дослівного калькування термінів-словосполучень, використання російських синтаксичних конструкцій: бесіда при запису читача (замість бесіда під час запису читача), бланк-замовлення по міжбібліотечному абонементу (бланк-замовлення через МБА), районі постійно діючі семінари (районні постійні семінари); використання слів та їх похідних, не властивих українській мові: білі чорнила (замість біле чорнило), примірний каталог (від рос. пример); сітка бібліотек (замість мережа бібліотек), прикнижний (прикнижковий, адже слово книжний передає значення "узятий, запозичений з книжок").

З 70-х років розпочалася уніфікація та стандартизація термінології та поняттєвого апарату усіх дисциплін, на основі яких сформовано категоріально-поняттєвий апарат документознавства як інтегрованої метанауки: бібліотечної справи, бібліографії, інформатики, видавничої та книготорговельної діяльності. Ці процеси відбувалися під впливом російськомовних базових термінологічних стандартів [291]. Було стандартизовано 350 термінів та опрацьовано їх визначення. Виявлені синоніми для встановлення логічних відношень між поняттями і відтворення знакової системи: одне поняття - одне слово. Не рекомендувалося вживання 44 синонімів до 30 термінів, наприклад, ненормативними визнані терміни редакція бібліотечного каталога (правильно редагування); авторський каталог (правильно алфавітний); шафовий опис (правильно топографічний каталог); проспективний бібліографічний покажчик (правильно перспективний); бібліографічний опис, каталогізація (у значенні “складання бібліографічного опису”).

Співпраця вітчизняних науково-методичних центрів з Міжнародною організацією зі стандартизації (ІСО) зумовила розвиток процесів уніфікації та стандартизації документознавчої термінології на міжнародному рівні [358]. Наведення у термінологічних стандартах іншомовних еквівалентів (як довідкових) засвідчує їх творення шляхом структурного калькування з міжнародних термінів (слів з греко-латинськими основами) та прямих запозичень з англійської, французької та німецької мов. Наприклад, універсальний бібліотечний фонд - универсальный библиотечный фонд (рос.), universaler  Bibliotheksbestand (нім.), universal library stocks (англ.), collection generale de bibliotheque (фр.), дескриптор - дескриптор (рос.), Deskriptor (нім,), descriptor (англ.), descripteur (фр.) та ін.

Процеси стандартизації позитивно вплинули на термінологію каталогізації, яка стала однією із найбільш унормованих терміносистем бібліотекознавства [273]. Класифікаційна термінологія була унормована із запровадженням двох систем - ББК і УДК. Основні терміни ББК: основні таблиці, таблиці типових ділень, предметний покажчик, типове ділення (спеціальне, територіальне, етнічне). Основні терміни УДК: основні таблиці, таблиці визначників, алфавітно-предметний покажчик, аналітичний визначник, аналітичний спеціальний визначник, географічний визначник, загальний визначник часу, загальний визначник народності, загальний визначник з дефісом, загальний визначник погляду, загальний визначник форми, загальний визначник мови, спеціальний визначник, хронологічний визначник.

Другий аспект розвитку термінологічної системи пов'язаний із становленням та розвитком усіх дисциплін документно-комунікаційного циклу, зокрема з вивченням та уточненням поняттєвого апарату документознавчих, бібліотекознавчих термінів: бібліотека, бібліотекознавство [44], науково-методична робота [413]. Показово, що вся джерельна база досліджень українських бібліотекознавців – російськомовна, що засвідчує відсутність тогочасних україномовних наукових праць з питань термінології.

У 60-80-х роках активний розвиток бібліотекознавства, зростання його соціального значення викликали появу багатьох нових понять і відповідних їм термінів, за допомогою яких позначаються конкретні та абстрактні об'єкти, зокрема термінів, пов'язаних з централізацією бібліотечної мережі: внутрішньосистемний обмін, єдиний фонд централізованої бібліотечної системи, міжвідомча централізація, бібліотечний територіальний комплекс.

Вплив інтеграційних наукових процесів на терміносистему бібліотекознавства спричинив широке використання суміжногалузевої термінології. У бібліотечну справу увійшли терміни соціології: анкета, анкетування, опитування, соціологія читання; психології: стимули читання, стратегія читання, читацька настанова, бібліотечна настанова, бібліопсихологія, бібліотерапія; педагогіки: стажист, стажування, бібліотечна педагогіка, бібліотечний урок, навчально-консультативна послуга, бібліотечно-бібліографічне навчання, бібліотечне учнівство, бібліотечна етика, бібліотечна естетика; статистики: бібліотечна статистика, бібліографічна статистика, статистика друку, середні показники, статистичний облік. Із активним входженням інформатики у практичну роботу сучасних бібліотек, які створюють інформаційно-пошукові системи, як локальні, так і інтегровані, бібліотечна термінологія особливо широко поповнюється термінами науково-інформаційної діяльності, комп'ютерної справи: інформаційний пошук, довідково-інформаційний фонд, релевантність, комунікативний формат, інформаційно-пошуковий тезаурус, дескриптор тощо.

Українська термінологія поповнювалася новими термінами в міру їх засвоєння російською термінологією, однобічний вплив якої зумовлював розхитування норм української мови, витіснення термінів, утворених за українськими словотвірними моделями. Ця закономірність простежується шляхом зіставлення окремих термінів, зафіксованих у словнику Б. Комарова, і сучасних термінологічних одиниць.

Таким чином, упродовж 1930-1980-х років відбувалося гальмування розвитку національної наукової термінології та її коректування відповідно до внутрішньополітичних завдань держави; виразно простежувалися процеси наближення української термінології до російської.

До кінця 80-х років практично завершився процес номінації понять бібліотечної справи, які охолюють традиційні, суто бібліотечно-бібліографічні форми і методи роботи. Окреслилася чітка тенденція до активного поповнення термінології бібліотекознавства термінами науково-інформаційної діяльності. У 1960-1980-х роках була сформована сучасна українська документознавча термінологія; безпосередній вплив на її унормування мали процеси стандартизації та лексикографічного опрацювання російської термінології, активна розбудова поняттєвого апарату, міжгалузеві інтеграційні процеси, передусім з інформатикою.