2.5. Лексико-семантичні особливості української документознавчої термінології

Термін, як і загальновживане слово, належить до загальної лексичної системи мови. Семантичний розвиток значення слова (зміна денотата, поглиблення змісту сигніфіката) зумовлює наявність у документознавчій термінології, як і в інших галузевих терміносистемах, всіх лексико-семантичних процесів загальнолітературної мови. Явища полісемії, омонімії, синонімії, антонімії знаходять свій вияв у тих межах, які не порушують семантичної визначеності термінів.

Полісемія. Створення в УДТ груп термінів, тісно пов'язаних між собою причинно-наслідковими відношеннями, які у свою чергу потребують постійної перебудови лексичного значення термінів, спричиняють появу термінологічної полісемії. Полісемія упорядковує терміни всередині терміносистеми, формує її ядро [329, с.30]. Це лексико-семантичне явище зумовлене тим, що дефініція терміна включає лише істотні ознаки поняття. Поява нового поняття веде до багатозначності терміна. Для документознавчої термінології характерний внутрішньосистемний зв'язок значень, що ґрунтується на метонімії, і не притаманний тип полісемії, утворений шляхом метафоричного переносу (на основі подібності за формою, кольором та ін.).

Полісемантами виступають терміни, семи яких належать одночасно до кількох поняттєвих категорій. Виявлено семантичну регулярність у документознавчому термінотворенні: субституція (перехід) назв технологічних процесів на суміжні з ними явища, предмети, напрями діяльності, показники, жанри тощо: процес  явище: реєстрація (читачів), оновлення (фонду), запис (книги), виділення (тексту), відтворення (тексту), оформлення (видання), друк, освітлення, комплектування, редагування; процес  предмет: видання, попередження, повідомлення, роздрук, витяг, публікація, передрук; процес  галузь діяльності: книгодрукування, книгопоширення, каталогізація, систематизація, книжкова торгівля; процес  показник: книговидача, відвідування; процес  жанр, вид посібника: бесіда про книги, бібліографічний огляд.

Метонімічне перенесення назви предмета одного класу на інший, які межують між собою або перебувають в органічному зв'язку, наявне також у категоріях: назва предмета  показник: аркуш, примірник; назва явища  показник: назва; назва професії  посада: бібліотекар, бібліограф, архівіст, редактор; назва виду мистецтва  вид документа: гравюра, естрадний збірник; ім'я автора  його продукція: ельзевір (книга), ельзевір (шрифт), альдине; форма обслуговування читачів  назва підрозділу: абонемент.

Синхронний і діахронний огляд розвитку полісемії шляхом метонімії можна проілюструвати на прикладі базового терміна бібліографія. В античні часи (з V ст. до н.е.) терміном бібліографія позначався процес переписування книг (бібліограф - переписувач книг). Із завершенням періоду античного світу слово бібліографія надовго зникло із вжитку. Після винайдення книгодрукування бібліографами почали називати друкарів. В І половині XVII ст. французькі вчені Габрієль Ноде і Луї Жакоб вперше вжили слово бібліографія в назвах своїх праць у значенні "список літератури". З часом воно набуло ширшого змісту - "книгоопис" (за аналогією зі словами географія, біографія). Власне бібліографічні праці називалися каталогами, лексиконами, описами, реєстрами, інвентарями.

У процесі історичного розвитку бібліотечної справи термін бібліографія набув нових значень. На початок 80-х років XX ст. лексема бібліографія мала 5 значень: окрема бібліографічна праця; сукупність бібліографічних праць; наука або допоміжна наукова дисципліна; галузь практичної або науково-практичної діяльності; діяльність (практична бібліографічна робота).

При розробленні державних стандартів на бібліографічну термінологію, укладанні підручників автори намагалися забезпечити однозначність терміна бібліографія. У першому значенні були стандартизовані терміни: бібліографічний посібник, бібліографічний покажчик (список, огляд, видання, картотека, каталог) та їх види. Сукупність бібліографічних праць отримала назву - система бібліографічних посібників. Стандартом також були визначені бібліографування як процес підготовки бібліографічної інформації, бібліографічне обслуговування як процес доведення бібліографічної інформації до споживачів. Для позначення поняття "галузь науково-практичної діяльності для підготовки бібліографічної інформації і доведення її до споживачів" було стандартизовано термін бібліографічна діяльність. Базовий термін бібліографія не було стандартизовано, однак ряд вчених (О.П. Коршунов, Г.Н. Діомідова) обґрунтували його вживання у значенні "галузь науково-практичної діяльності" [81, с. 8; 145, с. 13]. Для поняття "наука про бібліографію" О.П. Коршуновим був запропонований термін бібліографознавство [145, с.193].

Термін бібліотека також багатозначний. У словнику Є.І. Шамуріна [415, с. 31] виділено 6 значень цього терміна: 1) заклад, який забезпечує організацію громадського користування документами; 2) будь-яке організоване зібрання книг, відібране за інтересами власника; 3) будівля для зберігання і читання книг; 4) найменування серій для певних читацьких категорій; 5) найменування бібліографічних покажчиків та друкованих каталогів, що виходили в давнину; 6) в Давній Греції - посудина для зберігання книг, пізніше книжкова лавка. Вживання терміна бібліотека у 5 і 6 значеннях суто історичне, у решті значень - набуло широкого поширення.

Рухомість семантики мовного знака надає йому нового змісту за допомогою синекдохи, що позначає суміжність кількісного характеру (перенесення назви частини на назву цілого і навпаки): регіональна бібліографія (бібліографічна діяльність у регіоні і бібліографічна діяльність, пов'язана з певним регіоном, з містом або (і) місцем видання об'єктів бібліографування), книгознавство (комплекс близьких, відносно самостійних наукових дисциплін, що вивчають друковані твори, процеси їх створення, поширення, використання і комплексна наука про книгу і книжкову справу), академічне видання (повне наукове видання, що містить науково вивірений текст, його варіанти, значний довідковий апарат, і видання, що публікуються академією наук), серійне видання (неперіодична серія і видання, що входять у неперіодичну серію), бібліотечне видання (видання, призначене для використання в бібліотеці, і видання, опубліковане бібліотекою), рубрика (окрема частина тексту літературного твору, що має власний заголовок, і заголовок окремих частин літературного твору).

Таким чином, термінологічна полісемія є результатом перенесення значення на основі метонімії та синекдохи. Багатозначність зумовлюється рухомістю семантики лексичної одиниці: розвиток значень сприяє збагаченню семного набору окремого терміна. Полісемія діє як вияв загальномовної закономірності, коли одна знакова форма здатна вмістити в собі цілий ряд значень.

Омонімія. Лексико-семантичні процеси, пов'язані із застосуванням метонімії у розвиткові термінологічної семантики документознавчої лексики, утворюють підґрунтя для омонімії. З погляду сучасної мови лексична омонімія зовні має багато спільного з багатозначністю слова: один звуковий комплекс, що пов'язаний з відмінними значеннями. Враховуючи різні підходи для розмежування полісемії й омонімії, поділяємо думку В. Даниленко, Л. Симоненко, які найбільш прийнятним принципом виділення омонімів вважають належність термінів-омонімів до різних тематичних (термінологічних) об'єднань [68, с.71; 329, с.30]. Омонімія пов'язує номінативні одиниці документознавчої терміносистеми з іншими науковими системами, загальновживаною лексикою. Омоніми утворюються внаслідок втрати семантичних зв'язків між значеннями полісемічного слова.

Розрізняємо омоніми прості (лексичні), похідні (морфологічні) і неповні (за класифікацією М.А. Жовтобрюха і Б.М. Кулика) [93, с.28-30]. Прості омоніми бувають в межах однієї частини мови, їх звуковий склад збігається в усіх граматичних формах. Серед документознавчих термінів виділяємо такі групи простих омонімів:

а) словотвірні омоніми, які утворилися з одних і тих мовних елементів, але завжди вживалися з різним значенням:

1. устав - один із типів письма стародавніх рукописів; 2. устав -правила поведінки (СУМ);

1. завод – підприємство; 2. завод - частина тиражу, виготовлена окремо від інших, що вказується у вихідних даних;

1. обріз - обрізаний край книги; 2. обріз - обрізана рушниця;

б) омоніми, що виникли внаслідок збігу звукового складу слів, утворених від різних основ. Так, прикметник двозначний, утворений від різних іменників - значення і знак: двозначні авторські таблиці (авторські знаки складаються з 2 цифр) і двозначний (який має два значення);

в) омоніми, які виділилися в процесі багатозначності слова внаслідок втрати семантичних зв'язків між окремими його значеннями:

1. наклад у значенні “тираж”, “видання”; 2. наклад у значенні “утримання”, “кошти”;

г) омоніми, які виникли внаслідок запозичення слів, звуковий склад яких однаковий і збігається з уже існуючими в мові словами:

1. кома - умовний розділовий знак у бібліографічному описі; 2. кома (гр. kōma) - стан організму;

д) омоніми, які виникли внаслідок розвитку полісемії запозиченого слова, наприклад, комплекс гриф позначає 3 поняття:

1. гриф (гр. gryps) - хижий птах; 2. гриф (нім. Griff) - частина струнних музичних інструментів; 3. гриф (фр. griffe) - печатка, штемпель чи їх відбиток на документі.

Омоформи-похідні омоніми, які виникли внаслідок збігу звукового складу граматичних форм різних частин мови, представлені нечисленно: рада (бібліотечна) - іменник і рада (жін. рід прикметника радий).

Неповні омоніми представлені омографами, які пишуться однаково, але відрізняються значенням і наголосом: видання (дія в значенні друкувати; окремий твір або їх сукупність) і видання ("дівчина на виданні" - вік); травник (гербарій; книжка, в якій описувалися лікарські рослини) і травник (настоянка на травах; місце, поросле травою; лікар, що лікує травами).

Отже, омонімія в УДТ засвідчує тенденції, характерні для наукової термінології: за термінами-омонімами закріплені різні дефініції; термінологічна омонімія є результатом семантичного розвитку слова; термінологічна омонімія існує тільки як міжсистемне явище.

Синонімія. Синонімія є найпоширенішим лексико-семан­тич­ним явищем в УДТ. Причини появи синонімів різноманітні: ранній етап формування поняття, численність підходів до поняття в різний час і в різних ситуаціях, різна лексична мотивованість, паралельне існування українських термінів та іншомовних запозичень, індивідуально-автор­ське вживання термінів.

У межах сучасної УДТ виділяємо такі типи синонімії: лексична; словотвірно-морфологічна; синтаксична; родо-видова; морфолого-синтаксична.

Лексична синонімія. Наявність лексичної синонімії в УДТ підтверджує думку О.Потебні, що слово виражає не весь зміст поняття, а одну з його ознак [271, с. 1]. Поняття ж характеризується рядом ознак, кожна з яких може домінувати при його номінації. Лексична варіантність у називанні одних і тих самих понять свідчить про особливість розвитку документознавчої термінології, вона характерна для ранніх етапів формування термінологічної системи, коли відбувається природний або штучний відбір кращого терміна. У цей час на позначення одного і того самого поняття співіснує кілька варіантів найменувань. Із синонімічного ряду назв у науковому обігові залишиться та, яка найточніше відображає характерні ознаки та особливості документознавчих понять:

а) синоніми, що виникли внаслідок запозичення: авантитул - фортитул, діапозитив - слайд, діапроектор - діаскоп, мікрофіша - мікрокарта, діамікрокарта; бібліотека-філіал - бібліотека-філія, кардекс - горизонтальна картотека;

б) пари термінів-словосполучень, у яких номінація понять зумовлена різною мотивацією: головний - спільний (титульний аркуш), неповний - незакінчений (назва), незакінчений - припинений (видання), неповний – порізнений (комплект), перевірка - переоблік (фонду), вичерпний - повний (комплектування, бібліографія), рухомий – пересувний (стелаж, полиця, розміщення фонду), крайовий каталог – каталог місцевих видань; службовий - робочий (каталог); географічний - топографічний (розміщення фонду), систематичний - універсальний (картотека статей), ієрархічний – лінійний (класифікація), активний - оперативний (фонд);

в) співіснування українського і російського термінів: вкладиш - вкладень, вкладний аркуш; ящик - шухляда, скринька (каталогова);

г) абсолютні синоніми-національні та іншомовні відповідники, лексична семантика яких здебільшого збігається.

Абсолютна (дублетна) синонімія представлена термінологічними рядами, компоненти яких мають спільну дефініцію і не утворюють переносних значень. Одним із складників цих рядів виступає міжнародне або запозичене (скальковане) слово, другим - автохтонне: екземпляр - примірник, манускрипт - рукопис, лясе - стрічка-закладка, бібліотека - книгозбірня. У синонімічні зв'язки вступають не тільки терміни-однослови, але й біномени та поліномени: стелаж - книжкові полиці, екслібрис - книжковий знак, внутрішньосистемний обмін фонду - внутрішньосистемна циркуляція фонду.

Абсолютні синоніми спостерігаються у таких основних тематичних групах: назви явищ, процесів: експонування - показ, репродукування - розмноження, реставрація - відновлення, деталізація - подрібнення, бібліографічна евристика - розшуковування, палітурити - оправляти; назви властивостей: гетерогенність - різнорідність (фонду), компактність - стислість (розміщення), публічність - прилюдність (бібліотек); назви видів документів: аннали - літописи, афіша - оголошення, копія - відбиток, манускрипт - рукопис, раритет - бібліографічна рідкість, журнал - часопис, оригінал - первотвір; назви професій, амплуа: анналіст - літописець, бібліофіл - книголюб, букініст - старокнижник, меценат - благодійник, фундатор - засновник, закладач; редактор - упорядник; адресант - відправник; адресат - одержувач; бібліотечний персонал - бібліотечна обслуга; назви предметів: екземпляр - примірник; етикетка, ярлик - наличка; екслібрис - книжковий знак; назви частин тексту: фрагмент - уривок, маргіналія - позначка на полях; назви елементів книг: фортитул, авантитул - початковий аркуш, колонтитул - посторінковий заголовок, лясе - стрічка-закладка, палітурка - оправа, обкладинка.

Дублетна синонімія представлена також прикметниками: дійсний - фактичний (рік видання), буквений - літерний (роздільник), дочасний - дотерміновий (зношеність фонду), порізнений - некомплектний (примірник), підпільний - нелегальний (видання), разовий - неперіодичний (видання). Іншомовні терміни домінують за частотністю вживання. Надання переваги термінам іншомовного походження виправдане, якщо термін є міжнародним і входить у терміносистему разом з поняттям. Утворені на власній мовній основі терміни-дублети, що засвідчують певний розвиток суспільства і мови, повинні відновлюватися і входити до складу лексико-семан­тич­ного словника сучасної терміносистеми, наприклад рідковживаний термін ритина (дублет до гравюра), що утворює ціле термінологічне гніздо похідних: ритувати, ритування, ритовництво, ритовник, ритовничий, ритовня. Тенденція до відродження української термінології зумовила активізацію використання національних дублетів: читальний зал - читальня, фотокартка - світлина, копія - відбиток, бібліотека-книгозбірня, оригінал - первотвір та ін.

Уведення запозиченого слова на зміну вдалого україномовного терміна призводить до збіднення національної термінології, переобтяження її іншомовними компонентами. Наприклад, словник Б. Комарова (1926 р.) засвідчує свідоме введення в науковий обіг ряду нових іншомовних лексем: фреквенція, детермінанта, пролонгація. Штучність введення іншомовних одиниць зумовила їх обмежене практичне функціювання у 20-х роках і витіснення більш вживаними українськими термінами: відвідуваність, визначник, продовження терміну повернення книги.

Частково-дублетна синонімія, що виявляється у співіснуванні іншомовного терміна і терміна-деривата, утвореного від латинської основи й українських афіксів, представлена нечисленно: бібліофілія - бібліофільство, фах - спеціальність.

Словотвірно-морфологічна синонімія. Теорія синонімів по-різному розв'язує питання про словотвірні синоніми.

Деякі дослідники, зокрема О.С. Ахманова, вважають, що синонімами можуть бути лише слова різних коренів, словотвірні синоніми є межею морфологічного варіювання [5, с. 232]. І.І.Ковалик, визначаючи кри­терії класифікації певних лексем як словотвірних синонімів, дав їм таке визначення: "Словотвірними суфіксальними синонімами називаються ряди іменникових однозначних утворень з однаковою слово­твірною основою, з однозначними, але різнозвучними суфіксами” [126, с. 21-22]. І.І.Ковалик визначив таким чином суфіксальне варіювання синонімів-іменників. У сучасних вітчизняних мовознавчих, зокрема термінологічних дослідженнях словотвірні синоніми визначаються як спільнокореневі деривати, які належать до однієї частини мови й оформлені різнозвучними афіксами з однаковими спільними словотвірними значеннями [44, с.5; 329, с. 39; 340, с.47].

У словотвірно-морфологічній варіантності виділяються префіксальний і суфіксальний типи.

При префіксальному варіюванні виділяються такі моделі:

а) однокореневі слова, оформлені за допомогою різних префіксів: погоджений - узгоджений (комплектування), дописування - приписування, начитаність - очитаність, посвята - присвята, пошкодження - ушкодження, вносити - заносити (відомості). На межі префіксальної морфеми і мотивувального слова не спостерігається помітних змін. Окремі префікси мають варіантне вираження із вставленням голосного перед приголосним твірної основи: безплатний - безоплатний (примірник).

б) безпрефіксальні слова у поєднанні з префіксальними утвореннями: річник - щорічник, місяник - щомісячник, тижневик - щотижневик, денник - щоденник, складовий - поскладовий, дорожній - подорожній, дарунковий - подарунковий.

При суфіксальному варіюванні виділяються такі моделі:

а) іменник з нульовим суфіксом у поєднанні з суфіксальним утворенням: дар - дарунок, подарунок; замова - замовлення, книголюб - книголюбець, книгозбір - книгозбірня. Серед віддієслівних іменників із словотвірним значенням узагальненої дії або продукту дії ширше вживаними є слова з нульовим суфіксом, що зумовлено їх лаконічністю, дериваційною здатністю: обмін - обмінювання, облік - облікування, передплата - передплачування, перегляд - переглядання, розподіл - розподілення, передрук - передрукування, збір - збирання, відбір - відбирання.

б) однокореневі слова на позначення одного і того самого поняття, оформлені за допомогою різних суфіксів: роздільник - розділювач, збірка - збірник, книговидача - книговидавання (дія), культурно-просвітній - культурно-просвітницький, наставницький - наставничий.

Іменники з малопродуктивним суфіксом -к- представлені нечисленно і функціонують паралельно з дериватами із суфіксами -енн-, -анн-, які займають у творенні віддієслівних назв сучасної української мови центральну позицію: затримка - затримання, звірка - звірення, перевірка - перевірення. Суфіксальна синонімія прикметників була притаманна термінології 20-х років, що засвідчує тогочасна фахова література: каталожний - каталоговий, предметний - предметовий, квадратний - квадратовий (дужки), штемпельний - штемпелевий (фарба), картонний - картоновий (скринька), титульний - титуловий, резервний - резервовий (фонд). Зокрема у реєстрі словника Б. Комарова і Р. Воляновського вміщено терміни: предметовий покажчик, вимогова відомість, каталогова кімната та ін. Варіантність серед однокореневих термінів була помітним явищем. На західноукраїнських територіях під впливом польської мови суфікс -ов- виступав продуктивним засобом творення відносних прикметників, тим часом як у східноукраїнській мовній практиці, незважаючи на наявність цього суфікса при творенні відносних прикметників, перевага надавалася суфіксові -н-. У зв'язку з орієнтацією на східноукраїнський зразок мовної норми поступово утворення з -ов- витіснялися формами з суфіксом -н-, проте це не виключало і усталення термінів з суфіксом -ов-: вимогова відомість (картка) [214, с. 48].

Синтаксичні синоніми - синтаксичні конструкції, близькі за значенням і тотожні за функцією, але різні за будовою, відтінками значення, стилістичними особливостями: читацьке коло - коло читачів, облікова одиниця - одиниця обліку, авторська картотека - картотека авторів, дитяча бібліотека - бібліотека для дітей, громадська бібліотека - бібліотека на громадських засадах.

Синонімічні синтаксичні конструкції можуть утворюватися шляхом поєднання українських та іншомовних компонентів: загальний визначник часу - хронологічний визначник, загальний визначник місця - географічний визначник, мовне розміщення фонду - лінгвістичне розміщення фонду.

Синтаксичні синоніми представлені конструкціями: "прикметник + іменник" та "іменник + іменник в непрямому відмінку": читацький попит - попит читачів, абонентний номер - номер абонента; читацька категорія - категорія читачів; "прикметник + іменник + іменник в непрямому відмінку" та "прикметник + іменник": загальний визначник мови - лінгвістичний визначник; прикметник + прикметник + іменник - прикметник + іменник + іменник в непрямому відмінку: авторський допоміжний покажчик - допоміжний покажчик авторів.

Узгоджені означення, виражені прикметниками, передають загальну ознаку предмета: читацький формуляр. Синонімічні їм означення, виражені керованими іменниками, вказують на конкретну ознаку предмета - належність, призначення: формуляр читача.

Громіздкість термінів-словосполучень зумовлює функціювання в усному професійному мовленні їх скорочених варіантів: комплектування фонду - комплектування. Тому виникає синонімія, породжена існуванням двох варіантів - повного, вираженого синтаксичною конструкцією, і короткого, який є рівноправною за значенням, але скороченою певним способом мовною конструкцією термінологічної назви одного і того самого поняття [68, с.181]. Значення короткого терміна зрозуміле у контексті. Виділяються два (п. 4, 5) найпоширеніші типи синонімії, зумовлені існуванням короткого варіанта термінів.

Родо-видова синонімія виявляється тоді, коли родовий термін у функціональному плані може замінити видовий, якщо ця заміна не порушує семантичної структури терміна. Можна виділити три різновиди родо-видової синонімії:

а) скорочення слова у конструкціях типу іменник 1+ іменник 2  іменник 1, де іменник 1 виражає родову ознаку, іменник 2 - видову ознаку: переоблік фонду - переоблік, перереєстрація читачів - перереєстрація, каталогування документа - каталогування, формат видання - формат;

б) скорочення словосполучення у конструкціях типу прикметник + іменник  іменник: бібліотечний фонд - фонд, бібліотечний абонемент - абонемент, бібліотечний каталог - каталог, бібліографічний опис - опис, бібліографічна картотека - картотека;

в) скорочення словосполучення у конструкціях типу прикметник 1 + прикметник 2 + іменник  прикметник + іменник, де скорочуються прикметники, що позначають загальніше поняття: рекомендаційний бібліографічний посібник (покажчик, список, огляд) - рекомендаційний посібник (покажчик, список, огляд), визначений читацький попит - визначений попит, багатомовний інформаційно-пошуковий тезаурус - багатомовний тезаурус. До цієї ж групи відносимо квантитативні (кількісні) синоніми, в яких скорочення одного з компонентів відбувається не на основі родо-видової заміни, а через свідоме опущення елементів словосполучення. Скорочуються, як правило, іменники, що виступають у формі додатка: машинний пошук інформації - машинний пошук, термін користування книгою - термін користування, алгоритм інформаційного пошуку - алгоритм пошуку, зошит обліку відмов - зошит відмов, бібліографічний покажчик до видання - покажчик до видання.

Морфолого-синтаксична синонімія з'являється тоді, коли паралельно з терміном-словосполученням існує короткий варіант терміна, утворений за допомогою морфологічного способу словотвору шляхом поєднання афіксальних морфем з кореневою або похідною частиною слова:

а) словотвір шляхом афіксації реалізується для найменування предметних понять (зокрема суміжно-галузевих) за допомогою суфіксів: -ач (запам'ятовувальний пристрій - запам'ятовувач, записувальний пристрій - записувач, розділова картка - розділювач); -ник (багатотомне видання - багатотомник, річне видання - річник, щорічник; місячне видання - місячник, щомісячник; тижневе видання - тижневик, щотижневик); -ень (вкладний аркуш - вкладень); -н (книжкова крамниця - книгарня; палітурна майстерня - палітурня). До цієї самої групи синонімів належать пари, короткі варіанти яких утворені за допомогою словотворчих морфем – -метр, -граф, -графія: електрографічний друк - електрографія, гігрографічний прилад - гігрограф, гігрометричний прилад - гігрометр, гідрометричний прилад - гідрометр.

б) співіснування повного варіанта терміна і терміна, утвореного шляхом основоскладання: поєднання усіченої основи прикметника з цілим словом - іменником: стародавній друк - стародрук; перфораційна карта - перфокарта, перший друкар - першодрукар; бібліотечний колектор - бібколектор.

Як синоніми вживаються ініціальні абревіатури та їх повні форми: ГДК - головна довідкова картотека, ДІП - документально-інформа­цій­ний потік, ВПІ - вибіркове поширення інформації, ІПМ - інформаційно-пошукова мова, АІПС - автоматизована інформаційно-по­шу­­кова система.

До складу документознавчої терміносистеми входить синонімічна пара термінів, утворених за першими буквами слов'янського і грецького алфавітів: абетка - алфавіт. Похідні від них прикметники входять до складу численних термінів-словосполучень. Слово абетка та його похідні широко використовували бібліотекознавці початку століття, 20-30-х років, пізніше надавалася перевага грецькому варіантові терміна. Останнім часом знову активізувалося вживання лексеми абетка.

Питання термінологічної синонімії широко дискутується, про що свідчать матеріали Всеукраїнських наукових конференцій "Українська термінологія і сучасність", організованих Інститутом української мови НАН України, Міжнародних конференцій "Проблеми української термінології", що проводяться під егідою Національного університету «Львівська політехніка» [376; 377]. Синонімія кваліфікується з одного боку як негативне явище. Вона надає термінології нечіткості як з погляду вираження, так і змісту терміна. "Паралельне вживання в межах однієї терміносистеми навіть цілком рівноправних з погляду загальнолітературної норми синонімів заважає її нормальному функціонуванню" – зазначав О. Тараненко [377, с. 6]. Цієї ж думки дотримуються інші дослідники [376, с.60; 377, с. 155]. Уніфікованість термінологічного апарату, коли одному поняттю відповідає один термін, повинне досягатися з урахуванням етимології, семантики, словотвірної структури, особливостей вживання термінів-синонімів [376, с. 81; 377, с. 135, 379]. З другого боку, на ранніх етапах розвитку тієї чи іншої терміносистеми синонімія неминуча.

Однак, синонімія і у сфері фіксації (у термінологічних стандартах, словниках), і у сфері функціювання (у фаховій літературі, усно-професійному мовленні) широко застосовується всупереч твердженням, що серед синонімів майже немає абсолютних, тобто термінів, що повністю збігаються за значенням [359, с.11]. У працях В.Даниленко, Т.Панько, І.Кочан, Г.Мацюк, А.Крижанівської відзначається природність синонімії в термінології, її повноправність у сфері фіксації та функціональна зумовленість [67, с. 74; 333, с.35]. На думку Т.Панько, І.Кочан, Г.Мацюк, синоніми є виявом взаємодії міжнаціонального - загального і національного – специфічного [250, с. 184].

Погляди на функціювання національно-іншомовних дублетів відзначаються неоднорідністю. Домінує позиція щодо надання пріоритету вдалим, вмотивованим національним термінам [376, с. 76, 81; 377, с.154]. Лише поодинокі дослідники при унормуванні терміносистеми із ряду дублетів вибирають інтернаціоналізми, оскільки їм притаманна формальна і семантична чіткість унаслідок певної ізольованості від слів загальновживаних, вони позбавлені емоційно-оцінного та асоціативного моментів. Щоб не порушувати гармонійний розвиток ресурсів рідної мови, необхідно враховувати частотність їх вживання [377, с. 131].

Доцільно зберігати національно-міжнародні дублети з метою забезпечення спадкоємності національної термінології та надання певній терміносистемі інформаційної ідентичності з іншомовними терміносистемами. При наявності національно-іншомовної пари синонімів перевага запозиченню може надаватися лише за умови його міжнародної стандартизації.

Таким чином, розгляд термінологічної синонімії дає підстави стверджувати, що:

1. В українській термінології синонімія розвивається у тих межах, які не порушують семантики терміна; якщо для загальнолітературної мови характерні стилістичні синоніми, то в термінології реалізуються семантичні різновиди, які стосуються одних і тих самих понять та відображають однакові їх властивості.

2. Вживання українських та запозичених термінів-синонімів вимагає диференційованого підходу і за сферою використання у різних видах спеціальної літератури, і за цінністю для відображення у фаховій термінології лексико-семантичного фонду української мови.

Антонімія як одна із найважливіших системотвірних категорій лексики відображає протилежність, контрастність понять, якими оперує наука.

В основу виділення термінів-антонімів у термінології дисциплін документознавчого циклу покладена ознака семантичної поляризації, яка діє в межах спільного семантичного поля [329, с. 41]. Члени антонімічної пари утворюють елементарне мікрополе, виконуючи двоєдину функцію в плані змісту і плані вираження лексичних одиниць: називають предмети і явища спільного роду і виступають видовими виразниками протилежного. Наприклад, антонімічна пара універсальний бібліографічний покажчик - галузевий бібліографічний покажчик називає види посібників, у яких антонімія виявляється в опозиційності явищ [266]: рівень охоплення документів: у першому - документи з усіх галузей, у другому - суто певної галузі.

Частиномовне вираження антонімії у документознавчій термінології представлене якісними та відносними прикметниками: широкий - вузький (комплекс предметних рубрик), лицевий - зворотний (бік картки), простий - складний (класифікаційний індекс), однорідний - змішаний (класифікаційний індекс); іменниками: однотомник - багатотомник, оригінал - копія; дієсловами: видавати - приймати, вписувати - виписувати, зберігати - втрачати.

Серед антонімів-іменників значну частину становлять абстрактні назви, які вказують на якість (як правило, утворені від прикметникових основ): достовірність - хибність (інформації), цілісність – гетерогенність (фонду); рідкісність, раритетність - масовість (кни­ги) та на узагальнену дію (утворюються від дієслівних основ): надходження - вибуття, розміщення - зняття, поповнення - списання.

В українській термінології антонімія представлена у двох типах - лексичному і словотвірному. Як показав досліджуваний матеріал, явище лексичної антонімії малохарактерне для терміносистеми документно-комунікативної діяльності. Антонімічні відношення між термінами найчастіше виявляються тоді, коли вони вказують на якість: верхній - нижній, внутрішній - зовнішній, спадний - висхідний, тимчасовий - постійний, вторинний - первинний, повний - вибірковий; дію: видавати - приймати, деталізувати - укрупнювати, розставляти - знімати, купувати - розпродавати; предмети, явища: надходження - вибуття, придбання - втрата, оригінал - копія, відбиток; надлишок - нестача (фонду); купівля - розпродаж; стосунки між людьми, установами: адресат – адресант, комутант – реципієнт.

Основи і префікси є регулярними засобами вираження антонімічних відношень у системі термінів. Афіксальна антонімія, на відміну від лексичної, характеризується неповним розходженням своїх лексичних значень: корінь у афіксальних антонімів завжди спільний: датований - недатований (документ), систематизація - пересистематизація. Антонімія однокореневих термінів-антонімів представлена кількома типами.

Тип антонімічних відношень безафіксний термін - термін афіксальний реалізується прикметниками, іменниками та дієсловами. Одним із найпродуктивніших способів передачі протилежного поняття є приєднання до терміна стверджувальної семантики частки не- та синонімічного їй міжнародного відповідника ан- (гр. аn значення заперечення), які заперечують наявність певних ознак: визначений - невизначений (періодичність, попит), періодичний - неперіодичний (видання), впорядковаинй - невпорядкований (масив), рухомий - нерухомий (полиця, стелаж, розміщення), опублікований - неопублікований (документ), анотований - неанотований (бібліографічний покажчик, друкована картка); опістографічний - анопістографічний (книга).

Значення протилежності за допомогою префікса без- реалізується для підтвердження відсутності певних ознак: інвентарний - безінвентарний (облік), готівковий - безготівковий (рахунок), платний - безплатний (передача, примірник, видання), платність - безплатність (користування книгами).

Для антонімічних прикметників, які вказують на наявність або відсутність кого-, чого-небудь за межами того, що назване іменником, значення протилежності реалізується за допомогою префікса поза-: стаціонарний - позастаціонарний (обслуговування), штатний - позаштатний (працівник).

Ряд ознак антонімізують пари термінів-іменників, утворених за допомогою іншомовних префіксів: де- (лат. de значення відмови, скасування), який вказує на відміну раніше здійснених процесів: кодування–декодування (інформації), каталогізація-декаталогізація, централізація - децентралізація (бібліотек); дез- (фр. des значення відсутності, знищення), який вказує на недостовірність, знищення, усунення чогось: інформування - дезінформування, інформація - дезінформація, інфекція - дезінфекція; аван- (фр. avant перед), фор- (нім. vor перед), контр- (лат. contra напроти), які протиставляють місце розміщення компонентів титульного аркуша: титул - авантитул, фортитул; титул - контртитул.

Другий тип антонімічних відношень реалізується через протиставлення префіксів полярного значення - кореляцію полярних префіксів однокореневих слів [100] та протиставлення перших компонентів (усічених основ) складних слів. Так, ознаки протилежності початку і завершення дії, явища відтворюються за допомогою прикметників з префіксами до-, після-, при-, по-: домашинний - післямашинний (опрацювання документа, інформації), прижиттєвий - посмертний (видання). Протиставлення ознак початку і закінчення чогось реалізоване в антонімічній парі запозичених термінів: пролог-епілог, де функція антонімізації виражена префіксами полярного значення про- (гр. pro до) та епі- (гр. epi після).

Крім однокореневої антонімії, у документознавчій термінології наявні і антонімічні пари складених термінів, де функцію протиставлення коренів полярного значення виконує один із компонентів складеного слова. Так, усічені основи макро-, мікро- містять у собі ознаки протилежності розміру, вираженого другим компонентом складеного слова: макрокопія - мікрокопія, макрокопіювання - мікрокопіювання, макрографія - мікрографія. Українські усічені основи мало-, багато-; одно-, багато- є першими компонентами складених термінів, виражених прикметниками та іменниками, і вказують на ознаки протилежності одиничності та чисельності: малотиражний - багатотиражний (видання), одномовний - багатомовний (видання, тезаурус, словник), однотомний - багатотомний (видання), одноаспектний - багатоаспектний (аналіз, класифікація, індексування).

Модельований характер антонімії виявляється в тому, що на рівні парадигматичних відношень спрацьовує принцип максимальної відповідності термінів: у полярних відношеннях перебувають, як правило, національні або іншомовні терміни [96, с. 190]. Однак, компонентами антонімічної пари можуть бути українське та іншомовне слово: ретроспективний - поточний (комплектування), стаціонарний - пересувний (виставка), національний - міжнародний (бібліографія), універсальний - галузевий (список, огляд, покажчик, бібліографія).

Системність антонімів у лексичній системі мови виявляється у сполучуваності антонімічних компонентів однієї пари, один із компонентів якої передбачає наявність іншого члена пари: загальний - галузевий: загальний абонемент - галузевий абонемент, загальна бібліографія - галузева бібліографія, загальне бібліографознавство - галузеве бібліографознавство; ручний - машинний: ручний відбір - машинний відбір, ручний пошук - машинний пошук; місцевий - централізований: місцеве джерело комплектування - централізоване джерело комплектування.

Одним із важливих виявів системних відношень у документознавчій термінології є тісний зв'язок таких лексико-семантичних процесів, як антонімія і синонімія. Їх семантична близькість виявляється у співвідношенні значень. Мікросистема, яку утворюють антонімічні компоненти, може взаємно поєднуватися з мікросистемою синонімічного гнізда [235, с.15]. Наприклад, вибірковий - вичерпний, повний (інформація, комплектування).

В антонімічні відношення може вступати пара термінів, один із компонентів якої має цілий ряд синонімів. Таким чином навколо одного слова збирається ніби пучок антонімів [267, с.8]: нова книга - старовинна книга, стародрукована книга, стародавній друк, стародрук, першодрукована книга, першодрук, антикварна книга, букіністична книга.

		Антоніми
		 
		Вступ	-	Закінчення
Синоніми		Передмова	-	Післямова
		вступне слова	-	Післяслово
		Пролог	-	Епілог

В антонімічній парі протилежне значення може бути виражене рядом термінів-синонімів українського та іншомовного походження: бібліофілія, книголюбство - бібліофобія; періодичний - неперіодичний, разовий (видання); раритет, рідкісний - масовий (видання); деталізація, подрібнення - укрупнення (рубрик).

При зіставленні семантичних систем полісемічних слів виявляється антонімічність окремих значень цих слів. Полісемічний термін оригінал є компонентом кількох антонімічних пар: у значенні "основа для відтворення" його антонім - копія; у значенні "текст, з якого робиться переклад" - переклад; у значенні "документ для поліграфічного відтворення" - відбиток.

Полісемічні прикметники, що входять до складу термінів-словосполучень, також можуть утворювати по кілька антонімічних пар. Багата семантична система одного з компонентів антонімічної пари зумовлює наявність кількох антонімів у різних значеннях [267, с.8]. Наприклад,

повний

1. у значенні “узятий в усьому обсязі": повний - короткий (бібліографічний опис), повний - скорочений (таблиці класифікації);

2. у значенні "який виявляється повністю, не частково": повний - частковий (централізація);

індивідуальний

1. у значенні "властивий певній особі": індивідуальний - колективний (автор);

2. у значенні "окремий": індивідуальний - сумарний (облік);

3. у значенні "здійснюваний окремими особами": індивідуальний - груповий (бесіда, абонемент, інформування, обслуговування);

прямий

1. у значенні "який характеризує порядок, послідовність": прямий - зворотній (хронологія), прямий - інверсний (організація ІПС);

2. у значенні "розташований по вертикалі": прямий - похилий (шрифт).

Взаємозв'язок лексико-семантичних процесів у термінології також ілюструють антоніми, на які, крім цього, поширилися явища синонімії і полісемії. Наприклад, полісемічне слово книжник (1. любитель, знавець книг; 2. працівник книжкової справи) утворює синонімічний ряд з термінами бібліофіл, бібліоман, книголюб, які антонімізуються з термінами бібліофоб, бібліотаф.

Отже, явище антонімії в українській термінології тісно пов'язане з іншими лексико-семантичними процесами. Їх семантична близькість виявляється у співвідношенні значень. Явище антонімії в документознавчій термінології підтверджує загальномовні тенденції розвитку лексико-семантичних процесів. Афіксальна антонімія реалізується шляхом кореляції безафіксних та афіксальних термінів, протиставлення полярних значень префіксів однокореневих слів та коренів складених термінів. Значна кількість антонімічних пар є видовими номінаціями, що уточнюють родовий термін.

Таким чином, на основі дослідження шляхів формування української документознавчої термінології можна зробити такі висновки.

Термінологія являє собою єдину цілісну систему логічних понять і відповідних їм мовних знаків. Характерною рисою сучасної терміносистеми є тенденція до досягнення відповідності між логічною системністю, що ґрунтується на ієрархічній класифікації понять, і лінгвістичною, що будується на однотипності словотвірних моделей.

Термінологічні значення переосмислених загальновживаних слів визначають реалізацію парадигматичних і синтагматичних значень, які зумовлюються логіко-поняттєвою системою певної галузі.

Українській документознавчій термінології властива генетична різнорідність мовних одиниць, що відтворює тривалий історичний процес розвитку терміносистеми. Входження іншомовних запозичень в термінологічну систему стало одним із природних і вагомих шляхів її самобутнього розвитку. Засвоєння чужомовних елементів сприяло розширенню фахової лексики для номінації нових понять, диференціації і деталізації уже існуючих понять, усунення описових конструкцій термінів.

Українській документознавчій термінології властиві всі лексико-семан­тич­ні процеси загальнолітературної мови, однак вони знаходять свій вияв у тих межах, які не порушують семантичної визначеності тер­мі­нів. Полісемія, омонімія, синонімія, антонімія перебувають в орга­нічному взаємозв'язку, забезпечують розвиток лексико-семантичної системи. В українській термінології цим явищам притаманні особливості:

- полісемія зумовлюється рухомістю семантики термінів, розвиток значень сприяє збагаченню семного набору окремого терміна; полісемія розвивається на основі метонімії та синекдохи;

- омонімія переважно виникає на основі лексико-семантичних варіантів полісемічного слова; омоніми утворюються внаслідок втрати семантичних зв'язків між значеннями полісемічного слова; різновид омонімів, який виявляється у фонетичному збігові різних за походженням слів, малопродуктивний;

- синонімія реалізується семантичними різновидами; при наявності національно-іншомовної пари синонімів перевага запозиченню може надаватися лише за умови його міжнародної стандартизації;

- антонімія переважно реалізується шляхом кореляції безафіксних та префіксальних термінів, протиставлення полярних значень префіксів однокореневих слів та компонентів складених термінів.

РОЗДІЛ 3

СТРУКТУРНО-СЛОВОТВІРНІ АТРИБУТИ

ДОКУМЕНТОЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ

Суфіксальний спосіб термінотворення. Префіксальний спосіб термінотворення. Префіксально-суфіксальний спосіб термінотворення. Безафіксний спосіб творення термінотворення. Основоскладання. Абревіація. Синтаксичний спосіб термінотворення. Процеси унормування термінології.

В історії розвитку й збагачення лексичного складу терміносистеми дисциплін документно-комунікативного циклу використовувалися всі наявні в системі даної мови морфемні ресурси (кореневі і афіксальні). На документознавчу термінологію як підсистему загальнолітературної мови поширюється системний характер словотвірної структури мови, що виявляється у способах та принципах творення слів. Н. Клименко зазначає, що слово, його структура зумовлюється словотворчою системою, тобто вважається, що слово твориться певною сукупністю стосунків його компонентів (кореня, афіксів) і відношенням одного слова - члена словотвірної системи - до іншого слова тієї системи [121, с. 6].

Особливості термінологічного словотворення на відміну від загальномовного полягають у використанні обмеженого набору моделей, які стали цементуючим фактором системної організації термінології [250, с. 167]; в усвідомленості термінотворення, який дає змогу штучно запроваджувати спеціалізовані словотворчі морфеми, які в галузевих терміносистемах є визначниками конкретних значень і виконують класифікаційну функцію [68, с. 58]; при термінологічному словотворенні вільніше і простіше поєднуються запозичені й національні словотворчі засоби [329, с. 92]. Зокрема, за допомогою суфікса -ість утворюються терміни на позначення властивостей (періодичність, дублетність, надійність, примірниковість, інформативність) та відносних показників (обертаність, відвідуваність, читаність).

Українська наукова термінологія обіймає всі структурні типи термінів: терміни-однослови, терміни-композити, терміни-словосполучення.

Найпоширенішим способом творення термінів-однословів досліджуваної терміносистеми є морфологічний словотвір, що полягає у поєднанні афіксальних морфем з кореневою або похідною частиною слова, основоскладанні та абревіації. Смислове значення термінів, утворених морфологічним способом словотвору, виражене переважно мотивувальною основою. Афікси мають узагальнювальне значення, утворюючи загальні моделі однотипних утворень [121, с.7]. Наприклад, суфікси -ння, -ація, -ізація вказують на процеси формування, використання та зберігання чого-небудь (комплектування, систематизація, каталогізація, перереєстрація, ідентифікація, публікація, комунікація, кодування, декодування).