5. Досвід соціальної роботи у Швейцарії

У Швейцарії існує градація між соціальними працівниками і соціальними педагогами, а також спеціалістами у сфері дозвілля, аніматорами. Школи із підготовки даних спеціалістів об’єднуються в асоціації.

Таким чином, у Швейцарії створена Асоціація шкіл соціальної педагогіки, яка об’єднує 14 шкіл. Асоціація шкіл соціальної роботи — 10 шкіл, Асоціація шкіл соціокультурної анімації — 4 школи. Поза рамками асоціації існує університет з підготовки соціальних педагогів.

Специфіку підготовки соціальних працівників у Швейцарії обумовлює той факт, що зміст, форми і методи соціальної роботи здебільшого обумовлюються недержавними ініціативами на місцевому рівні та на рівні кантонів. Власне тому, швейцарські школи соціальної роботи у більшості випадків створюються на рівні кантонів, а інколи і на рівні кількох кантонів. Жодна із шкіл соціальної роботи не є федеральною, і жодна з них не є державною школою.

У Швейцарії на 25 кантонів припадає лише 10 шкіл соціальної роботи. Всі вони дають освіту на рівні коледжу. Як уже зазначалося, соціальних працівників у цій країні готує один університет, проте він працює за програмою соціальних наук в цілому і не входить у Швейцарську Асоціацію шкіл соціальної роботи. Членом цієї організації може стати будь-яка школа, яка визнає вимоги Асоціації щодо рівня і якості підготовки соціальних працівників.

Деякі кантони (чи групи кантонів) створюють школи, які готують спеціалістів для трьох основних сфер — соціальної роботи, соціальної педагогіки і соціальної анімації. Такі школи можуть бути членами усіх трьох асоціацій: Асоціації шкіл соціальної роботи, Асоціації шкіл соціальної педагогіки та Асоціації навчальних закладах. Це фактично означає опанування другою професією, тому вік студентів зазвичай складає соціокультурної анімації. Останнім часом у Швейцарії спостерігається тенденція до об’єднання цих асоціацій. Кожна школа підпорядковується перш за все уряду кантону і організаціям, які мають статус фондів чи асоціацій.

Оскільки підготовка кадрів для системи соціальної служби у Швейцарії здійснюється на рівні коледжу, практично поза університетськими структурами, тому вона певною мірою типова для західноєвропейської системи. Цим вона відрізняється від системи підготовки соціальних працівників Канади і США, де соціальна освіта є частиною університетської підготовки.

Характерною рисою процесу здійснення соціальної освіти у Швейцарії є те. що студентами шкіл соціальної роботи стають люди старшого віку. Так дослідження, проведене серед студентів шкіл соціальної роботи у німецькомовній частині Швейцарії свідчить, що близько 60% усіх студентів старші 30-ти років; близько 17% — старші 40 років. Лише 10% серед них мають вік від 21 до 25 років. Що стосується співвідношення статей, то, за даними Асоціації шкіл соціальної роботи, воно знаходяться приблизно у пропорції 1:1.

Причини таких вікових особливостей студентів можна розглядати у двох площинах. По-перше, критерієм, за яким відбирають студентів для шкіл соціальної роботи є «особиста зрілість», пов’язана з віком і життєвим досвідом. Власне через критерій зрілості опановувати професії соціальної сфери приходять дорослі люди. Тому програма навчання у школах соціальної роботи і розрахована на працюючих людей. Це в значній мірі імпонує тим, хто хоче з певних причин змінити професію чи розпочати нову кар’єру. Мотивація зміни кар’єри, як правило, не пов’язана з матеріальними питаннями, а лише з бажанням «бути соціальним працівником», бути потрібним людям. У школи соціальної роботи приходять навчатися дорослі студенти також у зв’язку із змінами ціннісних орієнтацій. У будь-якому випадку відбір у школи соціальної роботи достатньо жорсткий. Нерідко на навчання відбирають лише 50% від числа бажаючих отримати відповідну спеціальність.

У 1983 році Асоціація шкіл соціальної роботи Швейцарії опублікувала вимоги до вступу у відповідні школи. По-перше, студенти не повинні бути молодшими 27 років (для вечірнього відділення — не молодшими 22 років). Вони повинні мати завершений 12-річпий курс навчання у школі, добре знати одну іноземну мову, володіти вміннями, необхідними для роботи в офісі (особливо вмінням друкувати) та мати хоча б один рік стажу роботи у близькій до соціальної роботи галузі.

Деякі школи ставлять додаткові вимоги, наприклад, пройти курси з основ соціальної роботи, мати практичний стаж у галузі соціальної роботи або підходити під більш високий віковий ценз. Тенденція підвищення різноманітних вимог до вступників у значній мірі пов’язана із зростанням престижу професії. У вимогах Асоціації говориться і про структуру змісту підготовки соціальних працівників. Сюди входять: розуміння і аналіз соціальних проблем, організація системи соціальної служби і роль у ній соціальної роботи, методи і технології практики соціальної роботи, зв’язок із спорідненими професіями, соціальна робота і її соціально-політичні функції, професійна підготовка, підвищення кваліфікації соціальних працівників, написання рефератів. У школах соціальної роботи значна увага приділяється вивченню таких предметів як педагогіка, психологія, соціологія, право, антропологія, економіка, соціальна політика, соціальні проблеми, філософія, етика, теологія, аспекти медицини, психіатрії, соціальна робота з окремими клієнтами, сім’єю, групою, проекти у соціальній роботі, суспільні взаємовідносини у соціальній роботі та інші.

Школи володіють достатнім рівнем свободи для оцінки діяльності студентів. Ця оцінка може проводитись систематично або після завершення певних періодів навчання.

Заняття, як правило, проводяться у групах чисельністю 15-25 чоловік. Сформована на початку навчання, група залишається незмінною протягом усього періоду навчання. Це у певній мірі може служити підставою для припущення про відсутність мобільності у студентській діяльності.

Навчання студентів у «стабільних» групах має як переваги, так і недоліки. З цього приводу можна сказати наступне: навчання у стабільній групі протягом довгого періоду часу або значно підвищує якість навчання, або перешкоджає постійному навчанню; навчання у такій групі дає можливість при потребі зробити її об’єктом вивчення (в аспекті внутрігрупового спілкування, конфліктів чи т.п.); проте, організація професійної підготовки у стабільних групах не дає можливості у повній мірі використовувати інтереси, нахили і потреби студентів, що негативно позначається на мотивації уміння.

Основна мста шкіл соціальної роботи — здійснити підготовку студентів до практичної соціальної роботи. Після завершення школи кожен студент може отримати спеціалізацію і включитися у будь-яку діяльність у галузі соціальної роботи. Важливим місцем, де він може «випробувати» себе і свій рівень готовності до практичної роботи, є практика, підготовка рефератів. У процесі такої роботи студент обирає найбільш привабливу для себе сферу.

Очевидно, що соціальна робота у Швейцарії найближчим часом буде спрямована на вирішення проблем, які виникнуть у ході інтеграції європейських країн. Власне інтеграційні процеси з особливою гостротою ставлять проблеми мобільності і міжнародного підходу до вирішення соціальних і соціально-педагогічних проблем.

Спеціалізація та післядипломне навчання наданий час у Швейцарії вирішуються лише на особистісному рівні. Асоціація шкіл соціальної роботи, щоправда, звертається до шкіл з проханням пропонувати бажаючим курси підвищення кваліфікації, які б постійно функціонували, але багато шкіл у цьому питанні проявляють абсолютну пасивність.

Сама Асоціація володіє лише програмою підготовки майбутніх викладачів соціальної роботи з кваліфікації інструкторів соціальної роботи. У контексті світової практики, де питанням неперервної професійної освіти соціальних працівників приділяється значна увага, Швейцарії ще тільки належить вирішувати дані проблеми. До дослідницької практики у галузі соціальної роботи Асоціація не пред’являє ніяких особливих вимог. Дослідження — якщо вони де-небудь і проводяться — досить випадкові і у значній мірі залежать від ініціативи викладачів школи. Деякі школи шукають спонсорів для підтримки дослідницьких програм, і якщо це їм вдається, організовують дослідницьку діяльність. Заради справедливості варто зауважити, що дослідницькі проекти і програми через брак уваги і засобів для їх проведення у цій країні носять безсистемний та епізодичний характер