2. Досвід соціального забезпечення і допомоги у Фінляндії

Повчальний досвід соціального забезпечення і допомоги нагромаджено в Фінляндії. Традиційний обов’язок общини, членів сім’ї чи родичів доглядати непрацездатних був закріплений вперше в 1936 році у спеціальних законах про соціальний захист (про захист дитини, алкоголізм, бродяжництво). Таким чином, держава зробила крок до створення системи соціальних послуг у різних напрямках, попереджуючи адміністративними заходами небажані тенденції в житті суспільства.

У 70-ті роки завдяки економічним можливостям держави стало реальним збільшення видів і форм соціальних послуг. Різко розширюється мережа дошкільних дитячих закладів, будинків для денного перебування неповноцінних дітей та дорослих, амбулаторного забезпечення хворих. Розвивається обслуговування немічних на дому, консультування з проблем виховання та сім’ї. Відповідно до закону 1984 року про організацію соціального обслуговування усі раніше видані закони соціального характеру були систематизовані й осучаснені. До сфери соціального захисту населення були включені такі напрямки як охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, догляд престарілих, дитяче дошкільне виховання, допомога багатодітним сім’ям та матерям-одиначкам, безробітним, інвалідам, страхування у зв’язку з хворобою, нещасними випадками тощо.

Соціальну політику почали розробляти і спільно реалізовувати держава і місцеві комуни. Важливу роль у цьому відіграють муніципальні органи влади. Комуни, опираючись на право збирання місцевих податків з населення та розташованих там підприємств, самі вирішують питання про організацію на підвідомчій території сфери соціальних послуг і відповідають за її діяльність. Тому первинне соціальне та медичне обслуговування населення в Фінляндії повністю забезпечується муніципальними лікарнями й поліклініками, дитячими садками, інтернатами, будинками для престарілих, наркологічною службою та ін.

Повчальною стала проведена в Фінляндії дискусія про напрямки муніципальної соціальної політики. Комунам запропонували приділяти більше уваги побуту населення, створенню сприятливих умов для виховання і розвитку дітей, поліпшенню комфортності житла. В рекомендаціях муніципалітетам визнавалось необхідним залучати громадськість до розробки місцевих генеральних планів, проектування й реалізації послуг — транспортних, торговельних, медичних і т.д. Зважаючи на те, що комуни не завжди спроможні в силу фінансових умов надати населенню усі необхідні соціальні послуги, велику допомогу їм надає держава. 460 діючих у державі комун поділено на 10 категорій залежно від рівня забезпечення та підтримки. З врахуванням цього держава надає комунам відповідні субсидії, що складають від 29 до 63 процентів усіх витрат на соціальні потреби.

Наприкінці XX століття соціальна політика Фінляндії пережила третій етап децентралізації. Якщо на першому етапі відбулася передача прав на її реалізацію від держави до регіонів і комун, на другому — від комун до мікрорайонів та общин, то на третьому етапі функції управління передаються колективам громадян і навіть окремим особам. Це переконливо видно на прикладі державної політики в галузі охорони здоров’я. Державна рада розробляє і затверджує п’ятирічний план розвитку охорони здоров’я, в якому визначає основні цілі та напрямки роботи, необхідні для цього капіталовкладення. План щорічно переглядається, оновлюється і доповнюється. Муніципалітети складають свої плани з врахуванням субсидій центру, які затверджуються губернським управлінням. І, нарешті, колективи громадян мають право складати плани, виступати з ініціативами щодо розвитку тої чи іншої галузі соціальної політики чи розширення соціальних послуг різних видів у межах свого мікрорайону, вулиці, які враховуються й фінансуються муніципальною владою.