Видатні люди на Миколаївщині у XIX ст.

Про Вознесенський край є деякі відомості, складені Пушкіним, який перебував більше чотирьох років у наших краях. Вперше Миколаїв Пушкін відвідав у вересні 1820 року, коли їхав з Кавказу через Херсон в південне за­слання. Тоді ще не було Варварівського мосту і О.С. Пушкіну довелося переправлятися через Південний Буг на паромі. Дорогами Миколаївського, Очаківського, Березанського районів він прибув до Одеси.

21 вересня він був вже в Кишиневі. В листопаді 1820 року він, прямуючи в Кам'янку, проїжджає через Воз­несенськ, Первомайськ, Лису Гору, а на початку 1821 року повертається через Єлизаветград до Миколаєва. Відвідав він Миколаїв, коли збирав відомості про шко­ду, заподіяною сараною. Коли його відправляли в нове заслання в село Михайлівське, йому дали маршрут че­рез Миколаїв. О.С.Пушкін зацікавився цим краєм, яким в цей час управляв намісник Новоросії, що пере­бував в той час біля Очакова, Г.Н.Потьомкін.

Пушкін робить запис: «Одного разу Потьомкін, невдоволений запорожцями, сказав одному запорожцю: «Зна­єте ви, що у мене в Миколаєві будується така дзвіниця, що як стануть на ній дзвонити, так в Січі будуть чути?». «То не диво, — відповів запорожець, — у нас на Запо­ріжжі є такі кобзарі, що як заграють, то аж у Петер­бурзі танцюють».

Великий інтерес являє виготовлена Пушкіним карта України, на якій показані Вознесенськ, Очаків. В районі відзначені навіть місця переправ, які в той час існували на Південному Бузі.

31 червня 1824 року О.С.Пушкін зупинявся в Кандибіно. В 1890 році Бульварну вулицю в Миколаєві пере­йменовано в Пушкінську.

Культурні сили, передова інтелігенція Вознесенська відкрила невеличку публічну бібліотеку, невеликий те­атр (нині міський Будинок культури).

У 1846 році Вознесенськ відвідав угорський компози­тор і піаніст Ференц Ліст. Гастролювала трупа М. Д. Кропивницького в складі М. К. Заньковецької, Саксаганського, Садовського, Карпенка-Карого, Тобілевича.

Висновок

Отже , мій реферат розповів про винекнення мого рідного міста, його становлення .Пройдуть роки, десятиріччя. Підростуть ті, хто сьогодні робить на великій Землі свої перші кроки. Це маленькі громадяни рідної України, яким творити історію на її майбутніх етапах. Але історія тим і цінна, що вона тримається на підвалинах минулого, створеного і побудованого нашими попередниками, нашими ровесниками, нами... Щоб творити майбутнє — треба знати своє минуле, тобто життя нащадків славних Соколів, чиє життя — справжній взірець відданості справі, високого служіння обов'язку перед Батьківщиною, неосяжного патріотизму. Хочу закінчити народним прислів’ям :козацькому роду нема переводу.

Бо й справді: зростають нові покоління, та завжди залишаються люди, чиї серця до останку б'ються для Батьківщини, для людей.

У всіх людей одна святиня.

Куди не глянь,де не спитай,

Рідніше їм своя пустиня,

Аніж зелений в чужині рай.

Їм красить все їх рідний край

Нема без кореня рослини,

А нас,людей,без Батьківщини.

М. Чернявський