98. Радянська ек-на думка перехідного періоду. Методологічні дискусії 20— 30-х рр.

Методологічні дискусії 20—30-х рр. позначилися на розвитку ек-ної теорії і, передовсім, сприяли визнанню необхідності іс­нування ПЕ навіть у со-ціалістичному сус-ві, визначили структуру. Наяв-ність різноманітних напрямків та шкіл в ек-ній та історико-ек-ній науці — найважливіша реальність того часу, але такою ж реальністю була ідеологі-чна непримиренність більшовизму, що зумовила наприкінці 30-х рр. його повну перемогу, досяг-нуту не науковим переконанням опонентів, а на-сильницьким впровадженням власних поглядів на закономірності сус-ого розв-ку.

У 1-ші роки Радянської влади вирішувалось пита-ння про кон­цепцію побудови соціалістичного сус-ва. Ленінська модель побудови державного соці-алізму була аналогічною державно-кап-ній (цен-тралізація банківської сис-ми, монополізація під-в у пром-ті і торгівлі, створення споживчих това­риств і т,п.), але без приватної власності, без то-варної форми розпо­ділу. Тобто з державно-кап-ної форми вилучались основні фактори її само-регулювання. Натомість пропонувався новий, ме-ха­нізм управління ек-кою, який спочатку реалізу-вався як політи­ка «воєнного комунізму», а потім мав бути втілений у тотальному директивному плануванні. Реалізація цієї концепції соціалістти-чного будівництва, що розроб­лялась Леніним як обгрунтування курсу партії на соціалістичну ре­волюцію і базувалась на 2 складових — диктату-рі пролетаріату та сус-ній власності, — натрапи-ла на неможливість негайного вирішення пробле-ми формування соціалістичної власності. Тому уже на самому початку революційних перство-рень у країні формуються 2 погляди на хід даль-шого розв-ку, на хар-р ви­рішення ек-них та ін. су-перечностей. 1-н орієнто­ваний на максимально швидкий і безпосередній перехід до соціалі­зму, обминаючи проміжні форми, був репрезентова-ний концепцією «воєнного комунізму». Інший по-гляд було викладено В. Леніним

Структура власності в Росії, країні, де кап-зм по-чав розвива­тися незадовго до революції, була дуже строкатою: поряд з кап-ими її формами іс-нували кооперативні, общинні форми се­лянської власності, малі приватні форми, значну частку становила дрібнобуржуазна власність. І якщо на-ціоналізацію кап-них під-в підтримували народні маси, то негайне усуспільнення малих приватних форм власності могло призвести до негативних наслідків. Тому Ленін і висуває ідею про перехід до соціалізму через поступове перетворення всіх форм приватної власності на влас­ність сус-ну, соціалістичну. Сформулював ідею багатоук-ладності перехідної ек-­ки, тобто об'єктивну нео-бхідність достатньо тривалого співіснуван­ня со-ціалістичного укладу з укладами приватногосп-ими, у тім числі з дрібнотоварним і кап-ним, та конкурен­цію «державної пром-ті» з ін. укладами. Було теоретично визначено структуру конкретних ек-них перехідних заходів і послідовність їх здій-снення. Ішлося про захо­ди як загально-демокра-тичного, трансформаційного порядку, так і «вла-сне соціалістичного усуспільнення», в тім числі про: експропрі­ацію власності, націоналізацію ба-нків, скасування права насліду­вання та ін. Ленінська концепція виходила з необхідності збе-реження у бага­тьох сферах народного госп-ва товарної організації сус-о­го В, тобто тимчасової, вимушеної, несоціалістичної йо­го форми, регуль-ованої з-ном в-сті. Важливе місце у програмі по-будови соціалізму належало аграр­ному питанню, обгрунтуванню стратегії соціалістичного усуспі-ль­нення с-г, зокрема кооперування дрібних ви­робників села. Ленін займав особливу позицію в гострих дискусіях періоду «во­єнного комунізму» з питань с-г. Так, у проекті програми РКП(б) він пи-сав, що у створенні великого с-г «головним зав-ням радянської влади є існування та досл-ня на практиці найбільш доцільних і практичних перехі-д­них засобів у цьому напрямі». Зусиллями В. Леніна на IX з'їзді РКП(б) було заблоковано резо­люцію В. Мілютіна про одержавлення кооперації, підтриману біль­шістю промовців. Ленін доводив, що «зараз говорити про націоналі­зацію коопера-ції не бачиться можливим», посилаючись на те, що для цього ще не визріли умови. Того, що сус-на форма власності є вирішальною для станов­лення соціалізму, не заперечували ек-сти жодно-го з напрямів, їх­ні погляди різнилися лише щодо питання доцільності й можливості формування соціалістичної власності, перемоги соціалізму взагалі.

До 1-ої річниці Жовтневої революції було видано збірку ста­тей, присвячених ек-ній історії молодої республіки.

У 30-х роках були майже повністю сформульова-ні методологічні підходи визначення основних ка-тегорій, предмета та методу ПЕ, які полягали в ідеологізації основних положень ек-ної теорії.

Отже, на початку 20-х рр. у теоретичному проти-борстві зіткну­лись 2 напрями ек-ної думки: той, що базувався на неокла­сичному підході і намага-вся пристосувати цей підхід до нової ек-ної прак-тики, і той, що грунтувався на ортодоксальному розумінні марксизму,

Представники цих 2 напрямів по-різному трактували законо­мірності розвитку.

Перші вважали, що суспільство розвивається за об'єктивними економічними законами, і висували свою програму демократичного оновлення держави на засадах збереження всіх форм власності, ринкових відносин, принципів приватної ініціативи. Визнання об'єктивності законів у їхньому трактуванні означало, що свої регу­люючі дії держава повинна спрямувати на створення умов для віль­ного розвитку ринкового господарства.

Другі, визнаючи об'єктивний характер економічних законів ли­ше для ринкового господарства, стверджували, що встановлення су­спільної власності на засоби виробництва позбавляє необхідності покладатися тільки на дію економічних законів, уможливлює вольо­вий вплив на суспІльно-економічні процеси.

Перемога другого напрямку в 30-х рр. була забезпечена не тому, що він був правильним, а тому, що ортодоксальні марксисти викорис­тали методи, несумісні з наукою: ідеологічний та фізичний терор.

Крім того, примусове усуспільнення власності через її націоналі­зацію, індустріалізацію та коо-перування створило умови для впро­вадження ко-мандно-адміністративних методів управління ек-­кою. Звузилася сфера ек-них відносин: примус до праці оста­точно втратив ек-ний хар-р, широко використовується дармова праця в'язнів, к-ть яких вимірюється вже мільйонами; розподіл бу-дується за принципом зрівнялівки; В функці­онує заради В, а не спож-ча; вільний оборот товарів замінюється на плановий збут та ін.

Зміни в ек-ній сфері супроводжуються жорстокою бороть­бою з інакомисленням, у тім числі в науці.

У 30-ті роки сталінізм остаточно поклав край на-віть останнім на­тякам на плюралізм в ек-них досл-нях. Радянська ПЕ починає розвиватись у замкненому просторі, у ціл­ковитому відриві від світової ек-ної думки.

53. Соц-но-ек-ні ідеї революційного та лібера-льного народництва в Росії

В ек-ній думці Росії 2-ої пол, 19 ст. панівним нап-рямом було народництво. У народництві виділя-ють 2 тенденції – революційна і ліберальна. Від-повідно розрізняють 2 етапи розв-ку народницт-ва: із 60 до сер. 80 рр., що зв’язаний із діяльністю революційного народництва; із сер. 80 до кінця 90-х рр. – хар-ся пануванням ліберального наро-дництва. Усім притаманні певні спільні риси – визнання кап-зму в Росії занепадом, регресом, визнання самобутності, “неповторності” росій-ського ек-ого ладу. Взагалі, із селянина з його общиною, артіллю зокрема. Не бачили в кап-змі історично неминущого явища, а відтак вірили у можливість уникнути його. Ідеалізували вигада-ний ними “народний лад”, оголошуючи його запо-рукою прогресивніших сус-них відносин соціаліз-му. Підгрунтя для соціалістичних перетворень бачили в общині. Не розуміли закономірностей сус-ого роз-ку. Вважали, що сус-ні відносини лю-ди будують свідомо. Провідну роль у сус-ому розв-ку відводили інтелігенції, яка ніби-то здатна на своє бажання спрямувати його в той чи ін. бік.

Революційне народництво Очолювали – П. Ла-вров, П. Ткачов, М. Бакунін. Петро Лаврович Лавров написав “Історичні листи”. Був прихиль-ников соціалістичної революції, яку здійснює на-род, селянство, кероване революційною інтеліге-нцією. Підготовка революції передбачала трива-лу пропаганду ідей соціалізму в народі. У 70-х рр. розглядав общину як умову переходу до соц-ому. Спостерігаючи процес розкладу общини і зарод-ження кап-них відносин, характеризує його як по-чаток підготовки соц-ого перевороту. На місце кап-ого ладу прийде робочий соціалізм – здійс-нюватиметься через передачу землі селянським общинам, а пром-вих під-в робітникам. Тим са-мим буде ліквідована приватну влатність і експ-луатацію людини людиною. Отже, основною ви-могою вважав заміу приватної власності сус-ною. У працях 90-х рр. досліджує різні етапи розв-ку майбутнього соціалістичного сус-ва. Михайло Олександрович Бакунін Російський народ – “бунтар від природи”. Революційність народу, а отже й неминучість соц-ної революції, зв’язував зі злиденним станом народу та його вірою в пра-во на землю. Критикував кап-зм, підкреслює його зв’язок з попередніми експлуататорськими спо-собами В. Кап-зм – нова форма експлуатації. Ро-бітники – (чисті соціалісти), яким вистачає боро-тьби на грунті ”ек-них інтересів”. Пропагував ідею вільної федерації робітничих асоціацій і землеро-бських общин, в основі якої лежала б абсолютна свобода особи. Ек-на основа – передача всієї зе-млі землеробським общинам і всіх засобів В – робітничим асоціаціям. Петро Микитович Тка-чов Змінити ситуацію й поліпшити становище се-лянства вважає можливим, перетворивши селя-нина із “землероба” на “землевласника”. Визна-вав необхідність пром-ого розв-ку країни, без чо-го с-г не може не тільки процвітати, а й взагалі існувати. Виступав з гострою критикою кап-зму і буржуазною ПЕ, яка захищає інтереси капіталу. Держава – самостійна сила, не зв’язана з експ-луататорськими класами. Він закливав до негай-ного повалення заради того, щоб запобігти розв-кові кап-зму і врятувати общину. На цих позиціях стояла створена 1879 рр. партія “Народна Воля”. Після її розгрому у народництві стали переважа-ти ліберальні тенденції.

Ліберальне народництво. Переважанню ідеї лі-берального народництва сприяють розв-к кап-них відносин у країні і посилення диференціації селянства. Ідеологи – В.П. Воронцов, М.Ф. Даніе-льсон, М.К. Михайлівський, С.М. Крищенко, С.М. Южаков. Відмовились від боротьби із самодер-жавством і сконцентрували всю увагу на розробці програми “малих діл”. Свою ек-ну програму зв’я-зували з ідеєю некап-ого шляху розв-ку в Росії, яка ґрунтується на вченні С. Сісмонді. Ігнорували виробниче спож-ня, в-сть сукупного продукту, зводили до суми доходів. Робиться висновок про скорочення внутрішнього ринку, неможливість реалізації додатковоі в-сті без зовнішніх ринків, про постійну кризу надВ.

Виступаючи з критикою кап-зму, народники про-тиставляли йому небуржуазний лад, реп резен-тований “народним В” (общинне селянство, кус-тарні промисли і відробітки), який панував у Росії. Ідеалом ліберального народництва було міцне селянське госп-во, яке протиставлялось кап-ому. Для забезпечення цього госп-ва вони вимагали розширення селянського землеволодіння, упоря-дкування орендних відносин, надання селянам позичок, створення на селі ощадних кас, різних форм кооперацій, забезпечення селян поліпше-ним с-г реманентом. Ек-на програма ліберальних народників мала буржуазно-демократичний хар-р