25. Критичний напрям в пе

Виникає в кін. 18 ст. на поч.. 19 ст. В цей час в багатьох країнах Західної Європи вже пройшов промисловий переворот. Наслідком цього є під-вищення продуктивності праці у промисловості, що призводить до перетворення криз надВ від абстрактної можливості в реальну дійсність. Са-ме застосування машин на кап-них фабриках призвело з 1-ого боку до витіснення, розорення дрібних товаровиробників, а з ін. – до підвищен-ня інтенсивності праці найманих робітників, мож-ливості використання дитячої та жіночої праці, підвищення безробіття.

Деякі вчені починають критикувати численні риси кап-ого сус-ва, пов`язані з витисненням дрібного товарного В, розширення застосування найманої праці, зубожіння народу.

За цих умов виникає критичний напрям в ПЕ. Представники цього напряму першими піддали критиці кап-зм і вчення класичної школи ПЕ, яке вважало кап-зм прогресивним і гармонійним сус-вом, позбавленим будь-яких соц-ек-них протиріч. В той же час поза критикою вони залишили дріб-ну приватну власність і свободу підприємницької діяльності, хоча й зазначали необхідність соц-ого захисту дрібних товаровиробників з боку держави.

Засновником вважається С. Сісмонді (1773-1842). В своєму роз-ку в період виникнення і ста-новлення цей напрям пройшов 2 етапи:

1.спершу сформувалася гуманістична – Сісмонді: представники виступали з ідеями відмови від кап-зму, прагнули його регламентувати поверта-ючись до середньовічних цехів, співчували тяж-кому становищу робітничого класу, проголошува-ли кап-зм сус-вос, позбавленим соц-ної справед-ливості.

2.з часом сформувалася філантропічна школа – Прудон: представники висунули проект рефор-мування кап-зму, в якому вже не заперечуючи кап-зм, прагнучи усіх перетворити в буржуа, створити “маленький кап-зм”, знищивши велику приватну власність.

60. Ліберальне народництво в Україні. П. Чернвінський, т. Осадчий, м. Левитський.

Ліберально-народницький напрям сусно-ек-ної думки виникає в Україні вже в 70-ті рр. Його пре-дставники були зв'язані з революційним народ-ництвом, співчували йому, проте не ставили пи-тання про селянську революцію. Критикуючи кап-зм, лібе­ральні народники протиставляли йому дрібне В селян і ремісників. Великого значення у зміцненні дрібнотоварного В вони надавали різ-ним формам кооперації.

Представник - П. А. Червінський (1849 — 1931). Як і народники в цілому, він намагався обгрунту-вати самобутній шлях ек-ого роз-ку Росії. Проте якщо більшість народни­ків заперечували можли-вість застосування вчення К. Маркса до російсь-кої дійсності, то П. Червінський намагався овес-ти цю мож­ливість. Його погляди було викладено в статтях, опублі­кованих в «Неделе» (1875—1876). Трактує процес історичного роз-ку, і зокре-ма проблему майбутнього Росії, спираючись на положення історичного матеріалізму. У роз-ку людського сус-ва виділяє 4 типи народного госп-ва: патріархальне, рабське, кріпосне й това-рне. Підставою зміни типів народного госп-ва є ек-ні явища.

1-і 3 типи госп-ва він об'єднує одним терміном — особисте госп-во, в якому продукт не виходить за його межі (тобто натуральне госп-во). Ідеалізує нату­ральне госп-во й протиставляє йому товар-не, якому властива протилежність інтересів по-купців та продавців як товарів, так і ро­бочої сили.

Ек-ка Росії перебуває в перехід­ному стані від на-турального до товарного В. Не бачить в Росії ум-ов для роз-ку кап-зму і вва­жає, що тут велика пром-сть поки що не може розвинутись, «тому що немає в наявності першої, найнеобхіднішої умови її про­цвітання — пролетаріату». Виступає на за­хист общини, бо її знищення приведе до ут-ворення пролетаріату, а отже, і буржуазії.

Кап-зм в Росії можна штучно наса­джувати, затри-мати або зовсім припинити його роз-ток. Стоїть за те, щоб запобігти кап-ному роз-ку Росії. Проте розуміє переваги великого В перед дрібним, пе-реваги, які несе НТП. Він зазначає, що ці перева-ги з роз-тком сус-ва зростатимуть і відмовлятись від них невигідно, а згодом буде просто немоли-во. Але прогресив­ний роз-ток сус-ва він не зв'язу-вав з кап-змом, а мріяв про новий «своєрідний тип» народного госп-ва. Основою такого госп-тва має бути община, яка використовує сучасну тех.-ніку, але зберігає натуральне В. Погляди П. Чер-вінського не лишались незмінними. Характерна для ліберального народництва 70-х рр. риса — зв'язок з революцій­ним рухом, властива була й йому.

Ліберальні народники на прикінці 70-х рр. пори-вають з революційним рухом, зближую­чись із буржуазними лібералами, і починають пропагу-вати теорію «малих діл», вирішення найближчих проблем. Саме з вирішенням цих найближчих практичних питань зв'язував П.Червінський, як і ліберальні народники в цілому, настання ліпших часів.

Ідеї народників знайшли відображення в працях земських ста­тистиків.

У 90-х рр. представниками ліберального народ-ництва в Україні були М. Левитський, Б. Грінчен-ко, М. Биков, Т. Осадчий та інші.

Микола Васильович Левитський (1859—1936) На початку 90-х рр. остаточно сфор­мувались йо-го ліберально-народницькі погляди. Критикує кап-зм, але здебільшого однобічно й поверхово, не розуміючи йо­го історично прогресивної ролі. Заперечував можливість роз-ку кап-зму в Росії. Одним із до­казів на користь цього погляду стала для М. Левитського теорія від­творення Сісмонді, яку сприйняли й російські народники.

Розглядаючи паростки кап-зму в Росії як штучне явище, виступає із закликом спинити, затримати його роз-ток. Кап-зму він протиставляє дрібне В, напівнату­ральне госп-во селян і ремісників. Саме йому він провіщає ве­лике майбутнє.

Увійшов в історію сус-ної думки не лише як тео-ретик ліберального народництва, а й як практик, який розробляв численні проекти роз-ку дрібного В, і намагався вті­лити їх у життя. Він є прихиль-ником створення різних форм коопе­рації, арті-лей, с-г виставок, надання дешевого кредиту дрі-бним виробничникам тощо. Не забуває він і про об­щину, яку називає «запорукою майбутнього добробуту», тому що вона полегшує перехід до сус-ого госп-ва всієї громади, всього села.

Найбільш відомим теоретичним опрацюванням М. Левитського став «Артільний договір (для землеробських артілей)», який було перекладено багатьма європейськими мовами. Брав участь у багатьох міжнародних кооперативних конгресах. Наполег­ливо впроваджував він у життя і свій «Артільний договір». Протя­гом 1894—1896 рр. ним було організовано 85 артілей в Олександ­рійському та Єлисаветградському повітах. Хоч М. Левитський і сподівався своєю діяльністю спини-ти роз-ток кап-зму, проте функціонування створе-них ним артілей свідчило саме про кап-ний роз-ток с-г.

Тихін Іванович Осадчий (1866—1945) — ек-ст, земський статистик, громадський діяч. Виступив як ідеолог дрібної бур­жуазії, хоч і проголошував ідею створення сприятливих сус-но-ек-них умов «для діяльності не одного якогось класу або су­с-ної групи, а для всіх» .

У вирішенні основного питання — про напрям на-родногоспкого роз-ку країни займав дещо своєрі-дну пози­цію. Як сумлінний дослідник-статистик він оперував величезним фактичним матеріалом про стан селянського госп-ва, що свід­чив про ін-тенсивний роз-ток кап-них відносин. У своїх пра-цях він констатує як наявність сприятливих умов для роз-ку кап-му в Південно-Західному краї, так і розгортання самого процесу кап-ого роз-ку. Він бачив неминучість цього роз-ку і навіть визнавав його певну прогресивність. Але, як пра­вовірний народник, називає цей процес «украй небожа-ним». Роз-ку капі-зму він протиставляє дрібне В селян і ремісників.

Навіть констатуючи процес диференціації селян-ства, розуміючи його неминучість, пропонує на-дання допомоги дрібному госп-ву з боку держави. Щодо поліпшення становища селянс­тва він є прихильником «малих діл», «культурної праці». Поліпшити становище селянства сподівався під-вищенням культури землеробства, наданням се-лянам дешевих кредитів, довгостроковою орен-дою. Основний наголос робить на необхідності зміцнення середнього самодостатнього, тобто натурального, госп-ва. Будучи переконаним у мо-жливості його ефективного функціонування, він особисто здійснює кілька спроб організації такого госп-ва. Проте вони не виправдали утопічних сподівань.

63. Ек-ні погляди М. Зібера.

Особливе місце серед представників ПЕ в Украї-ні належить професору Київського університету М. Зіберу. Він був 1-им популяризатором ек-ого вчення К. Маркса в Росії і Україні, захищав трудо-ву теорію в-сті. Захистив магістерську дисерта-цію «Теорія цінності й капіталу Д. Рікардо у зв'яз-ку з пізнішими доповненнями та роз'яс­неннями». 1876—1878 рр. М. Зібер публікує в журналах «Знание» і «Слово» кілька статей під назвою «Ек-на теорія К. Маркса», що в них викладає зміст 1-го тому «Капіталу». У цей же час він пише критичні статті, спрямовані проти Ю. Жуковсько-го та Б. Чичеріна, які виступили проти ек-ого вче-ння К. Маркса. Він відхиляє як безпідставне на-магання буржуазних критиків звинуватити Марк-са в метафізичному підході до досл-ня цінності.

Полемізуючи з Ю. Жуковським та Б. Чичеріним, які особливо гостро критикували теорію К. Марк-са про додаткову в-сть, не лише прагне спросту-вати аргументацію її критиків, а й викладає й роз'яснює суть цієї теорії.

Як коментатор і популяризатор ек-ого вчення К. Маркса показує суперечності кап-ого В й привер-тає до них увагу читачів, глибоко аналізує стано-вище робітничо­го класу, прямо переказуючи деякі місця з «Капіталу».

Захищаючи трудову теорію цінності, критикує те-орії цінності Г. Маклеода, Дж. Мілля, Т. Мальту-са, Н. Сеніора та ін. ек-тів. Він високо оцінює вче-ння К. Маркса про двоїстий ха­рактер праці. Дета-льно аналізує проблему форм в-сті, повторю­ючи навіть заголовки з відповідних розділів «Капіта-лу». На підставі цього аналізу він простежує про-цес виникнення грошей, аналізує їхні ф-ції. На-зиває великою заслугою К. Маркса розроб­ку ним теорії грошей. Як відомо, попередники К. Маркса виникнен­ня грошей зв'язували переважно зі сві-домою діяльністю людей. За­слуга К. Маркса, на думку М. Зібера, полягає у вирішенні 2 питань: з'ясуванні генетичного роз-ку грошового обміну й чітко­го визначення різних грошових ф-цій .

Значну увагу М. Зібер приділяє аналізу категорій капіталу та прибутку. Він докладно висвітлює те-орію додаткової в-сті, яку називає ядром «Капіта-лу». Теорію додаткової в-сті К. Маркса він розг-лядає як вище до­сягнення ек-ної теорії, оцінюю-чи вчення К. Маркса як даль­ший історичний роз-ток тих основних засад науки, які було сформуль-овано ще класичними ек-тами і збагачено успіха-ми новітніх сус-но-ек-них учень. Залишається у розумінні прибутку на позиціях Д. Рікардо.

Значний інтерес становить розуміння М. Зібером закономірнос­тей сус-ого роз-ку. Він поділяв дум-ку К. Маркса про законо­мірний хар-р зміни сус-них формацій, проте заперечував ре­волюційні висновки марксизму. Доводячи прогресивний хар-р кап-ого В, указував на його скороминущий ха­р-р. Що ж до нового сус-ого ладу, то він має виникнути як наслідок плавного, еволюційного роз-ку ка­п-зму, який зазнає соціалізації В. Прива-тну монопо­лію замінить монополія державна. Цей новий, колективістський соц-ний лад буде створений унаслідок міжнародної угоди буржуаз-них урядів. Він досліджував питання роз-ку перві-сного сус-ва, виникнення різних форм власності, великого й дрібного В в земле­робстві та ін.

Велике значення мали праці, що заперечували народ­ницьку тезу про особливий шлях ек-ого роз-ку Росії. Спи­раючись на ек-ну теорію К. Марк-са, зазначав, що ек-ний роз-ток Росії відбуваєть-ся за об'єктивними ек-ими з-нами і неминуче при-веде до кап-зму, що його розглядав як історично минущий лад.

62. Ек-ні погляди М. Туган-Барановського.

Сприйняття і пропаганду суб'єктивно-психологіч-ної теорії цін­ності австрійської школи в Росії й Україні було доповнено спробами поєднати її з трудовою теорією в-сті. Цю спробу зробив видат­ний український економіст Михайло Іванович Туган-Барановський (1865—1919). Під впливом прогресивної професури університету (К. Гаттен-бергер, Г. Цехановецький) сприймає ідеї класич-ної школи, захоплюється марксизмом.

Став першовідкривачем сучасної інвес­тиційної теорії циклів. Ще 1894 р. він опублікував працю «Пром-ві кризи в сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя», яку захистив як магіс-терську дисертацію у Московському універси­теті. Це досл-ня (доповнене й перероблене) було зго-дом видано майже всіма європейськими і навіть японською мовами.

Критично проаналізував сучасні йому теорії рин-ку та криз і високо оцінив теоретичні засади «тео-рії реалізації» Сея, яка стверджувала, що пропо-зиція породжує попит.

Він підкреслював правильність думки Рікардо і Сея про те, «що межа В визначається прод-ими силами людства і аж ніяк не розмірами його спож-ня». Великого значення у про­блемі відтво-рення він надавав виробничому спож-ню. Він пи-сав, що «попит на товари створюється самим В і жодних зо­внішніх меж для розширеного відтво-рення, крім браку прод-­них сил, не існує» .

Як підставу для своєї теорії він бере ідею про зв'язок пром-­вих коливань з періодичним зроста-нням основного капіталу. Розглядає проблему криз, аналізуючи ек-ні коливання, рух «ек-ної ак-тивності», а також фактори, що зу­мовлюють таку активність. Звертає увагу на виявлення головно-го внутрішнього рушія «ек-них активнос­тей» і ро-бить висновок, що таким є рух інвестицій. Він 1-им сформулював основний з-н інвестиційної те-орії циклів: фази пром-ого циклу визначаються активністю ін­вестування. Саме збільшення інвес-тицій у галузях, що виготовляють засоби В поро-джує мультиплікаційний процес всіх елементів ек-ної активності.

Підкреслює анархічний характер кап-ого В, дисп-ропорційність у розміщенні вільних грошових ка-піталів у різних сферах їх застосування, що й спричиняє кризи. Він писав, що причина криз криється «у сфері нагромаджен­ня і витрачання сус-ого капіталу» за порушення пропорційності його розподілу в різних сферах застосування капіталу.

Регулювання інвестицій, правильний їх розподіл хоча б тільки в галузях, що виготовляють капіта-льні блага відкриває можливості для безмежного розширення кап-ого В. Інвестиційна теорія циклів М. Туган-Барановського мала величе­зний вплив на роз-ток ПЕї.

Критичний аналіз ПЕ шкіл, і передовсім німецької історичної та австрійської, а також марксистської теорії дав йому змогу розробити власну ек-ну ко-нцепцію в дусі прогресивного роз-ку світової ек-ної думки.

Спочатку був прихильником Маркса. Але згодом в його працях з'являються критичні нотки. Він не сприйняв трудової теорії в-сті, назвав «фікцією» трудову в-сть і «малозначущою» категорію дода-ткової в-сті. Заперечував марксистське положен-ня, що нова в-сть створюється робочою силою. Джерелом прибутку він називає весь капітал. Проте він не відкидає марксизм, а прагне розви-вати його наукові елементи.

Визнаючи методологію Маркса, його ідеї про виз-начальну роль ек-них явищ у розв-ку сус-ва, кри-тикує Маркса за ек-ний детермінізм, за ігноруван-ня пси­хології людей, їхньої моралі.

У багатьох досл-нях: «Учення про граничну кор-сть госп-ких благ» (1890), «Основна помилка аб-страктної тео­рії кап-зму К. Маркса» (1898), «На-риси з новітньої історії ПЕ і соціалізму» (1903), «Теоретичні основи марксизму» (1905), «Основи ПЕ» (1909) — уче­ний намагався переорієнтувати ПЕ в Росії і в Україні на позиції суб'єктивно-пси-хологічної школи та неокласицизму. Уже 1890 р. у «Вченні про граничну кор-сть госп-ких благ, як причину їхньої цінності» він зробив порівняльний аналіз класичної та австрійської шкіл і заявив про можливість їхнього синтезу.

Велику увагу приділив питанню роз-ку кап-зму в Росії, що в останнє десятиріччя XIX ст. стало го-ловним теоретичним питанням у країні. У 1898 р. було опубліковано його докторську дисертацію «Російська фабрика в минулому та сучасному Історико-ек-не досл-ня». Загальновизнаним у сві-товій ек-ній літературі є внесок М.Туган-Баранов-ського в розробку таких проблем, як теорія роз-по­ділу, теорія кооперації, теорія соціалізму та ін.