9. Форма і джерело права: проблеми співвідношення понять.

В сучасній юридичній науці прийняти вживати категорії форми та джерела права як засоби відображення формального визначення права. При цьому на категоріальному рівні відсутня багатоаспектність розуміння форми та джерела права, однак на рівні співвідношення цих понять, існує дві точки зору:

1. Це тотожні категорії що відображають можливості втілення правових норм в текстах юридичних документів. Ця точка зору досліджувалася до 90тих років.

2. Це самостійні категорії що співвідносяться між собою як загальна та особлива, при цьому зальною є категорія джерело що може вживатися у наступному значенні:

а) джерело у матеріальному значенні визначає ступінь впливу економічних відносин суспільства, що спричиняють вплив на процес формування і функціонування права.

б) джерело в історичному значенні складає пам’ятки історії, документів, судових рішень, що відображають процес становлення права як особливого засобу відображення і закріплення інтересів певних частин суспільства.

в) в ідеологічному значенні, складає сукупність теорій, концепцій, ідей та уявлень суспільства про право, що характеризує право як елемент надбудови та форми правої ідеології як елемента суспільства.

г) джерело в політичному значенні, складає політичні інтереси та потреби суспільства які їх характеризують право як засіб закріплення політичної волі держави.

д) джерело у формально-юридичному значенні характеризується як спосіб зовнішнього виразу права шляхом закріплення його положень в текстах юридичних документів. Саме такий характер мають правові звичаї, нормативно-правові акти. І саме в цьому значенні категорії форма і джерело права співпадають.

16. Нормативно-правові, правозастосовні та інтерпретаційні акти.

Система юридичних документів що забезпечує регулювання суспільних відносин складається з актів загального характеру що визначаються як нормативно-правові та індивідуального характеру. Що визначаються як правозастосовні та інтерпретаційні.

Їх належність до нормативно-правових актів обумовлює заснованість їх взаємодії на спільні та відмінні риси.

Спільні риси:

- є офіційними документами

- приймаються компетентними суб’єктами

- мають визначену структуру

- торкаються норм права

- мають письмову форму

- приймаються в межах певної процедури

- є обов’язковими для виконання

- гарантовані державою

- забезпечують регулювання суспільних відносин

- засновані на правилах законодавчої техніки

- належать до нормативних актів

- приймаються від імені держави

Відмінні риси

Нормативно-правові акти	Правозастосовчі акти	Інтерпритаційні акти
1.Приймаються уповноваженими суб’єктами нормотворчості 2.Чітко формулює зміст правової норми 3. Встановлює, змінює чи скасовує норми права 4. Оприлюднюються в офіційних виданнях 5.Може бути змінений та доповнений. Не має зворотної дії 6.Обовязкове до виконання всіма суб’єктами 7.Підлягає систематизації 8.Є загальним і потребує конкретизації 9.Є елементом ієрархічної системи 10.Забезпечує первинне регулювання	1.Приймається суб’єктами правозастосування 2.Закріплюється рішенням компетентного суб’єкта по конкретній справі 3.Спрямований на реалізацію вимог правової норми 4.Надається лише зацікавленим суб’єктам 5.Може оскаржуватися чи опротестовуватися. Не має зворотної дії в часі 6.Є обов’язковим для зацікавлених осіб 7.Мають індивідуальний характер і не систематизуються 8.Конкретизує норму до суб’єкта чи випадку 9.Має самостійне значення 10.Забезпечує індивідуальне регулювання	1.Приймається суб’єктом офіційного тлумачення 2.Розкриває дійсний зміст правової норми що є недосконалою 3.Не встановлює нових норм і не скасовує їх дію 4.Публікується у виданнях суб’єктів офіційного тлумачення 5.Не може бути доповнена і має зворотну силу 6.Обовязкове до виконання суб’єктами що реалізують недосконалу форму 7.Є самостійними, не систематизовані 8.Забезпечує букву і дух закону 9.Юридична сила залежить від юридичної сили акту що тлумачиться 10.Забезпечує роз’яснення нормативного акту, що недосконалий за змістом