Лекція 2 Психолого-педагогічні умови формування особистості План

1. Індивід, суб'єкт, індивідуальність, особистість, універсум.

2. Вікові та сензитивні періоди розвитку людини.

3. Вплив спадковості, середовища і виховання на розвиток особистості.

1. Індивід, суб'єкт, особистість, індивідуальність, універсум

Індивід.

Коли говорять про людський індивід, то мають на увазі людину як представника homicus sapieutis. Поняття "індивід" (вперше введено в науковий обіг Ціцероном як латинський аналог грецького терміна "атом").

Індиві́д (лат. individuum — неподільний)  — окремий організм, який існує самостійно, зокрема окрема людина, особа, одиничний представник роду людського.

Індивід є біологічним організмом, носієм загальних гіпотетичних спадкових властивостей даного біологічного виду.

Найбільш загальні характеристики індивіда:

1. цілісність психофізіологічної організації; ця ознака вказує на те, що всі життєві суспільні функції індивіда складають один організм і є системними;

2. стійкість у взаємодії із зовнішнім світом;

3. активність – забезпечення здатності індивіда до самозмін і змін навколишнього середовища.

Людський індивід є найскладнішим суспільно-історичним утворенням, здатним до усвідомленого способу діяння. Тому визначником його специфіки виступає не стільки тілесна окремість, скільки певна сукупність духовно-психологічних рис, які становлять самобутній зміст його власного “Я”.

Людські індивіди відрізняються один від одного морфофізіологічними відмінностями (будова тіла, що забезпечує можливість прямого ходіння, структура мозку — можливість розвитку інтелекту, будова руки — перспективу використання знарядь праці тощо) та психофізичними властивостями – здібностями, темпераментом, емоційністю.

Суб,єкт – носій активності. Поняття „суб’єкт” відображає взаємозв’язок, стан внутрішнього життя, внутрішніх (душевних) сил і зовнішніх дій.

Людина як суб’єкт – джерело очікувань та потенційної психічної активності, вона має здатність змінювати дійсність, упроваджувати нове, впливати на оточуючих, перетворювати себе.

Особистість – соціалізований індивід

Особистість — соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.

 Виявляється вона і формується в процесі свідомої діяльності й спілкування.  

• має власну життєву позицію і відстоює її.

• свободу волі (свідома свобода вибору у житті, приватних життєвих рішеннях, обранні життєвих пріоритетів, організації свого життя)

• відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння керувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них, бути самокритичним);

• особистісні цінності

• самостійність (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних рішень);

• кодекс честі і гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);

Тобто, особистістю є та людина, яка має свою позицію у взаємовідносинах з іншими людьми, самореалізувалася у своїх життєвих цілях відповідно до особистісних мотивів і проявляє себе у притаманних їй способах поведінки. Особистість завжди детермінує своє буття, у бутті вона або звернена до Бога, або спрямована від нього і цим самим вона або керується у своїх вчинках совістю, співчуттям, творенням добра, або нещадна, зла, жорстока. Буття особистості – це муки вибору, ризик соціальної дії, тягар відповідальності за себе та інших. Особистість – це завжди соціокультурна реальність. Їй притаманні особистісні цінності, особистісний вибір, моральність, самостійність, відповідальність, кодекс честі, гідність, характер і т.д.

Цінності завжди зв’язані з прийняттям і засвоєнням особою суспільних та групових цінностей. Вони, переломлюючись через життєдіяльність особи, входять в психологічну структуру індивідуальних цінностей або ціннісних орієнтацій особистості.

Індивідуальність — сукупність зовнішніх та внутрішніх особливостей людини, що формують її своєрідність, відмінність від інших людей.

Виявляється у здібностях людини, в основних потребах, інтересах, схильностях, рисах характеру, у почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, в типі темпераменту, в особливостях емоційної та вольової сфер тощо.

Передумовою формування людської індивідуальності є анатомо-фізіологічні задатки, які перетворюються в процесі розвитку і виховання, породжуючи широку варіативність виявів індивідуальності.

На рівні індивідуальності особа розкривається в неповторному авторському “читанні” норм і принципів суспільного життя, в осмисленні персонального, глибоко індивідуального способу життя, свого світогляду, своєї совісті.

Універсум. (лат. universum) — філософське поняття, що позначає «світ як ціле», або «все існуюче».

Універсум – найвищий рівень духовного виміру Людини (В. Слободчиков), і тому він визначальний у житті людини, її бутті, а тим більше – в професійній діяльності. В духовному вимірі професійна підготовка виступає у контексті поняття людини, культури, космосу, тобто в найширшому контексті. Духовність пронизує усі інші виміри й рівні розвитку людини, в тому числі й рівні професійної підготовки педагога. Духовність людини визначає усе останнє у її житті.

Духовне відчуття людиною у собі чистоти світу, злиття з енергією космосу сприяє тому, що особистість, хоча й відчуває себе піщинкою у Всесвіті, може долати неймовірне. Універсум, самоперетворений любов’ю, добром, творитиме завжди і всюди вічні цінності, які одухотворив у людському житті Бог.