4. Механізми психологічного захисту

У ситуаціях можливого чи реального неуспіху в діяльності задля реалізації потреби бути повноцінною особистістю часто вдаються до психо­логічного захисту.

Психологічний захист — регулятивна система, яку особистість ви­користовує для усунення психологічного дискомфорту, пережи­вань, які загрожують Я-образу, і зберігає його на бажаному і мож­ливому за певних обставин рівні.

Важливо, що психологічний захист поєднує в собі протилежні наслідки для психіки людини: позитивні, так як усуває або послаблює напруження від негативних емоційних переживань, але і негативні, бо не вирішує самої проблеми, а часто ще й ускладнює її.

Відповідно до впливу на проблему особистості психологічний захист поділяється на такі різновиди:

1) конструктивний - не вирішуючи проблеми, хоча б не ускладнює її,

2) деструктивний-ускладнення проблеми, погіршення ситуації для особистості, причому останніх значно більше. Надамо опис типових механізмів психологічного захисту.

Конструктивні механізми психологічного захисту:

Деструктивні механізми психологічного захисту:

Захисні механізми вступають у дію, коли особистість за певних умов не може досягти поставленої мети. До цих механізмів належать заперечення, витіснення, проек­ція, раціоналізація, заміщення та ін.

1. Витіснення – це найуніверсальніший спосіб уникнення внутрішнього конфлікту завдяки активному вилученню із свідомості несприятливого мотиву чи неприємної інформації для захисту свідомої частини “Я” від конкуруючих конфліктних тенденцій, які загрожують існуючому образу самого себе.

Людина швидко забуває про ті неподобства, які вчини­ла, та прикрощі, яких завдала іншим людям.

2. Включення – це механізм захисту, близький до раціоналізації, коли також переоцінюється значущість чинника, що травмує. Прикладом є катарсис – зменшення внутрішнього конфлікту під час співпереживання.

3. Заміщення – це захисний механізм, який діє несвідомо, при якому недосяжна мета, емоція або об’єкт заміщується прийнятними. У житті часто буває, що людина переносить свої роздратування, гнів, прикрощі, спричинені однією людиною на іншу.

Воно знімає напруження і спричинює психологічну розрядку. Наприклад, роздратування, яке виникло під час невдалого випробування машини, конструктор часто пе­реносить на підлеглих.

4. Заперечення виявляється в тому, що інформація, яка тривожить і може призвести до конфлікту, не сприймається.

Так, при масовому опитуванні людей на запитання «Чи переконали вас повідомлення преси про те, що палін­ня може викликати захворювання на рак легенів?» пози­тивно відповіли 54 відсотки тих, хто не палить, і тільки 28 відсотків курців.

5. Ідентифікація – несвідоме перенесення на себе почуттів і якостей, властивих іншій людині і недоступних, але бажаних для себе.

6. Ідеалізація проявляється, коли людина, не маючи змоги зреалізувати ідеальний образ власної особи, переносить цей ідеал на когось, хто, найчастіше, є або мав би стати об’єктом любові.

7. Ізоляція – відокремлення у свідомості людини чинників, які її травмують. Неприємним емоціям блокується доступ до свідомості.

8. Інтраекція – прийняття людиною чиїхось норм за власні, що дає їй почуття суб’єктивного контролю.

9. Компенсація, яка полягає в подальшому відшкодуванні своїх вад і недоліків через спробу звернути на себе увагу, здобути визнання.

10. Переміщення, яке полягає в перенесенні емоцій із внутрішнього джерела конфлікту на якийсь зовнішній об’єкт.

11. Показова реакція – полягає у демонструванні назовні позицій, мотивів і потреб, протилежних до тих, які свідомо відкидаються.

12. Проекція – несвідоме перенесення (приписування) власних почуттів, бажань і прагнень, у яких людина не хоче собі зізнатися, розуміючи їх соціальну неприйнятність, на інших.

Наприклад, образивши партнера по спілкуванню, інди­від неусвідомлено намагається перекласти на нього за це вину, мотивуючи тим, що він її спровокував.

13. Раціоналізація – деяка форма фальшивого розумування, псевдорозумне пояснення людиною своїх бажань, вчинків, насправді зумовлене причинами, визнання яких загрожувало б втратою самоповаги. Ця форма може набирати різних проявів, а зокрема: пошуку причини в зовнішній ситуації чи в інших людях, покликання на авторитети, самоскарження, признання винятку, механізму “кислого винограду” – приниження цілі, якої не вдалося досягнути, механізму “солодкої цитрини” – завищення вартості цілі, яка не відповідає власним амбіціям, але була досягнута, ре інтерпретації мотивів – підміна мотивів іншими, що не відповідають дійсності, прикрашення (глорифікації) statusy quo з огляду на вигідне положення чи привілеї.

Не досягнувши бажаного, людина переконує себе в тому, що об'єкт бажань для неї не дуже важливий і що вона його не дуже й прагнула.

14. Регресія, тобто повернення до більш раннього дитячого появу поведінки, стану чи стилю функціонування.

15. Сублімація – механізм психологічного захисту, який понижує напруженість у конфліктній ситуації шляхом трансформації інстинктивних форм психіки у загальноприйняті для індивіда і того соціального середовища, в якому він знаходиться. Згідно теорії З.Фройда найчастіше сублімація спостерігається в процесі переорієнтації енергії лібідо в елемент творчості або у форму жартів чи прояв дотепності, які миттєво дають розрядку у напруженій ситуації.

16. Фантазії, які мали б замінити реальні дії й можуть бути втечею від складних ситуацій.

Дія захисних механізмів спрямована на збереження внутрішньої рівноваги шляхом витіснення зі свідомості всього того, що загрожує системі наявних цінностей.

Усі компоненти самосвідомості особистості, про які йшлося вище, не є вродженими. їх формування і розвиток залежить від умов життя людини та виховання.

Отже, процес розвитку особистості і вдосконалення її якостей відбувається через ускладнення форм її психіч­ної діяльності внаслідок невпинної активної взаємодії з навколишнім світом. Цей процес є тривалим, складним. Поява нових психічних утворень відбувається шляхом подолання особистістю внутрішніх суперечностей, які постійно виникають.

Зазначені стратегії оборони виникають у психіці та поведінці людей, коли з’являється перед ними нездоланна зовнішня небезпека і внутрішня тривога, або проблемна ситуація. Якщо ефективно діють захисні механізми, то тим спотворенішу картину наших потреб, страхів і бажань вони вимальовують. Фундатор психоаналізу зауважував, що всі ми якоюсь мірою використовуємо вказані стратегії, хоч це небажано тоді, коли відбувається надзвичайно широке на них опертя. Воднораз саме захисні механізми відіграють винятково важливу роль у подоланні тривог та стресів і трансформують їх у сприятливішу для свідомості форму.

Лекція 4

Соціально- психологічна структура особистості

(індивідуально-психологічна сторона)

“Щастя твоє, і світ твій, і рай твій всередині тебе є…” Г.Сковорода

План

1. Соцально-психологічна структура особистості у світлі наукових концепцій.

2. Психічні процеси особистості, їх види та розвиток.

3. Характеристика психічних властивостей особистості.

4. Види психічних станів людини.

5. Психічні утворення.

1. Соцально-психологічна структура особистості у світлі наукових концепцій.

Особистість - складне цілісне утворення. Дослідженню її структури присвячені праці багатьох психологів.

Згідно з дослідженнями К. К. Платонова в структурі особистості виділяють чотири головні однопорядкові підструктури

СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ (за К.К.Платоновим) у межах системно-діяльнісного підходу

Підструктури особистості	Компоненти підструктур	Види формування
Спрямованість	Переконання, світогляд, ідеали, прагнення, інтереси	Виховання
Досвід	Знання, уміння, навички	Навчання
Особливості психічних процесів	Відчуття, сприймання, воля, почуття, емоції, мислення, пам'ять …	Вправи
Біопсихічні властивості	Темперамент, статеві ознаки, вікові властивості	Спадковість, тренування

СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ згідно з концепцією персоналізації А.В.Петровського

Підструктури особистості	Компоненти підструктур
Внутрішньоіндивідна (інтраіндивідна)	Темперамент, харак­те­р, здібності людини
Міжіндивідна (інтеріндивідна)	Міжособистісні стосунки, спілкування
Надіндивідна (метаіндивідна)	Вихід за межі міжособистісних стосунків, визначається “внесками”, що їх робить особистість в інших людей.

1. Внутрішньоіндивідна (інтраіндивідна) підсистема: поєднує ті явища, які безпосередньо визначають системну організацію індивідуальності (психічні процеси, властивості, стани). Умовно її можна зобразити як деякий замкнений простір (психічний) всередині органічного тіла людини.

2. На основі інтраіндивідної підсистеми неможливо описати та зрозуміти явища, що виникають при безпосередній міжособистісній взаємодії. На цьому рівні особистість набуває особливого буття, що переміщується за межі органічного тіла. Це – міжіндивідна (інтеріндивідна) підсистема, що відображає представленість особистості у системі міжособистісних відносин.

3. Надіндивідна (метаіндивідна) підсистема, що розглядає особистість за межами органічного тіла та переборює обмеженість існуючих «тут і тепер» зв’язків з іншими людьми. Основна увага дослідника припадає на форми впливу, який людина свідомо або несвідомо здійснює на інших людей («вклади» в інших людей, які особистість здійснює своїм фактом існування або діяльності (перетворення їхньої інтелектуальної, емоційно-вольової, моральної сфери, світоспоглядання). У нас вкладають себе наші батьки. Учитель вкладає себе у своїх учнів, музикант в слухача, артист в глядача, письменник в читача і так далі.

СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ за С.Рубінштейном

Підструктури особистості	Компоненти підструктур
Що хоче особистість?	Спрямованість, установки, потреби, інтереси
Що може особистість?	Здібності, обдарованість
Що є особистість насправді?	Темперамент, характер
Що повинна особистість?	Ставлення до вимог суспільства та інших людей

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ