3. Самооцінка особистості та її види.

Внаслідок повсякденної діяльності та взаємодії з ін­шими людьми в особистості виникає множина образів Я, кожен із яких домінує залежно від ситуації. Так, розріз­няють Я-минуле, Я-реальне, Я-ідеальне, Я-фантастичне та ін. Я-реальне — уявлення людини про себе в даний мо­мент. Я-ідеальне — уявлення про те, якою вона повинна бути, щоб відповідати суспільним нормам і очікуванням оточуючих. Розбіжність між Я-реальним і Я-ідеальним є могутнім стимулом для роботи особистості над собою.

Становлення Я-концепції особистості відбувається поступово в процесі нагромадження життєвого досвіду. Розвиваючись, вона починає впливати на оцінку цього досвіду, на мрії і прогнози власного майбутнього, на став­лення особистості до себе. Центральним компонентом Я-концепції є самооцінка.

Пізнаючи риси іншої люди­ни, особистість одержує необхідні відомості для вироблен­ня власної оцінки. У порівнянні своїх якостей із відпо­відними якостями інших людей у особистості формується самооцінка.

Самооцінка — оцінна особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей; це та цінність, значущість, якої надає собі індивід загалом та окремим сторонам своєї особистості, діяльності, поведінки.

Самооцінка виконує регулятивну і захисну функції, впливає на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її стосунки з іншими людьми. Відображаючи рівень задоволення чи незадоволення собою, самооцінка створює основу для сприймання власного успіху чи неуспіху в діяльності, досягнення мети певного рівня, тобто рівня домагань особистості.

Рівень домагань особистості — це прагнення досягти мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною. В основі рівня домагань лежить самооцінка (чи своїх можливостей, потенціалу в окремій сфері, чи себе як особистості загалом).

Самооцінки розви­неного індивіда утворюють складну систему, яка включає в себе як загальну самооцінку (відображає рівень самоповаги, прийняття чи неприйняття себе), так і часткові самооцінки, що характеризують ставлення до окремих сторін своєї особистості, вчинків.

Самооцінку характеризують за такими параметрами:

• за рівнем — висока, середня та низька;

• за співвіднесенням з реальними успіхами — адекватна та неадек­ватна (завищена та занижена);

• за особливостями будови — конфліктна та безконфліктна.

Знати самооцінку дуже важливо. Це відіграє важливу роль у процесі взаємовідносин, морального спілкування. Знаючи тип самооцінки можна певною мірою нею регулювати. У визначенні власної самооцінки слід знати орієнтовні характеристики людей із заниженою і завищеною самооцінкою.

Людина з низькою самооцінкою відчуває себе невдахою. Вона не хоче братися ні за що нове, оскільки боїться, що в неї нічого не вийде. Вона терпіти не може ризику, тому що не вірить, що її зусилля до чого-небудь приведуть. Вона не намагається що-небудь змінити у своєму житті, оскільки вважає, що майбутнім керувати неможливо, і все визначиться само собою. Характерні якості таких людей: упевнені в глибині душі, що небагато варті (принижена гідність); бояться здійснити помилки; постійно мріють про фізичну досконалість; обмежуються інтересами і вчинками, які добре відомі і безпечні; не вміють сприймати компліменти; в спілкуванні з іншими передусім турбуються про враження, яке справляють на них; несміливі; або не сприймають критики, або впадають від неї в розпач.

Людина з високою самооцінкою бачить себе господарем становища. Вона розуміє, що являє собою неповторну особистість і може багато дати іншим людям. Вона ризикує, хоча і не завжди успішно, тому що хоче жити насиченим життям і засвоїти досвід, який допоможе їй вирости. Вона відчуває себе впевненою і добре знає, чого хоче. Для неї в житті існує менше розчарувань. Якщо хто-небудь ображає її чи не любить, вона вважає, що це швидше їхні труднощі, і не сприймає цього всерйоз. Така людина знає себе, свої слабкі і сильні сторони досить добре, щоб відчувати себе упевненою навіть у світлі чийогось несхвалення. Характерні риси таких людей: впевнені в глибині душі, що вони володіють достатньою цінністю; роблять помилки і вчаться на них; сприймають свій фізичний вигляд таким, як він є, навіть якщо він недосконалий; досліджують нові можливості та інтереси, використовують їх як можливість для дальшого зростання; спокійно сприймають компліменти; безпосередні в спілкуванні з іншими; турбуються про своє фізичне й емоційне здоров'я; сприймають критику як можливий шлях зростання.

Адекватна самооцінка - та, що відповідає реальності. Неадекватна самооцінка - коли людина себе неправильно оцінює. Неадекватна, в свою чергу, може бути завищеною - для неї характерна переоцінка людиною своїх позитивних якостей та заниженою, яка проявляється через применшення своїх переваг або (і) перебільшення недоліків. Саме неадекватно занижена самооцінка значно важче піддається психологічній корекції через свою злитість з комплексом неповноцінності особистості.

Для розвитку особистості ефективною є досить висока загальна самооцінка, що співвідноситься з адекватними частковими само­оцінками різного рівня. Стійка і водночас досить гнучка самооцінка, яка за необхідності може змінюватися під впливом нової інформації, набутого досвіду, оцінок інших людей, — оптимальна як для особистісного зростання, так і для продуктивної діяльності. Негативною щодо цього є надмірно стійка, ригідна самооцінка, а також надто нестійка, така, що змінюється за найменших впливів.

Самооцінка формується на підставі оцінок оточення, власної оцінки результатів своєї діяльності, а також на основі співвіднесен­ня реального та ідеального уявлення про себе. Важливим компонентом образу “Я” особистості є само­повага, яка визначає співвідношення справжніх досягнень і того, на що людина претендує, розраховує. Американський психолог В. Джемс запропонував формулу визначення самооцінки, у чисель­нику якої представлені реальні досягнення індивіда, у знаменнику — його домагання:

успіх

самооцінка =

домагання

Як бачимо, для збереження самоповаги є два шляхи: досягати успіхів у обраних галузях або знижувати рівень домагань.

Для адекватної самооцінки істотними є три моменти. По-перше, важливу

роль у її формуванні відіграє зіставлення образу реального Я (ким Я є) з образом ідеального Я, тобто з уявленням про те, якою людина хотіла б бути. Це зіставлення часто фігурує у різних психотерапевтичних методиках, де висока міра збігу реального Я з ідеальним вважається показником психічного здоров’я. Тому той, хто насправді досягає характеристик, які визначають для нього ідеальний образ Я, має високу самооцінку. По-друге, важливий чинник формування самооцінки пов’язаний з інтеріоризацією соціальних реакцій у конкретного індивіда. Це означає, що особа схильна оцінювати себе так, як оцінюють її інші люди, По-третє, індивід оцінює успішність своїх дій виявів крізь формат своєї ідентичності. Він переживає задоволення не тому, що просто щось робить добре, а тому ,що вибрав певну справу й саме її виконує належним чином. Тому люди докладають найбільше зусиль для того, щоб з найочевиднішим успіхом «вписатися» у структуру суспільства.