Київське торговище

Ось пристала одна тура до берега. Засмаглі люди в білих сорочках і таких же штанях тягнуть на гору широкі лотки. На лотках установлені чорні горщики, такі ж тарелі та миси. Це приїхали гончарі. З великими труднощами вносять вони свій товар у розкриті навстіж ворота міста.

За першою турою підпливає друга, третя. З ближніх і далеких погостів звозять віск, мед, жито, полти м’яса, бочки з пивом, сири, курей, солод, хміль, коноплі, залізо, олію, льон і вовну.

Сильні мускулисті люди ставлять свої лотки з товарами на площі. Праворуч улаштувалися шкіряники. Гарні червоні і зелені чобітки, прикрашені візерунками у вигляді листів з кольорової шкіри.

А за шкіряниками йде ряд дерев’яних виробів - тут ложки, гребінці, сільнички, ковші і цебра, окуті залізом.

У центрі торговища, на шухлядах, оббитих цвяхами і покритих невибіленим полотном, розташували товар особливо вправні майстри.

«Дивися, дивися!» - указує жінка, що висунулася з юрби, у довгій сорочці з кольоровою вишивкою на подолі на красиву велику металеву пряжку із вставками з кольорового скла.

Ця пряжка дуже дорога. Майстер багато над нею працював. У нього є рідкісна кам’яна форма, яку він залив воском і - вийшла воскова модель; за цією моделлю він зробив глиняну форму, що залив металом - бронзою. Коли метал остигнув, майстер розбив глиняну форму, підправив пряжку, а в гнізда по її кутах уставив червоні скельця. Багато уміння і мистецтва вклав майстер у роботу над цією пряжкою, та й часу треба було чимало для її виготовлення, тому й просить він за неї великі гроші. Не по кишені ця пряжка жінці в довгій сорочці.

Але поруч із блискучою квітчастою пряжкою лежать скроневі кільця і підвіски з бронзової і срібної проволоки, а от і намиста з кришталю, бурштину, сердоліку і кольорового скла. Жінка перебирає червоні намиста,– так, мабуть, вона візьме це, вони недорого коштують і дуже красиві.

Безліч торгових рядів тіснилися, ліпилися, нагромаджувалися один біля одного, виставляючи напоказ свій різномастий товар. Взуття, тканини, готове плаття, головні убори, мідний посуд, гончарні вироби, солодощі, зброя, пахощі, прикраси із золота і срібла - чого тільки не побачиш на цьому торговищі!

Ось арабський купець виставив свій товар. Тут були парчеві тканини, важкі шовки, найтонші мусліни, яскрава вовна, килими, лляні батисти. Щоправда, червоні, зелені, білі полотнища, заткані золотом і сріблом, оздоблені вигадливими візерунками, були недоступні простим смертним. Такі товари могли придбати тільки багатії та бояри. Але все це було так красиво, що перехожі - і жінки, і чоловіки - з однаковим інтересом розглядали товари, милувалися ними, зовсім не збираючись їх купляти.

Новгородські купці привезли хутра, риб’ячий зуб, перли, ловчих соколів, срібло, сіль, червону рибу. З Франції, Італії й інших західноєвропейських країн привезли вино, ювелірні вироби, зброю.

До пізнього вечора ходять покупці по торговищу. Дзенькають і переходять з рук у руки монети арабські, візантійські, західноєвропейські; купці розхвалюють свій товар, привертаючи увагу покупців.

Князівський суд

Поки йшли по місту бирючі і, вдаряючи ціпком у мідну тарілку, повішену на груди, скликали городян на суд, у садибі спішно закінчувалися останні приготування.

Перед палатами швидкі теслі звели поміст, на якому повинні були сидіти князь і бояри. Затягли його дорогими килимами, зверху, по килимах, розставили переметні лави з м’якими сукняними постілками. Князівське крісло, обшите золотими пластинами із вправленими в них дорогими каменями, пряме, з масивними підлокітниками, установили в середині. Унизу, перед помостом, шикувалися дружинники і пішці - у бойовому вбранні, у бронях і при щитах.

Ярополк з’явився перед людьми в червоному корзні, застібнутому на плечі золотою запоною, у червоних же сап’янових чоботах зі срібними завитушками по халявах, у пухнастій соболевій шапці з червоним верхом.

Побачивши князя, мужики поклонилися йому, баби поспіхом перехрестили лоба...

Ярополк опустився в крісло, бояри розсілися на лавах. Князівський тіун, стоячи на приступці, трохи нижче від помосту, утробним басом оголосив:

- Яко князь повелить, тако і здійсниться...

Князь кивнув. Негайно ж дружинники вихопили з групи... тих, хто стояв трохи подалі, щуплого старця... Біля помосту його кинули на коліна. Ярополк запитав, і в голосі не чулося погрози:

- Скажи, у чому твоя провина, старче?

Старий, мерзлякувато поводячи плечима, мовчав. Тоді за нього сказав свідок, що з’явився з-за помосту, шустрий, довголиций, з набряклими кошелями під маленькими вічками:

- Бронник Кропило, князь. Украв боярського сокола, сховав у хаті під крамницею. А як прийшли люди, почав лаяти їх негожими словами, паплюжив боярина і служок його...

Ярополк нахилився до Захарія, що сидів поруч з ним:

- Що сказано про це в «Руській Правді», боярине?

Захарія неспішно розправив бороду і, піднявшись з лави, протяжно виголосив на всю площу:

- Сказано в «Руській Правді»: «А отже украдуть чуж пес, або яструб, або сокіл, то за образу три гривні».

- Тож буде так,- сказав Ярополк.

По юрбі прокотився гул: зарухалися мужики, заохали, запричитали баби.

- А поки,- продовжував Ярополк,- узяти Кропилу під варту і кинути в поруб...

- Дякуй князя,– штовхнув Кропилу під бік дружинник, що його притримував.

Старик присів, ні слова не вимовив, тільки губами зворухнув, прошелестів щось невиразне. За знаком тіуна його відволокли убік і кинули на землю.

До помосту підвели міцного хлопця в посконній, з темними мокрими плямами на спині, сорочці. У хлопця синій шрам поперек обличчя, обличчя смішливе, лукаве. Прищулене око підморгувало юрбі.

- Паді! - багровіючи, наказав тіун.

Хлопець неохоче опустився на коліна. Почухуючи п’ятірнею потилицю, з-під лоба уп’явся на Ярополка. Очі його усе ще продовжували посміхатися, хоча обличчя вже було серйозне. Ярополк нетерпляче підстьобнув тіуна поглядом.

- У чому твоя провина, рабе? - запитав тіун.

- Не раб я, людина вільна,– відповів хлопець, торкаючи пальцем шрам.- Гончар я, а звуся Лука.

- Усі ми князівські люди,- поправив його Захарія.

- Князівські, але не раби,- спокійно відповів Лука.

Ярополк весь напружився: ось воно! Схилившись вперед, неприязно запитав:

- А скажи, Лука, у чому обвинувачує тебе мій тіун?

- Куру украв,– буркнув хлопець. Брехав. Юрба співчутливо мовчала. Тіун сказав:

- Грабував боярські скотарки.

- Куру украв,– прикидаючись дурнем, тупо повторив хлопець. Боярин Захарія, не стерпівши, ударив ціпком об поміст.

- Пив мед з боярських медуш, - безпристрасно продовжував тіун.- Бешкетував з іншими холопами на боярському дворі - зламував одрини і робив розбій.

- Куру украв,- знову проговорив гончар і повів на тіуна лютим поглядом.

- Свідок є? - запитав князь.

У юрбі мовчали. Тоді Ярополк звернувся до Захарія:

- А що сказано про це в «Руській правді»?

Багряний від стримуваного гніву, боярин сказав:

- Коли немає свідка, то випробувати залізом.

Князь кивнув. Гончар став майже білим, замітався в руках дружинників, що міцно тримали його. У світлиці, неподалік від помосту, малиновим кольором світився на вугіллях розпечений брус залізний.

- Куру украв, княже!.. Куру я украв! - підбадьорював себе запеклим лементом хлопець. Отроки зірвали з його каптан, оголили по лікоть праву руку. Притихла юрба подалася вперед, і раптом забився в перегрітому повітрі нестримний жіночий лемент:

- Люди добрі! Так який же він гончар без руки-то? Відпустіть Луку!..

- Цить ви,– пригрозив тіун,– чи самі погрітися захотіли?..

Стихло на площі. З горнця вихопили кліщами брус і сунули хлопцю в руку.

Стиснувши долоню, Лука, зробивши кілька кроків, упав. Дружинники натягнули йому на обпалену руку мішок, наклали воскову печатку.

Тіун протяжно вимовив:

- Рука загоїться, виходить, ти не винний - відпустимо з миром. Коли не загоїться, то провина твоя доведена. А щоби не втік, узяти того гончаря Луку під варту і кинути в поруб...

Поки суд та розправа, час збігав швидко. Сонце піднялося високо, стало припікати. Парко зробилося на помості. Князь витирав хусткою зіпріле обличчя, розсіяно прислухаючись до вироків, що викрикував тіун. У полудень, коли в соборі вдарили в било, Ярополк устав, широко перехрестився на золотий купол Успення Божої Матері і піднявся в терем. Бояри пішли за ним.

У сінях були накриті столи, швидкі чашники обносили умлілих гостей полуничним солодким квасом і медом.