Діагностика захворювань орбіти

Флегмона орбіти є важким захворюванням, але не викликає діагностичних труднощів. Складнішими для діагностики інколи є пухлини в ділянці орбіти.

Основним проявом пухлини орбіти є екзофтальм. Але ек­зофтальм — це ознака і деяких інших захворювань, зокрема тиреотоксикозу. Однак у разі тиреотоксикозу екзофтальм дво­сторонній, а у разі пухлин орбіти процес, як правило, односто­ронній. Крім того, тиреотоксикоз має інші характерні для нього симптоми.

Важливо виявити пухлину орбіти в ранній стадії. У цей період єдиною її ознакою може бути лише екзофтальм. Для вимірювання випинання очного яблука користуються екзофтальмометром. У звичайних умовах за відсутності екзофтальмометра для виявлення екзофтальму хворого садять на крісло, стають над ним і дивляться на очі зверху, порівнюючи випи­нання очних яблук. З такого місця огляду екзофтальм є помітнішим.

Для пухлини орбіти характерним є не тільки екзофтальм, але й зміщення очного яблука в якийсь бік. Екзофтальм без зміщення може спостерігатися лише за умови локалізації пух­лини у м'язовому конусі. Щоб виявить вертикальне зміщення очного яблука, до очей прикладають лінійку так, щоб її край проходив через центр зіниць. Якщо лінійка відхилилася від го­ризонтального положення, це свідчить про зміщення очного яблука. Потім вимірюють відстань від центру зіниці кожного ока до перенісся. Якщо відстань різна, це вказує на горизон­тальне зміщення очного яблука.

Важлива також динаміка патологічного процесу. Швидке збільшення екзофтальму є ознакою злоякісної пухлини.

Допоміжним методом діагностики пухлин орбіти є ультра­звукове сканування та комп'ютерна діагностика.

Догляд за хворими із захворюваннями орбіти

Хворі з флегмоною орбіти вимагають ліжкового режиму з високим положенням голови і старанного медичного догляду. Палатна медсестра стежить за обов'язковим виконанням усіх призначень лікаря, а також за загальним станом, температурою тіла хворого, їжа повинна бути легкозасвоюваною, хворий по­винен отримувати багато рідини.

Захворювання м'язового апарату ока

Захворювання м'язового апарату ока проявляються пору­шенням положення очних яблук (косоокість), їх рухомості, а також мимовільними рухами очей (ністагм).

Косоокість

Косоокість — це відхилення зорової осі одного ока від спільної точки фіксації. Захворювання завжди супроводжується порушенням бінокулярного зору. Поділяється косоокість на паралітичну і співдружню.

Паралітична косоокість. Паралітична косоокість виникає внаслідок порушення іннервації одного із зовнішніх м'язів ока. Порушення іннервації, у свою чергу, може бути пов'язане з ушкодженням ядер окорухових нервів або парезом чи паралічем гілок цих нервів. Такі порушення частіше спостерігають у старшому віці.

Паралітична косоокість виникає раптово. Око повністю або частково перестає рухатися у бік ураженого м'яза. Під час по­гляду в цьому напрямку у хворого виникає диплопія (двоїння). Двоїння настільки неприємне, що хворий іноді змушений за­кривати хворе око.

Лікування паралітичної косоокості проводить невропатолог.

Співдружня косоокість. Співдружня косоокість виникає на основі порушення складного сенсорно-моторного механізму бінокулярного зору. Бінокулярний зір передбачає злиття зобра­жень на сітківці двох очей в одне. Легко уявити, що якщо одне око з якоїсь причини бачить гірше, то нечітке зображення на сітківці цього ока не буде зливатися із зображенням на сітківці другого ока. Найчастіше така ситуація виникає за умови ано­малій рефракції. Крім того, аномалії рефракції призводять до посилення або послаблення акомодації і конвергенції, що є ще однією причиною косоокості.

Бінокулярний зір повністю формується у віці до 7—10 років. Тому співдружня косоокість є частою патологією дитячого віку.

Порушення бінокулярного зору у разі косоокості, в свою чергу, призводить до подальшого зниження гостроти зору ока, яке косить (амбліопія). Амбліопія у разі косоокості виникає через ненавантаження ока. Зображення на сітківці ока, яке ко­сить, не співпадає із зображенням на сітківці другого ока. Тому сприйняття цього зображення гальмується подібно до того, як гальмується сприйняття зображення на сітківці одного ока під час робо­ти з монокулярним мікроскопом.

Таким чином, у разі співдружної косоокості існують дві кардинальні проблеми: косметична (відхилення очного яблука) і функціональна (зниження гостроти зору).

Залежно від напрямку зміщення очного яблука косоокість поділяють на збіжну, розбіжну, висхідну і низхідну. Косоокість може бути постійною або з'являтися за певних умов (наприклад, під час погляду зблизька). Косити може одне око (монолатеральна ко­соокість) або, перемінне, обидва ока (альтернуюча косоокість).

Отже, за умови співдружньої косоокості хворі скаржаться на власне косоокість (відхилення очного яблука). На другому місці стоїть скарга на зниження гостроти зору. Однак дитина може і не усвідомлювати зниження гостроти зору одного ока, адже воно виникає поступово і в ранньому віці. Тому під час пе­ревірки гостроти зору і виявленні глибокої амбліопії батьки часто бувають уражені таким результатом.

Під час огляду спостерігають відхилення очного яблука у якийсь бік. Важливо, що рухи очного яблука у такому разі не обмежені. Якщо долонею закрити здорове око, то спо­стерігається рух хворого ока, яким воно починає фіксувати об'єкт зору. Це пояснюється тим, що пригальмований до цього часу сигнал зображення із сітківки поступає до структур голов­ного мозку, які керують складним нейромоторним процесом фіксації ока на об'єкті.

Кут косоокості вимірюється в градусах. Найпростішим спо­собом його визначення є метод Гіршберга. За допомогою оф­тальмоскопа спрямовують світло в очі хворого і просять його дивитися в центр дзеркальця. У такому разі рефлекс від світла на рогівці здорового ока буде напроти центру зіниці, а рефлекс на рогівці хворого ока — зміщений. Якщо рефлекс знаходиться проти краю зіниці, кут косоокості становить 15°, між краєм зіниці і лімбом — 25—30°, на краю лімба — 45°, за лімбом на склері — 60°.