5.Поняття науки, класифікація юридичних наук.(роздр.)

1. Поняття та класифікація юридичних наук.  Наука – сфера людської діяльності, що передбачає отримання нових знань про суспільство, природу чи техніку.  В залежності від особливостей діяльності людини та змісту відносин, що виникають в суспільстві, науки прийнято класифікувати на три групи:  - технічні;  - природничі;  - суспільні;  Технічні науки – система знань, що визначає закономірності взаємодії людини та технічних засобів.  Природничі науки – система знань, що визначає закономірності функціонування людини як живої істоти та взаємодії людини та живої природи.  Суспільні науки - система знань, що визначає закономірності функціонування суспільства та діяльності особи як суспільної одиниці.  Юридична наука є суспільною, оскільки предметом її вивчення є держава і право як суспільні категорії.  Держава і право мають багатоаспектну структуру, тому їх вивчення визначає необхідність існування системи юридичних наук, що можуть бути розділені на три групи:  Загальнотеоретичні (теоретикоісторичні) науки, предметом вивчення яких є загальні закономірності виникнення, становлення, функціонування, розвитку та вдосконалення держави і права. Серед них:  - теорія держави і права;  - історія держави і права;  - історія політичних і правових вчень;  - філософія права;  - політологія.  Галузеві науки. Предметом їх вивчення є особливості державно-правового впливу на певну сферу суспільних відносин, що здійснюється завдяки наявності чітко визначеного предмету та методу регулювання. Серед них: - конституційне право;  - адміністративне право;  - сімейне право;  - земельне право;  - кримінальне право;  - процесуальне право;  - виправно-трудове право;  - екологічне право і т. д.  Спеціально-прикладні науки – різновид юридичних наук, предметом вивчення яких є можливості використання знань неюридичного характеру в процесі вирішення конкретних юридичних справ. Серед них:  - судова медицина;  - юридична психологія;  - правова соціологія;  - правова статистика;  - судова психіатрія;  - кримінологія;  - криміналістика.  Отже, юридична наука є різновидом суспільної, що завдяки своєму комплексному характеру найбільш повно досліджує державно-правові явища. 

6.Підходи до класифікації методів юридичної науки (консп.)

Самостійність будь якої галузі визначається:

• предметом який вивчає;

• сукупністю методів за допомогою яких вивчається предмет.

Метод - сукупність засобів і прийомів наукового дослідження, з а допомогою яких забезпечується визначення предмета та об’єкта науки.

В сучасній літературі підходи до класифікації методів дослідження ДіП є різноманітними. Це обумовлюється:

А) складністю ДіП що вивчається;

Б) багатоаспектністю такого різновиду юр. діяльності як пізнання;

Різноманітність підходів виявляється у:

1. Віднесенні певних методів до різноманітних груп;

2. Відокремленням різноманітних рівнів методу.

В сучасній юридичній літературі обґрунтовується наявність чотирьох рівнів, методів що в сукупності складають методологію юриспруденції.

І –

Філософсько-світоглядний метод – розроблений філософією, яка є світооглядовою наукою та завдяки діяльності ТДП отримають юридичний зміст і значення. Включає:

• діалектичний метод , що обґрунтовує розвиток ДіП;

• метафізичний метод, що досліджує ДіП як сталі категорії які мають незмінну природу та сутність;

• матеріалістичний метод характеризує ДіП як явища надбудови, що мають вторинний характер у зрівнянні з економікою.

• ідеалістичний метод, що визначає ДіП в якості первинного елементу суспільства що впливають на всі сфери життєдіяльності суспільства.

ІІ-

Загальнонаукові методи дослідження і розроблення ТДП, поширюється на всі юридичні науки:

• метод порівняння, що забезпечує визначення спільних і особливих рис у тотожних категоріях.

• системно-структурний метод – забезпечує вивчення державно-правових категорій з точки зору іх структури та належності до певних систем.

• функціональний метод – характеризує правові категорії з точки зору функцій, що ними виконуються.

ІІІ –

Спеціально-наукові методи дослідження, що в результаті узагальнень методології не юридичних наук, що здійсн. Теорією і є важливими для юридичних досліджень.

• історичний метод, що застосовується для дослідження категорій що характеризують становлення та тривалий історичний розвиток;

• -соціологічний- характеризує ступінь розвитку і значимість правових явищ з точки зору відношення до них суспільства;

• логічний – забезпечує дослідження ДіП за допомогою формальної логіки.

ІV-

Приватно-науковий метод, що розробляється кожною із юридичних наук та визначає її самостійність.

Спірні питання –

1. виокремлення системи світоглядних методів;

2. належність до філософських методів мета-фізичного і ідеалістичного;

3. належність історичного і соціологічного до загальнонаукових;

4. роль ТДП у існування філ..-світоглядних методів.

7.Взаємодія держави та громадянського суспільства (с. 19-20).Громадянське суспільство: не існує до держави і поза державою;має певний пріоритет над державою, однак є зацікавленим в розвитку державної форми, що забезпечує регулювання відносин в межах громадянського суспільства;спричиняє певний вплив на процес створення та функціонування органів держави;вимагає від держави захисту життя, здоров’я та безпеки громадян;не допускає втручання держави в приватні інтереси людини;сприяє формуванню права, що закріплюється державою в нормативних актах;-забезпечує взаємодію держави і населення в межах суспільства та в межах права, що є мірою свободи.Держава:є формою організації громадянського суспільства, що забезпечує необхідні умови його розвитку;є відносно самостійним утворенням, що визначає та забезпечує солідарні публічні інтереси певних соціальних груп;є суб’єктом прийняття правових норм, що сприймаються суспільством і ним же виконуються;створює стандарти поведінки суб’єктів суспільних відносин, забезпечуючи тим самим можливості вільного розвитку громадян;забезпечує захист громадянського суспільства та безпеку громадян;є засобом досягнення компромісу різноманітних суспільних інтересів, засобом пом’якшення соціальних протиріч та забезпечує ефективну взаємодію різноманітних соціальних груп;надає правової форми гарантіям прав власника та можливостям бути суб’єктом політичних відносин;встановлює певну форму та міру відповідальності на суб’єктів, що не виконують в повній мірі покладених на них обов’язків чи порушення інших суб’єктивних прав.Діалектика взаємодії громадянського суспільства та держави засновується на принципі розподілу праці, тобто реалізації кожним із згаданих суб’єктів наданих повноважень. Ця взаємодія залежить від рівня розвинутості державних інститутів та інститутів громадянського суспільства. Єдність: як держава, так і громадянське суспільство зумовлюються наявністю єдиної мети (захист інтересів людини);характеризуються наявністю єдиної основи, яку складають відносини власності;їх діяльність засновується на конституції та праві в цілому;людина визначається вищою соціальною цінністю;визнання об’єднань громадян самостійними суб’єктами суспільних та політичних відносин; заснованість на ідеї розвинутих ринкових відносин; функціонування в межах єдиної території; заснованість на демократичному політичному режимі; наявність реально існуючих механізмів досягнення соціального компромісу.Відмінності:

Громадянське суспільство		Держава
є соціальною основою функціонування держави;	1	забезпечує порядок в межах громадянського суспільства;
є незалежним від держави, оскільки виконує лише йому характерні функції;	2	є незалежною від громадянського суспільства, оскільки функціонує в його межах;
структуру складають громадські об’єднання;	3	структуру складають спеціально створені органи;
суспільні інтереси реалізуються через інститути сім’ї, церкви, профспілок, партій;	4	суспільні інтереси реалізуються через інститути політичної влади;
здійснює економічну та соціальну функції;	5	держава окрім цих функцій здійснює політичну;
елементи структури взаємодіють за принципом координації, тобто рівності;	6	елементи структури засновані на ієрархічній підпорядкованості системи органів, що забезпечують певну сферу та за принципом координації;
відображає та гарантує інтереси більшості населення;	7	відображає та гарантує інтереси певної частини суспільства;
забезпечує рівні можливості в соціальній сфері;	8	гарантує юридичну рівність суб’єктів;
забезпечує соціальне регулювання;	9	забезпечує правове регулювання;
застосовує засоби громадського впливу;	10	є суб’єктом застосування примусового впливу;
діє в межах території країни.	11	є суб’єктом міжнародних відносин.

Взаємодія: держава регулює суспільні відносини, тобто забезпечує функціонування громадянського суспільства;держава закріплює правовий статус суб’єктів суспільних відносин, визначаючи міру їх свободи;держава гарантує участь інститутів громадянського суспільства в процесі створення та діяльності державно-владних структур; суспільство створює механізми, які перешкоджають авторитарному впливу держави в сферу відносин, що регулюються;