29.Теорія природного права (роздр.).

Ідея природного права виникла ще в Стародавній Греції і стародавньому Римі і пов'язана з іменем Сократа, Аристотеля, Цицерона та ін.юристів. Природно-правова доктрина склалась в період розпаду феодалізму, підготовки і проведення буржуазних революцій ХУІІ-ХУІІІ сторіччя. Її видатними представниками були: Гуго Гроцій, Т.Гоббс, Д.Локк, Вольтер, Монтеск'є, Ж.-Ж.Руссо, О.М.Радищев та ін. Ця теорія продовжувала розвиватись і у 20 ст. Штамлером, Фуллером. Тому розрізняють різні теорії природного права: теорію природного права, де виходять із договірного аспекту (договірна теорія права) і теорію відродженого природного права.(Є.М.Трубецькой

Суть теорії.

Природно-правова школа в своїх поглядах виходила із існування двох систем права - природного і позитивного.

Позитивне - це офіційно визнане, діюче право, яке отримало вираз в законах та інших правових актах державної влади, в тому числі санкціонованих нею звичаях.

Спрямовуючи критику проти реально існуючого феодального права, особливо в умовах королівського абсолютизму, представники природно- правової школи вказували на його обмеженість, несправедливість, на те, що закони, які видаються владою, закріплюють пригнічення людей.

На відміну від позитивного, природне право витікає із природи людини, людського розуму, загальних моральних принципів.

Тому воно розумно та справедливо і розповсюджується на всі часи і народи. Воно вічне та незмінне, як і природа і розум людини.

Основні моральні і правові ідеї та принципи, які обґрунтовуються даною теорією в якості природних законів - це невідчужувані права людини: свобода, рівність, сім'я, власність, безпека. їх захист повинен бути метою кожної держави.

Тому позитивне право, яке суперечить вимогам природного права, повинно бути замінено на таке позитивне право, яке б засновувалось на природних законах. Тільки в такому випадку позитивне право може розглядатись як розумне і справедливее.

30.Юридична відповідальність та державний примус (роздк.).

Юридична відповідальність та державний примус

Юридична відповідальність є одним із примусових засобів, що застосовуються від імені держави. Особливістю відпові­дальності як примусового засобу впливу є те, що вона засто­совується від імені держави, державними органами, має

правовий характер, здійснюється у визначених законом фор­мах та на законних підставах.

Однак юридична відповідальність не є єдиним засобом державного примусу. Це зумовлюється різноманітними ціля­ми держави у процесі здійснення правового регулювання.

Окрім юридичної відповідальності, засобами примусово­го впливу є міри захисту суб'єктивних прав, заходи запобі­гання, примусові заходи виховного характеру, заходи ме­дичного характеру та реквізиція.

Засоби захисту суб'єктивних прав застосовуються у пе­редбачених законом випадках з метою поновлення поруше­ного права та захисту суб'єктивних прав без притягнення порушника до відповідальності Саме такий характер мають примусове вилучення майна з чужого незаконного володін­ня, примусове стягнення аліментів на утримання дітей та ін. Особливістю цих засобів с те. Що вони закріплені не санкціями норм права, а диспозиціями.

До примусових засобів належать заходи запобігання, що застосовуються для запобігання чи припинення правопору­шень. Відсутність правопорушення зумовлює і відсутність покарання. До таких засобів належить затримання, обшук, вилучення речей та документів. Вони мають правовий ха­рактер, здійснюються за наявності певних підстав, а також у межах соціального процесу.

Примусові засоби виховного характеру застосовуються до неповнолітніх дітей чи недієздатних осіб за вчинення ними суспільно небезпечних діянь. Вони не несуть елементів кари, оскільки спрямовані на перевиховання осіб, які ще не мо­жуть повністю усвідомлювати своєї поведінки чи не розу­міють шкідливих результатів власної діяльності.

Засоби медичного характеру полягають у примусовому лікуванні правопорушників в умовах, що забезпечують їх суспільну безпеку. Це стосується осіб, які вчинили суспіль­но небезпечні діяння у стані неосудності.

Оскільки в юридичній літературі юридична відпові­дальність та державний примус або ж ототожнюються, або ж протиставляються, то важливого наукового та практич­ного значення має визначення їх співвідношення та взає­модії. Співвідношення цих категорій засновується на наяв­ності спільних і особливих рис.

Спільні риси:

1. Всі засоби примусовою впливу здійснюються спеціаль­ними державними органами.

2. Вони мають правовий характер, оскільки здійснюють­ся в рамках права.

3. Застосовуються на правовій основі у межах закріпле­ного нормативного процесу.

4. Переслідують певну мету.

5. Мають примусовий характер, тобто здійснюються поза волею правопорушника.

6. Спрямовані на охорону та відновлення порушених прав чи суспільних інтересів.

7. Підставою їх застосування є правопорушення.

Відмінні риси:

Юридична відповідальність	Інші засоби державного примусу
Передбачається санкцією правової норми	Передбачається диспозицією норми права
Застосовується з метою перевиховання та покарання	Застосовується з метою відновлення порушеного права
Застосовується у випадку вчинення правопорушення	Застосовується і для попере­дження чи припинення правопорушення
Пов'язана з новим додатко­вим обов'язком — нести відповідальність	Не передбачае додаткового обов'язку
Примус має основне значен­ня, оскільки через нього реалізується відповідальність	Примус має допоміжне значення
Передбачай необхідність вста­новлення вини суб'єкта та до­ведення його протиправної поведінки	Встановлення вини та наявності протиправної поведінки не є обов'язковим

Таким чином, юридична відповідальність є самостійним різновидом державно-примусових заходів, однак потрібно пам'ятати, що наявністю лише названої відповідальності державний примус не вичерпується